2Кр 6,1-10;
Мт 25,14-30.
Господь докладно знає кожну людину, її здібності та можливості, її наполегливість та відповідальність. У притчі про таланти господар дуже свідомий того, що робив. Він знав своїх слуг і довіряв їм, даючи в руки велике майно. Правда, пан кожному дав стільки, скільки слуга міг освоїти, по їхніх здібностях. Не сумнівався, що кожен зі слуг вміло використає отримані таланти й доробиться більших успіхів, помножить отримане добро. Слуги не протестували, не виявляли незадоволення, лиш із вдячністю до свого пана прийняли дар й приступили до праці. Ніхто зі слуг не виявив досади, що отримав багато або мало, а це означало, що господар був свідомий їхньої спосібності, а вони знали свої можливості. Слуги кинулися реалізувати отриманий дар, щоб помножувати капітал. Правда, не усі спішили трудитися – один, хто отримав найменше, викопав яму в землі й закопав талант. Той, що закопав талант, навіть не загорнув його у відповідний матеріал чи вложив у скриньку, а легковажно, без жодної безпеки зарив у землю! Слуги були свідомі того, що їм прийдеться здавати звіт з отриманого добра, тому очікували наступної зустрічі з паном. А пан від’їхав, лише по довгому часі повернувся, щоб отримати свою частку. До нього по черзі приступив перший з десятьма талантами, бо придбав у два рази більше від отриманого; інший – з чотирма, бо до двох, додав ще два. Залишився третій, який відразу критикував пана, називаючи його жорстокою людиною, що вимагає там, де не слід домагатися віддачі. Повідомив, що закопав талант у землю, приніс те, що отримав, і промовив: «… Ось він – маєш твоє». Володар не переривав його мови, вислухав до кінця й повідомив «лукавого та лінивого слугу», що він від нього багато не очікував й не домагався. Сказав слузі, що потрібно було дати торговцям цей талант, а він забрав би з відсотками. Сам говорив би з ними, навіть без послуги підвладного. Власник розпорядився, щоб забрали у нього талант й дали тому, хто мав десять, а того слугу велів кинути у темряву кромішню, де панує плач та скрегіт зубів. Ось відповідь пана для лукавих та лінивих слуг. Ми не почули жодного слова перепрошення чи покаяння немудрого слуги, лиш, його звинувачування в бік доброго пана. Посідання великого багатства лукавими та лінивими особами, чинить їх злиденними, жорстокими та обмеженими самолюбами! Натомість, пан дуже позитивно віднісся до двох інших слуг, які ревно трудилися та помножили добро, яке отримали від прихильного господаря. Пан назвав їх добрими та вірними слугами, обіцяв поставити їх над чимось значнішим і запросив до себе в приготовану радість.
Історія осіб у притчі, яку озвучив Ісус Христос, відноситься до кожної конкретної особи, до народів та людства усього світу. І у цій притчі головною особою є Бог, який кличе людей до життя, творить для кожної особи безсмертну душу, разом з нею дарує таланти й завдання. Коли роздає людям таланти, Господь чинить це дуже вміло і виміряно. Знає, що людина, яка отримає п’ять талантів, буде вірно, вправно та з відповідальністю трудитися, щоб доробитися, втримати і придбати принаймні стільки. Не усі люди трудяться так, щоб до отриманого дару придбати у два рази більше. У притчі Ісус звернув увагу на лінивство й зарозумілість, що стає перешкодою для духовного росту людини, яка підлягає нездоровій пристрасті. Злі звички, спокуси світу, тіла та злого духа необхідно гальмувати вірністю Богові, молитвою, працею та відчайдушним старанням, набуваючи духовне добро. Хто не поступає в доброму – такі набувають негативу, одягаються у негативний стан духа! Не існує проміжного стану між добром і злом, лиш один вибір: праведність або гріх! А Господь віддав своє життя за спасіння усіх людей, які коли-небудь приходили у цей світ! Ми усі боремося за своє спасіння, яке нам пропонує Ісус Христос, приготовану радість: «Хто хоче спасти своє життя, той його погубить… Яка користь людині, як світ цілий здобуде, а занапастить власну душу? …» (Мт 16,25-26). Ісус Христос усе вчинив для людей, щоб вони осягнули спасіння. Він вказав нам на свою матір, Марію, як могутнього середника до спасіння душі. І не лише вказав, але представив Марії усіх людей як синів та дочок, а людству вказав на Марію як на нашу матір! Зробив це із хреста, коли помирав, тим вчинив заповіт: «Бачивши Ісус матір і біля неї учня, що стояв… мовить до матері: Жінко, ось син твій. – А тоді й до учня мовить: Ось матір твоя…» (Ів 19,25-26). Хто до Марії прибігає, хто молиться до Неї, хто благає Її у різних потребах – Вона допоможе, зарадить, врятує! Ставаймо усе більше дітьми Марії, бо Її діти не загинуть! Святий апостол Павло пригадував коринтянам, він же звертається до нас: «Як співробітники, ми закликаємо вас, щоб благодаті Божої не приймати марно» (2Кр 6,1). Просімо Марії, щоби Божі таланти, Господню благодать ми вживали для освячення та спасіння нашої душі й на користь душ наших ближніх!
+ Ігор
Митрополит Львівський
10 жовтня 2021 р. Б., Свята Гора, Золочівський район
