Еф 2,4-10;
Лк 8,26-39.
Святий апостол Лука описує одну з історичних подій, яка сталася у Геразинському краю. Ісус з учнями перепливали на другий бік озера. В часі плавби апостоли дуже злякалися, бо могутній вітер кидав човном так сильно, що вони розбудили Ісуса, щоб втихомирив бурю. Прибули до берега в Геразинському краю й Ісус відразу зустрівся з голим чоловіком, що мав бісів. Цей легіон бісів був такий активний, що опанована ними людина не могла мешкати в домі – чоловік мешкав на кладовищі, тинявся по гробах, гонив пустинею. Біснуватий володів незвичайною силою, бо легко розривав кайдани та рвав ланцюги. Ця людина перестала ходити Божими та людськими дорогами, бо демони керували ним на свої дороги. Біси спрямували чоловіка до Ісуса і виразилися його устами, щоби Він не мучив їх, бо велів їм покинути опановану людину. Христос запитав про ім’я біса, а той відповів, що їх цілий легіон, тобто багато їх. Мимо величезного їх числа – цілий легіон! – вони підвладні Ісусові! Дияволи покинули людину, але благали, щоби Він не відсилав їх у безодню – значить, є безодня та є Господь, якому коряться демони. І Господь дозволив їм увійти в свині, яких біси моментально спрямували в озеро; стрибаючи з кручі, всі загинули. Пастухи сильно злякалися, побігли у місто й хаотично розповідали зустрічним людям про прикру для них подію. Мешканці вийшли з міста і злякалися здорової людини, яка сиділа в Ісуса при ногах, їм краще було уже бачити його біснуватим, як при умі. Жаліли втрачених свиней, але не раділи оздоровленою людиною?! Навіть вже оздоровлений чоловік став чужим серед своїх. Він виявив бажання йти за Ісусом, але Господь спрямував його додому – бодай там розкаже, що зробив йому Бог. Так сказав до нього Ісус, називаючи себе Богом, бо як Бога його не сприймали не лише фарисеї та уся юдейська старшина, але й народ, та й учні Ісуса думали про Нього як про великого пророка!? (пор. Мт 21,11; Мр 6,15; Лк 7,16; Ів 4,19; Ів 9,17). А Ісус виразно сказав зціленому: «Вернися додому й розкажи все те, що Бог зробив тобі…» Бог усьому людському родові зробив велике добро, бо Син Божий, Друга Особа Божа, прийшов у світ, щоби вчинити нас усіх щасливими навіки! А свою любов Ісус Христос довів усім, бо з любові до людей та за їхнє спасіння помер на хресті.
Бажаю поділитися тим, що ми маємо дуже підступного ворога, який не любить нас, скривається зі своєю активною діяльністю та свою інтригу завертає у привабливі обгортки, щоби звабити для гріха людину. Коли Ісус Христос говорив про добре зерно та посіяний кукіль на полі, ось як назвав демона: «Ворог, що його посіяв – це диявол…» (Мт 13,39). Не забуваймо, що диявол не посідає сорому, поваги та стиду, бо навіть коли Ісус пішов у пустиню, щоби приготуватися до привселюдного виступу, проповідування, він нападав на Господа: «Тоді Дух повів Ісуса в пустиню, щоб диявол спокушав його» (Мт 4,1). Ось замах демона, його дія, щоб знеохотити Ісуса і прихилити на свою сторону. Демон пропонував свої радості, але Ісус знав його підступ, тому посоромив його – проганяючи! «Тоді Ісус сказав до нього: Геть, сатано! Написано бо: Господу, Богу твоєму, поклонишся і йому єдиному будеш служити» (Мт 4,10). Ісус дуже виразно промовляв до злобних юдеїв: «Диявол вам батьком, тож волите за волею батька вашого чинити. … Коли говорить брехню, зо свого говорить, бо він брехун і батько лжі» (Ів 8,44). Особа, яка зло чинить, хто гріхи поповнює, хто зле замислює, удостоюється таких слів Господніх: «… Хіба я не вибрав вас дванадцятьох? Та один же