У суботу, 16 жовтня, у Архикатедральному Соборі св. Юра встановлять ікону з мощами святого Герарда. А відтак відбудеться дев’ятиденне моління до святого. З цієї нагоди пропонуємо вашій увазі 7 цікавих фактів про святого.
1. Хліб від дитятка
У 4 чи 5 років святий Герард понад усе любив стояти перед вівтарем Найсвятішого. Із залишків воску, які йому давав паламар, святий Герард робив свічечки, а поміж квітів і свічок вкладав святі образки та маленькі фігурки. На почесному місці завжди встановлював фігурку св. Михаїла. Рідні з подивом спостерігали за його молитвою. У 1733 році він повернувся до дому дуже щасливим, з білим хлібом в руках, пояснивши мамі, що хліб йому дав маленький хлопчик. Про цю пригоду він часто і багато розповідав. Через двадцять років, вже будучи монахом у Деліцетто, він скаже своїй сестрі Бригіті: «Тепер я знаю, що цим дитятком, який дав хліб, був сам Ісус, а я вважав Його звичайним дитям!» На прохання Бригіти повернутися в це місце, щоб знову Його зустріти, святий Герард відповів: «Навіщо? Тепер ми можемо зустріти Його скрізь».
2. «Я відійшов, щоб стати святим», – важкий шлях до монастиря
Маючи 15 років, в його серці дозріває рішення бути монахом. Орден капуцинів не прийняв його, вважаючи що Герард ще замолодий і нерішучий, проте, щоб потішити, дали йому новий одяг. Виходячи з цього монастиря, святий побачив жебрака і віддав йому цей одяг, одягнувши на себе старе лахміття. Можливо, пригадав собі, що чим більше людина чинить добра, тим більше стається вільною… Герард наймається на службу до єпископа. Але останній незадовго вмирає і хлопець змушений повернутися на роботу кравця. Одного разу він знайомиться з редемптористами. Дуже прагне стати одним із них, але має слабке здоров’я та дуже худий вигляд.Одного разу він знайомиться з редемптористами. Дуже прагне стати одним із них, але має слабке здоров’я та дуже худий вигляд. Редемптористи відмовляють його від цього кроку. Мати чинить перешкоди. Після чотирьох років навчання Герард міг би заснувати власну майстерню, але пішов на службу до місцевого єпископа Лацедонія (Lacedonia), хоча його друзі відмовляли його від цього наміру. Та через свою наполегливість його неохоче прийняв отець Паоло Кафаро (Paolo Cafaro), який у 1749 році відіслав його до новіціяту в Делічето (Deliceto) з письмовою рекомендацією: “Я посилаю вам брата, непридатного до ніякої роботи”. Та Герард швидко розвіяв побоювання о. Кафаро, через свою відмінну службу як: фіртяннин, кравець і захристіянин. Його зусилля увінчалися успіхом 7 травня 1749 р., коли 23-річний Герард переступив поріг монастиря Редемптористів в Ілічето, щоб провести свої останні шість років життя в глибокому упокоренні та сповненій молитвами й чудесними діяннями важкій місійній праці. Знаменно, що відходячи з дому, Герард залишив записку з словами: «Я відійшов, щоб стати святим».
3. Особлива обітниця Герарда.
Приймаючи Урочисті Обітниці братів-редемптористів, до обітниць убогості, чистоти й послуху Герард Маєла додав ще й власну: робити все, шо в очах Бога є найдосконалішим.
4. Звинувачення та наклеп.
