Ісус стояв перед Пилатом, Його доля була в руках римського правителя. Він намагався звільнити невинного Ісуса, не бачив Його провини, але не мав життєвого хребта, злякався крику натовпу, подібно, як апостол Петро – голосу жінки, коли відрікався Христа. Пилат не вирішував питання, лиш торгувався щодо долі Христа із зібраним натовпом людей, яких підмовили фарисеї та релігійні юдейські провідники, а ті кричали: « … Розіпни Його!» (Мр 15,13; о. Тур). Юдеї, які очікували звільнення країни від римського ярма, проти своєї волі з ненависті до Ісуса кричали, що «… Не маємо царя, окрім кесаря!» Пилат говорив юдеям про Ісуса як їхнього царя, а вони в люті голосували на кесаря, римського володаря. Тим самим злобні люди воліли залишатися у неволі окупантів, як прийняти свободу та визволення, що пропонував Господь. Вкінці Пилат погодився видати Ісуса на розп’яття, вмив руки у воді як невинний крові Христа, але не очистив сумління та серця за несправедливий засуд на смерть невинного Божого Сина. Залишалося небагато часу до смерті Пилата, щоб Христос згодом видав справедливий вирок на душу несправедливого чиновника! Бог прийняв кривдний вирок, був страшенно катований римськими воїнами за згодою Пилата, який намірявся після катування звільнити Спасителя. Але Пилат злякався крику збіговиська, боявся втратити уряд, переживав за кар’єру – краще незаслужений вирок і розп’яття, ніж особисті проблеми з кесарем?! Пилат програв справу, хоч позбувся Христа, видаючи Його на розп’яття. Ісус помер на хресті, однак воскрес – і сталося за словами архиєреїв та фарисеїв, які боялися воскресіння Христа й доносили Пилатові: «… бо буде ця остання омана гірша від першої» (Мт 27,64, о. Тур.) А сталася не омана, лише правда: Христос воскрес, переміг смерть, побідив ворогів! Усі вороги Христа програли: учень Юда, первосвященники, фарисеї, садукеї, книжники та злобні юдеї, усі, що основували своє життя лиш на цій землі. Ті, хто цінив своє дочасне життя понад вічне – отримали нищівну поразку! Христос потерпів зраду, муки, катування та смерть на хресті, але воскрес і судить увесь людський рід, а Його колишні вороги отримали вічну кару, подібно, як теперішні ненависники Христа теж засуджують себе на вічне покарання. А вічне – це не сто, не тисячу і не мільйон років, бо це – безперервне тривання, яке ніколи не закінчиться. Хто любить людську славу більше, ніж славу Божу – такі особи ганебно програють (пор. Ів 12,43).
Ми – віруючі люди, любимо Христа, стараємося слідувати Його вченню, перепрошувати Його за вчинені провини, тож, коли помремо, очікуємо вічного щасливого життя, кращого, як на цьому світі. У небі не існує війни, вбивств, знущань, підступу, це – прикмета демонського існування і його слуг тут на землі, які прямують до вічного покарання. Сам Ісус Христос заповів негідникам: «І підуть ті на вічну муку…» (Мт 25,46, о. Тур.) А хто з Христом страждає, хто терпить і любить Ісуса, заслуговують називатися праведниками, для яких Спаситель застеріг слова: «… а праведники – на життя вічне» (Мт 25,46, о. Тур.) Хай Мати Божа, яка вистояла під хрестом Ісусовим до останнього Його віддиху, заступається за нас, щоб ми були вірні Господеві до останнього віддиху життя.
+ Ігор
Митрополит Львівський
22 квітня 2022 р. Б., Архикатедральний Собор святого Юра, м. Львів
