Дорогі душпастирі! Молімося в сьогоднішній день за тих, хто нам допоміг відкрити покликання до священства, і товаришував на цій дорозі. Згадаймо в молитві святителя. Помолімся за тих, кого ми охрестили, повінчали, похоронили, уділили першу сповідь чи урочисте Святе Причастя. Пам’ятаймо в молитві всіх, хто довірений нашій душпастирській опіці. Щоб ми мали силу товаришували людям на дорозі спасіння, провадити їх до щасливої вічності. А також самі з нею не розминулися. Про це сказав єпископ-помічник Львівської Архиєпархії владика Володимир під час проповіді у Великий четвер.
«Робимо вже останній крок в напрямку літургійної згадки великих таємниць нашої віри, а саме смерті та Воскресіння Ісуса Христа. Великий Четвер є сповнений багатьма подіями, а які переплітаються мотивом служіння. Проблема нашого часу і кожного відрізку історії в тому, що більшість хоче панувати, а мало хто хоче служити», – зазначив проповідник.
На його переконання, люди повинні використати своє життя, не змарнувати його. Ми можемо намагатися втікати від хреста, але не втечемо. Апостоли втекли від гори страждань, від Голгофи, але понесли мученицьку смерть, за винятком Івана, який перейшов дорогу страждань.Ісус Христос не хотів нас залишити сиротами. Саме у Великий четвер він збирає учнів на вечерю, на якій встановлює Євхаристію. Таким чином лишається присутній серед людей, серед нас.
«Звершення Євхаристії неможливе без священства. Тому сьогодні лине особлива вдячність нашим священикам, душпастирям за служіння! Нехай ніколи не зазнають втоми священичі руки, які ламають переісточений хліб на престолі та дають народу духовну поживу», – підкреслив владика Володимир.
Дякуємо, каже єпископ-помічник, нашим священикам, душпастирям за служіння! Він припускає, що воно не завжди легке, часом є спокуса від нього втекти, думаючи: А чому я? Чому від мене стільки вимагається? Чому мене скеровують у віддалене село? Чи це якесь покарання? Та є інші, чому вони не можуть це чи інше робити. Водночас наголошує: «Служіння вимагає від душпастиря вийти з зони комфорту. Зараз, в час війни дуже важливою є присутність душпастиря в житті людей, особливо через спілкування з ними. Бо де ж тоді люди мають шукати надію, підтримку, як не в Церкві? Пастир має бути з паствою, незалежно де: спереду, ззаду чи всередині. Але він не може йти якимись протилежними дорогами. Ісус застерігає в сьогоднішньому євангельському слові, що при ударі пастиря вівці розбігаються. Нехай не буде такого з вашою паствою».
«Як важливо пам’ятати жест Ісуса Христа, який усувається від проблематики світу, не вмиває собі руки як Пилат, а нахиляється та вмиває ноги апостолам. Згодом він буде переживати дуже болючу драму самотності, яка не чужа і нам. Від священника не вимагається більше, ніж він сам добровільно обіцяє, складаючи присягу на Євангелії в момент рукоположення. Але з часом може бути по-різному, є небезпека про це забути або не хотіти пам’ятати. У випадку одружених священиків також дружина дає на це все письмову згоду», – зауважує проповідник.
«Як витривати у вірності Богові, не зійти з дороги служіння?» – запитує владика Володимир. Для відповіді пропонує розглянути фрагмент з тайної вечері:
«На грудях Ісуса спочиває голова улюбленого учня Івана. Він знаходить захист, певність. Він цього не забуде на Хресній дорозі, піде до кінця за Вчителем, бо він йде за серцем, яке любить. Як важливо не віддалятися від грудей Ісуса, як важливо тримати свій стиль життя і спосіб думання в симфонії з Христовим серцебиттям. Наскільки важливе є свідоцтво доброї співдії між священиками. Це часом може відіграти більшу роль ніж глибока богословська проповідь. Бо після міжособових напружень вже бракує сили чи відповідних думок для проповіді і взагалі для душпастирства. Ми не є чиновники чи бюрократи від релігії, ми є передусім душпастирі».
І додав: «Папа Павло 6 проповідував на Лятерані з нагоди відкриття святого року в Римській єпархії. В певному моменті відложив картку з проповіддю і каже з великим болем: Священики, я вас прошу, щоб люди даремне не шукали вас у сповідальницях!. Хтось влучно зауважив, як знати чи священик побожний? Варто поглянути, як він відправляє Службу Божу, який в нього порядок на престолі, що там лежить. А любов до сповіді говорить однозначно про ревність священика. Сповідальниця – це барометр ревності священика. Ми не зможемо відчути чи зрозуміти людей, якщо не будемо дотикати їхніх ран».
