Отець Володимир Ольшанецький: «Мета Церкви не в тому, щоб мати кошти, а в тому, щоб мати засоби та ресурси нести Євангеліє людям»

-
Post font size
+

Жива парафія – це там, де є можливість щодня бачити живу людину. Дуже важливо, коли людина Тебе пізнає і коли ти людину знаєш на ім’я. У цьому переконаний о. Володимир Ольшанецький, адміністратор Храму Всіх Святих Українського Народу, економ Львівської Архиєпархії УГКЦ. Про «живу парафію» Всіх Святих Українського Народу, досвід соціального служіння, літні табори, парафіяльні традиції, а також про систему діяльності економату Львівської Архиєпархії розмовляємо в ексклюзивному інтерв’ю зі священником напередодні храмового празнику.


Отче, розкажіть, будь ласка, яким є досвід вашої душпастирської праці у парафії Всіх Святих Українського Народу?

Парохом чи радше адміністратором парафії Всіх Святих Українського Народу я є з 2004 року. До цього я був сотрудником храму свв. Володимира та Ольги, що на вул. Симоненка. Там я відповідав за працю з молоддю і проводив гуртки. Митрополит Ігор призначив мене адміністратором парафії Всіх Святих у момент, коли була велика потреба довершити будову храму і впорядкувати пасторальну діяльність. Спочатку дуже було важко, бо це були непрості часи.
На той час люди молилися у каплиці. Було тільки три літургії. Наші парафіяни розходилися по різних парафіях, бо довкола було багато новозбудованих храмів. А тут було тісно і незручно. Коли ми розпочали діяльність, то побачили, що спершу треба збільшити число Богослужінь. Ми тоді зробили 5 літургій. Це стало зручно для людей. Створили дитячий та молодіжний хор. Крім цього діяв мішаний старший хор. Це почало притягувати людей, які побачили, що є певний рух на парафії. Почалася активна катехизація. Нам катастрофічно бракувало приміщень. Ми пробували якісь заходи робити на вулиці, але восени й зимою це було доволі важко. Тоді ми поставили перед собою завдання, щоб якнайшвидше завершити хоча б підвальні приміщення, щоб там мати катехизацію.

Наш храм є доволі своєрідним зі складною архітектурою. Ми маємо тільки 15 куполів. Він тільки зовні виглядає простим. Дякувати Богу відгукнулося дуже багато парафіян, які погодилися підтримати його розбудову. Таким чином ми за півтора року ввійшли у новий храм. Основними жертводавцями стали звичайні парафіяни, які повірили, що можливо швидко завершити працю над храмом.
Тоді владика Степан Меньок, ректор семінарії, в якій я навчався, радо погодився зробити благословення на перший вхід у храм, бо владика Ігор з певних обставин не міг цього зробити особисто. Вже на той момент відчувалося його світло і така певна величність. Тоді ще більше почалася активна діяльність і ми ще більше почали працювати над тим, щоб зробити Катехитичну школу. Тоді Митрополит Ігор дав благословення на відкриття Катехитичної школи блаженних Новомучеників XX століття. Вже на той час вона нараховувала понад 200 дітей. Зараз – 500 дітей. У школі працює 8 катехитів. Нам допомагають брати-семінаристи, а також наші отці долучаються до пасторальної діяльності. Тоді ми почали творити різні спільноти, бо вже мали можливість зустрічатися у приміщенні. Відтак почали завершувати будову катехитичних класів. Зробили перекриття на хорах, в такий спосіб отримали приміщення для бібліотеки та садочку. Згодом зробили лісову домівку для скаутів. Також ми тоді зробили приміщення для самотніх людей. Вони туди щодня приходять і мають там спільні чаювання і вже не чуються такими одинокими. Відтак ми почали організовувати передподружні зустрічі. Парафія набрала живих обертів.

Отче, як виглядає праця з молоддю на парафії?

Відтак ми розпочали працю з молоддю. Зокрема літом ми творили табори. Спершу невеличкі, які нараховували десь до 80 дітей на один заїзд. Традиційно ми їздили в моє родинне село, яке розташоване на березі річки Свіча. Табір проводили в наметах. Пам’ятаю, що було одне дуже дощове літо, але ніхто не хотів покидати табір. Ми мали цікаву програму та особливу молитовну і товариську атмосферу. Під час одної повені нас запросили до місцевої школи. Тільки ми зібрали речі й відразу вода перейшла через греблю. Ласка Божа нас вберегла від цього, але дітям було дуже цікаво, бо це було велике пережиття. Тоді відбувалася солідарність між ними. Вони одні одним швиденько допомагали збирати та переносити речі.
Табір став одним з улюблених наших проєктів. Таким чином ми почали шукати бази для його проведення. Один наш парафіянин, який на той час керував львівським підприємством Львівагромашпроект запропонував нам базу в Гребенові. Він нам там дарував такий відпочинок. Дітям було там дуже добре і зручно. Проте нам бракувало певних вигод. Ми з молоддю приблизно 10 років так шукали різні бази та мали мрію мати свою. Найбільшим натхненником цієї ідеї був Преосвященніший владика Венедикт Алексійчук. Ми почали пошуки якихось занедбаних баз, але було важко щось знайти.

