Гл 1,11-19;
Лк 7,11-16.
Ісус простував у місто Наїн, апостоли були з Ним. Місто мало браму, ось вони уже в брамі – а з міста виносили мертвого молодого юнака, ще й одинака у матері. Ісус: «… хліб життя…» (Ів 6,35); «… воскресіння і життя…» (Ів 11;25); «… Ісус… путь, істина і життя! …» (Ів 14,6), зустрів мертвого юнака. Зустріч життя і смерті, воскресіння й вмирання, щастя та терпіння – Він переміг! Господь велів встати неживому, юнак ожив і заговорив, а Ісус віддав його матері. Смуток матері та осіб похоронної процесії перемінився в одну мить на незбагненне щастя! Замість сліз – потіха та вдячність Богові! Так вміє чинити лиш Господь. І правда, що Син Божий приближується до брам смерті кожної людини, щоб її зустріти, потішити й нагородити. Люди можуть потішити сумну особу, але не завжди й не назавжди! Від смерті вічного осудження рятує лише Господь, Той, Хто є Життям! Під час нашого життя Він часто звертається: «… кажу тобі встань!» Немає значення, в яке болото залягла людина, в яке провалля опустилася, якими брудними водами накрилася – Бог подає руку допомоги! Він не очікує, аж коли людина схаменеться – Бог завжди готовий, з простягнутою рукою та незбагненним милосердям чекає на рух серця людини в Його бік. Хто залишається у гріхах, не чинить руху в сторону Бога – зостається на своєму місці в поваленому стані. Ісус здібний обтерти сльози кожній людині, яка кається за усі, всякі скоєні беззаконня. Господь здатний зупинити сльози смутку, розпачу та безнадійності, й перемінити похід людини на спасенний. Не плач, а коли плачеш – кайся за свої гріхи. Такий плач милий Богові, бо це плач покаяння, плач надії, сльози любові. Коли той, кого несли мертвим, підвівся – народ остовпів, стояли нерухомо залякані. Присутні назвали Ісуса великим пророком, і – «Бог навідався до народу свого». Життя перемогло! Господь воскресив мертвого, оживив його, дуже потішив матір воскреслого юнака. Трудно описати радість матері та її вдячність Богові за неописанний дарунок для неї! Лише Бог так потішає людину, змінює смерть на життя! Христова Церква уболіває над кожною людиною, бажає їй спасіння, піклується, щоб мертві для Бога ожили.
А з листа святого апостола Павла до галатів дізнаємося про те, що святий отримав знання Євангелії від Бога, який об’явив йому. Він, апостол, не соромиться признатися, що гонив Церкву Божу, переслідував тих, хто правдиво вірив у Ісуса Христа як Бога. Навіть написав що був дуже запеклим у переслідуванні християн, руйнуючи святу Церкву. Але Павло вдячний Богові, який покликав його не переслідувати, лише будувати святу Церкву, і Господня благодать вчинила в ньому велику переміну. Святий апостол Павло покинув ремесло переслідування – став ревним проповідником Євангелія Христового. Він переконував народ про те, що Ісус Христос помер та воскрес ради спасіння людей, що Він – правдивий Бог і людина! Божа сила змінила Савла, благодать діяла у ньому, який став покірним Павлом та написав: «.. я – розп’ятий з Христом. Живу вже не я, а живе Христос у мені. … який полюбив мене й видав себе за мене» (Гл 2,19-20).
Пресвята Богородице, ми – Твої діти, часто невірні Богові, але жалуємо за вчинені нами беззаконня, каємося та перепрошуємо твого Сина, Ісуса Христа – хочемо жити правдивим християнським життям! Маріє, допомагай нам у ділі нашого спасіння!
+ Ігор
Митрополит Львівський
7 листопада 2021 р. Б., Архикатедральний Собор святого Юра, м. Львів