Особливо показовим є випадок, коли одна безсоромна дівчина брехливо звинуватила Герарда у грісі нечистоти. Викликавши важку підозру о. Альфонса Лігуорі – генерального Настоятеля монастиря, і будучи позбавленим права виходити поза монастирські стіни й приступати до Св. Причастя, брат Герард жив у постійних молитвах та строгому пості, а на всі прохання оточуючих виступити на свій захист, відповідав: «Все у Божих руках. Якщо Він хоче доказати мою невинність, то хто зможе зробити це легше, ніж Він?». І справді, незабаром усі підозри з брата Герарда повністю спали, однак і це він сприйняв надзвичайно спокійно, повністю упокорюючись перед Богом та своїми отцями-наставниками. Відомі його слова: «Мій Боже, задля Твоєї любові я буду коритись своїм настоятелям так, немов би я бачив у них Тебе Самого, і корюся Тобі Самому». Цю свою постанову він виконував настільки ревно, шо вмів у дивний спосіб вгадувати побажання наставників. Свої дивовижні чудеса, зокрема оздоровлення важкохворих, Герард також вважав лише плодами послуху. У таких випадках він деколи казав: «Поглянь, що послух може зробити!»
5. Чудотворець ХVIII сторіччя.
Одним із важливих засобів навернення людей до Бога у св. Герарда був його дар творити численні дива, за що його навіть назвали «Чудотворцем ХVIII сторіччя». Але сам Герард не надавав цьому своєму надзвичайному вмінню жодного значення, у всьому підкоряючись Волі Божій. Тож, коли його просили про чудодійну поміч в оздоровленні безнадійно хворих чи у інших добрих справах, він з молитвою та із знаменням Хреста мовчки виконував ці прохання. Біограф святого о. Танноя писав: «Навряд чи вистачило б мені томів, щоб описати всі геройські вчинки і дива, які він робив і робить щоденно».
6. «Тут сповняється Воля Божа, таким чином і так довго, як Він хоче»
Важка місійна праця підірвала слабке здоров’я брата Герарда й до останку вичерпала його сили. Тож усім, хто його оточував, було зрозуміло, що Бог його прикличе в розквіті літ. Однак, як не дивно, він мав владу над своїм життям і смертю. Здоров’я Герарда завжди більше відповідало вимогам настоятелів і потребам монастирської праці, ніж діагнозам лікарів. Коли ж св. Герардові стало вкрай погано, він попросив, щоб у його кімнату внесли хрест з розп’яттям, образ Діви Марії, а на дверях зробили напис: «Тут сповняється Воля Божа, таким чином і так довго, як Він хоче». Коли Герард уже приготувався до смерті, йому передали листа від о. Ґарзілі з розпорядженням видужати й приєднатися до братії. Отримавши вказівку, св. Герард приєднався до інших ченців, немов би й не був ніколи хворий, і ще 33 дні виконував свої обов’язки. Близько півночі 15 жовтня 1755 р., належно по-християнськи попрощавшись з цим світом, душа брата Герарда Маєли відійшла до Бога.
7. За життя передбачав свою святість.
Герард Маєла ще за життя передбачав свою святість, однак він думав не про канонічне визнання, а лише про святість у своєму служінні Богові. Але Господнє призначення для Герарда мало особливу долю і не закінчилося з його смертю. Шанувальники брата Герарда зверталися до нього за допомогою навіть після його відходу до Бога. І святий не міг їм відмовити… Незаперечні факти численних дивовижних оздоровлень, пов’язані з іменем, образом чи мощами Герарда Маєли, призвели до започаткування у 1847 р. беатифікаційного процесу, який дуже урочисто завершився 29 січня 1893 р. Декілька наступних чудесних зцілень були достатньою підставою для остаточної канонізації. 11 грудня 1904 р. Папа Пій X зарахував Герарда Маєлу до канонізованих святих Католицької Церкви. День 16 жовтня проголошено днем святого Ґерарда, а спеціальну службу для Св. Літургії й Правила роздано Редемптористам цілого світу.
Як ми повідомляли, В Архикатедрі виставлять до почитання ікону з мощами святого Герарда – покровителя материнства
Джерело: о. Теодуле Рей-Мермет ЧНІ “Хлопчик, з яким бавився Бог”. – Львів: Добра книжка, 2020. – 96 с., іл.
https://molytva.at.ua/index/zhittja_svjatogo_erarda/0-452
http://www.catholicencyclopedia.in.ua/gerard-maiela-chni-sv