Яким чином ви знайшли базу в Орявчику?

Наш один парафіянин зголосився з потребою продати базу, яку він збудував в Орявчику. Він нам її віддав за дуже доступну ціну. На той час знайшлися жертводавці. Парафія зібралася силами й ми придбали цю базу. Ми цих два будинки назвали парафіяльною резиденцією «Горицвіт». В цій резиденції почали продовжувати наше таборування. Діти були дуже задоволені, бо там маємо комфортні умови. Поруч збудували каплицю для Святої Літургії. Таким чином ми вже почали організовувати 9 заїздів. Також на наш табір змогли потрапити ті діти, які хотіли, але фінансово не могли оплатити перебування. Бо багато дітей є з багатодітних сімей з важким матеріальним становищем.
Спершу на табір дітей важко затягнути. Перший день симулюють кажуть, що їм погано. Лікар має певний виклик з цим. А потім не мають часу спілкуватися з батьками, а як приїжджаємо до Львова, то до двох годин прощаються. Ми завжди ще маємо традицію проводимо зустрічі після табору. Хтось зі священників бере їх ввечері на стадіон, грає з ними футбол, волейбол та співають пісні під ватру. Це їх гуртує і робить спільнотою.
Також ми запустили програму співпраці з парафіями зі Сходу і Півдня. Там вони не мають можливості оплатити собі відпочинок. Ми почали брати на кожен заїзд по 10 таких дітей. Через певні внески платоспроможних батьків ці діти отримали можливість відпочинку. Окрім цього ми почали проводити реколекції. Позаяк там є можливість цілий рік перебувати і відпочивати. До нас з різних регіонів приїжджають зимою. Також в Орявчику ми організовуємо змагання. Наш центр душпастирства та розвитку фізичної культури і спорту у Львівській Архиєпархії організовує змагання для священників. Сюди також приїжджають й інші групи, яким сподобалося активно проводити час. Це стало основною ділянкою для нашої праці з молоддю.
Парафія назвала резиденцію «Горицвіт». Вона з 2015 року знаходиться на балансі парафії.

На вашу думку, якою є мета парафії? Що є найважливішим у житті парафії, щоб вона справді була живою?

Безумовно, що метою парафії завжди є гуртувати Божий люд довкола Христа. Коли є спільнота згуртована довкола живого Христа, то тоді вона є живою. Проте її завжди потрібно підживлювати. Власне, щоб зібрати її довкола живого Христа треба дати їй необхідні середники.
Ми творимо різні спільноти, які мають певні напрямки й певне служіння у парафії. В нас є численна спільнота «Матері в молитві». Наші матері молиться за потреби інших. З початку війни на Сході України вони безперестанку моляться за всіх солдат, їхні родини та волонтерів. Організовують різноманітні допомоги. Маємо дві молодіжні спільноти. Серед них школу аніматора, «Марійську дружину», вони мають також свої цілі. Тим самим своєю діяльністю вони притягують інших людей. Вони запрошують молодь прийти до Церкви та не просто побути на молитві, а запізнатися з чимось особливим. Насамперед зі стрижнем парафії – живим Христом. Також ми допомагаємо людям з особливими потребами у спільноті «Лярш». Щодня з 9 по 17 год вони перебувають на нашій парафії, харчуються, займаються у майстерні.

Також при парафії маємо дитячий садочок і підготовчу школу. До неї приводять дітей не тільки наші парафіяни, а також і далекі від Церкви люди.
Це для них стає чимось особливим. Потім ці діти переходять у молодіжні спільноти. В нас є школа аніматора, Марійська і Вівтарні дружини, Католицькі Скаути.

Наші молодіжні спільноти дали багато гарних працівників Церкві, зокрема Курії, молодіжній комісії, Фундації Духовного Відродження. Наприклад Оленка Карнаух наша колишня голова Марійської дружини, Настя Янків і інші.

Чи є соціальне служіння? Як воно виглядає?