з вас – диявол!» (Ів 6,70). Такі слова мовив Господь до своїх учнів, які добре чули це, але той, хто замірив зрадити Христа, не приймав до серця цих слів, лиш прямував дорогою беззаконня! Злий дух має багато похідних назв, тому будьмо уважні – усі вони загрожують нашому духовному стану, будьмо дуже пильні, щоб сатана не вдерся в нашу душу «… не давайте місця дияволові» (Еф 4,27), як навчає святий апостол Павло. У книзі «Дії апостолів» знаходимо розповідь про Елімаса, ворожбита, який намагався відвернути від віри проконсула. Це зауважив святий Павло і так промовив: «… О повний всякого підступу… сину диявола, вороже всякої правди! … ти станеш сліпим і до часу не бачитимеш сонця. І зараз же впала на нього темрява й морок…» (Ді 13,10-11). Хто чинить беззаконня, таких осіб писання називає синами чи доньками демона! Не бажаю уже займати нашу увагу, щоб згадувати про демона чи сатану – так, дияволи дуже шкодять людям – але займімся ще роздумуванням про життя святого священномученика Йосафата.
Святий Йосафат народився тоді, коли наша Церква переживала час після проголошення віднови єдності з римським престолом, Намісником Христа. Пам’ятаємо про церковний розрив греків з Римом в 1054 році, поділ у Церкві на єдність з Папою Римським та невизнання його примату. Бо ще перед тим князь Ярослав Мудрий постарався про церковну незалежність від греків і в 1051 році був вибраний на київського митрополита Іларіон, походженням русин. За ним були поставлені на митрополитів такі мужі: Григорій Ι, Йоан ΙΙ, Йоан ΙΙΙ, Єфрем та Миколай, які признавали владу римських Архиєреїв. Лиш коли митрополитом став Никифор, грек, тоді єдність із римським престолом припинилася. В 1438 році на флорентійському Соборі засвітила зірка єдності Церкви, але вона була похоронена, бо, коли митрополит Ізидор став голосити у Москві єдність з Римським Архиєреєм, він ледве врятував своє життя… Київська Церква поєдналася з Римом 1596 року. А святий Йосафат народився приблизно в 1580 році в убогій сім’ї. Батьки віддали його в школу, де він прекрасно вчився, мав феноменальну пам’ять, позаучував Утреню, Вечірню, Повечір’я тощо напам’ять. З часом, батьки віддали його з міста Володимира, де народився, у Вільно, до купця Яцка Поповича на науку. Душа його рвалася до Бога і він випросив митрополита Іпатія Потія, щоб постриг його у монахи. Став ченцем і провадив дуже строге життя, що відзначалося постами, довгими молитвами, ношенням волосяниці, ланцюжків і т.д.; потім був поставлений на священника, згодом став архимандритом. Гарно організував чернече життя, число монахів зростало. Митрополит Венямин Рутський висвятив Йосафата на єпископа у 1607 році. Він служив у Полоцьку, часто у Вітебську, де його дуже ненавиділи нез’єднані з Римом духовні та миряни. Вкінці розправилися з ним, коли він після довгого моління вийшов мирно заступатися за своїх слуг, яких побили до крові. Віддався добровільно в руки злісного натовпу, які вбили його сокирою. У його житті написано, що знайшовся ще один чоловік, який двома кулями прострілив голову. Вороги розправилися з тілом, однак не зламали духа любові та єдності, який витав у душі святого Йосафата! Дух любові переміг вороже наставлених осіб, з яких багато навернулися до Бога, пізнавши свої помилки. Святі, хоч падають на землю вбитими тілами, перемагають Господнім духом ворогів! Святий священномученику Йосафате, молися за наш народ, за мир та згоду в Україні!
+ Ігор
Митрополит Львівський
28 листопада 2021 р. Б., Храм св. священномученика Йосафата, м. Львів
