Гл 6,11-18;
Ів 3,13-17.
Святий євангелист Іван записав знамениті слова Ісуса Христа, якими Він звертався до Никодима, вчителя Ізраїлю. Ісус говорив про найважливішу тему життя людини на землі – спасіння безсмертної душі, спасіння кожної людини. Господь вказував на себе, як Чоловічого Сина, якого розіпнуть на хресті. Він порівнював себе зі змієм, якого зробив Мойсей і повісив у пустелі на стовпі. А історія цієї події була така, що ізраїльський народ став нарікати в пустині на Бога та на Мойсея після виходу з Єгипту. Господь же наслав на людей вогненних змій, що кусали людей, і тих багато померло. Люди прибули до Мойсея й призналися, що згрішили. Просили пророка, щоб молився до Господа й благав віддалення зміїв. А Господь дав таку пораду Мойсеєві: «… Зроби собі вогненну гадюку й повісь її на стовпі, а як укусить когось гадюка, то він погляне на неї й зостанеться живий» (Чис 21,8). І люди після укусу змії керували свій погляд на стовп, де була повішена мідяна гадюка, в такий спосіб рятували своє життя. Тоді Ісус звертався до Никодима та присутніх людей, що відноситься до усього людського роду, щоби пам’ятати й вірити в Христа як Спасителя світу. Господь наголосив: вірити для того, щоб жити вічним щасливим життям. Бути вірними Богові, щоб не загинути, не погубити своєї душі з демонами, які ненавидять нас. Кожна людина свідомо стоїть перед вибором вічного життя – щасливого або нещасливого. Слід сказати правду, що у нашому регіоні, де процвітає стільки прекрасних церков, де не бракує священників та осіб чернечого стану, немало людей не вірять в Бога, не вірять у вічне життя, зовсім не стараються про спасіння своєї душі. Ось така правда, такий духовний стан – насилу не спасеш, бо й сам Ісус нікого не силував йти за Ним, тобто вірити Йому, хоча чинив силу чудес, які бачили люди. Одного разу Син Божий так відізвався до зібраного народу: «… Коли хтось хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій і йде слідом за мною» (Мр 8,34). Не обіцяв людям лаврів на землі, лиш за бажанням пропонував брати хрест і слідувати за Ним. А брати й нести хрест – означає приймати усі виклики щоденного життя, особливо труднощі й невигоди, і без нарікань та звинувачувань справлятися з ними, терпіти й поборювати їх. Кожна людина перебуває у непевному стані, бо від хвороби, несподіваних болісних випадків, стихійних лих тощо ніхто не убезпечений. Не завжди гроші й багатства врятують, часом стається так, що на заможних осіб нападають з метою грабунку, а навіть вбивають, щоб обкрадати й усувати свідків. Пригадується 2020 рік, місяць січень, коли до лікарні Швидкої допомоги у Львові привезли тяжко побитого чоловіка, лісника, мабуть, з Радехівщини. До його хати вдерлися 4-5 осіб у масках і стали вимагати грошей. В домі крім нього була дружина, донька з дитиною і, мабуть, бабуся. Грабіжники налетіли на лісника і його дружину, знущалися й важко побили дружину, вимагаючи грошей, забили її до смерті. Ті, хто вбили жінку, не добили чоловіка, лиш страшно покалічили його й поспішно втікали, забивши жінку. Ось непевність життя. Жінка ще могла жити, приносити користь в домі та суспільству, але лихі люди не за свої гроші, лише вимагаючи кошти в людей, вбили особу. А Ісус прийшов у світ, щоб спасти людину, бо за вчинки вбивства й грабежів – якщо людина не покається, наражає себе на осудження, на вічне покарання, на невмирущий вогонь. Побожний автор написав: «Бо коли ми, одержавши повне спізнання правди, грішимо добровільно, то вже немає за гріхи жертви, а якесь страшне очікування суду й вогонь помсти палаючий…» (Євр 10,26-27).
Святий апостол Павло, звертаючись до галатів, наголошував, що пише букви власною рукою. Це означало, що він дуже близький цьому людові, переживав за їхнє спасіння, турбувався про них, бо надзвичайно любив їх. Багатенько трудився для цього народу, сам старався написати послання, не диктував комусь, щоб хтось писав. Святий Іван Золотоустий зауважує, що, вказуючи на букви, апостол ніби говорив: «… хоч я не вмію красиво писати, однак, вимушений написати це послання власноручно, щоби загородити уста наклепникам» (св. Ів. Золот., Гл VΙ, п.3). А святого несправедливо звинувачували, ніби він проповідує обрізання, вдаючи, що не проповідує цього (пор. св. Ів. Золот., там же). Появлялися всякі псевдоучителі, які показувалися підлесниками, пишалися зовнішнім видом тіла, щоб зводити народ, намовляли уникати переслідування за хрест Христа. Апостол вказував, що обрізання не спасає, лише життя у мирі з Богом рятує від вічного осуду. Він хвалився хрестом Господнім, навіть писав, що на тілі носить рани Ісуса Христа.
Тому не слід ніколи нарікати чи звинувачувати Господа за терпіння, які нас облягають. Так, буває важко це витерпіти, витримати, але маємо можливість просити у Господа помочі, щоб Він допоміг нашому викликові. Його тягарі ніколи не облягають нас понад нашу силу. «… Бог вірний: він не допустить, щоб вас спокушувано над вашу спроможність, але разом із спокусою дасть вам змогу її перенести» (1Кр 10,13). Свята Тереза з Авіля бажала терпіти найважчі випробовування на землі до кінця світу, лише щоб у небі ніхто не перевищував її у любові до Ісуса! Зростаймо у вірності Богові, щоб жодна зневіра не знаходила місця у нашому серці! Любімо хрест, бо на ньому Спаситель світу відкупив нас від вічної неволі! Хай Божа Мати допоможе нам збагнути вартість терпіння!
+ Ігор
Митрополит Львівський
26 вересня 2021 р. Б., Храм Воздвиження Чесного Хреста, с. Кожичі