В нас також діє сімейна порадня. У ній є два психологи, які мають як богословську, так і світську освіту. Завжди також є присутнім священник, два психологи й залучаємо лікарів при потребі. Особливо з біоетичних питань. Люди дуже часто звертаються до нашої порадні. В нас також є спільнота узалежнених людей і анонімних наркоманів.
Також маємо парафіяльний «Карітас». У ньому ми збираємо багато одягу і допомагаємо психіатричній лікарні. Оскільки ми нею опікуємося, як капелани. Часто передаємо одяг, їжу, хліб, який приносять на парастас.
Маємо дуже гарну започатковану програму foodbank. Це такий своєрідний банк їжі для людей, що потребують. З нього користають не тільки парафіяни, а й люди з цілої області. Збираємо їжу по різних супермаркетах. Збираємо пожертви для хворих на різні важкі недуги, хто не може самотужки профінансувати собі операцію і так далі. Церква збирає для цього дуже великі кошти й передає

Які улюблені свята парафії? Чи є якісь парафіяльні традиції? Якщо так, то які?

Безумовно кожне свято для нас є особливою традицією, проте улюбленим нашим святом є наш престольний празник. Ми дуже його любимо. Це день Всіх святих українського народу. Святкування влаштовуємо спільно з усіма парафіянами. Вершиною святкування є урочиста Свята Літургія. Завжди нас навідує хтось з єпископів. Відтак маємо концерт духовного і народного співу. На ньому виступають різні хори й колективи. Одного разу був Тарас Чубай. Після концерту завжди розігрується традиційна парафіяльна лотерея. Перед цим обов’язково маємо реколекції, молимося Вечірню з Литією, обходимо довкола храм.
Також ми ще маємо футбольну команду при парафії. І на празник організовуємо турнір з футболу. Кличемо футбольні команди з інших парафій і організовуємо турнір.
Маємо чимало меценатів, які з нами співпрацюють і вони підтримують нас. Це свято всім дуже запам’ятовується.

Якщо сказати одним реченням, що таке жива парафія?

Жива парафія – це там, де є можливість щодня бачити живу людину. Бо коли Ти не бачиш людини, чи людина тебе не бачить як душпастиря, то це не є жива парафія. Дуже важливо коли людина Тебе пізнає і коли ти людину знаєш по-імені.

Ви також є економом Львівської Архиєпархії. Поясніть, будь ласка, хто такий економ та як працює економат Львівської архиєпархії? Як функціонує утримання священників, парафій..?

З професійної точки зору економ – це людина, яка відповідає за всю господарську діяльність у цілій архиєпархії. Церква ніколи собі не ставить за мету мати гроші. Церква ставить собі мету мати засоби й ресурси для того, щоб продовжувати свою діяльність і нести Євангеліє іншим людям. Так Митрополит Ігор мене призначив, щоб я був економом Львівської Архиєпархії. Я дуже цього не хотів і боявся. Але раз Церква цього потребувала, то я на то смиренно погодився. Це нелегке служіння дбати про матеріальні добра цілої архиєпархії, щоб вона могла функціонувати. Архиєпархія – це структура, яка не є лише на території Архикатедрального собору св. Юра. Це є велика структура, яка в собі має в собі різноманітні інституції. Серед них лічниця митрополита Андрея Шептицького, Львівська Духовна Семінарія й інші різні заклади, комісії, референтури. Вони всі потребують ресурсу щоб діяти. Церква є живою завдяки тому, що є жива парафія. Жива парафія є живою завдяки тому, що є такі структури, які оживлюють парафію.
Ось як це виглядає практично. Наприклад Комісія молоді вишколює аніматорів, які приходять на парафію і допомагають організувати діяльність молоді. Бо так буває, що наприклад священник в селі не знає що з молоддю роботи. Бо всі ми потребуємо досвіду і ресурсів. Вважаю, що найкраща проповідь священника – можливість поділитися своїм власним досвідом і пережиттям. Дуже цінно, коли сільська парафія приїжджає в гості до міської, а міська їде до сільської в гості. Проте навіть цей переїзд потребує фінансів. Моїм завданням є акумулювати ці добра і слідкувати за тим, щоб вони були правильно ужиті. Щоб були засоби й середники для такої діяльності Церкви.

Як відбувається комунікація між парафіями та структурою Курії?

Комунікація проводиться безпосередньо з парохами, або через декана. Це все регулюється канонічним і партикулярним правом.

Хто чи що є вашим джерелом сили для служіння у Христовому винограднику? Звідки черпаєте сили?

Можливо це вас здивує, але я ніколи не хотів бути священником. Ще зі шкільних років хотів бути агрономом. Я виростав у селі. Мої батьки були репресовані і мій батько працював у колгоспі водієм і возив агронома. Мені це дуже сподобалося. Це стало для мене прикладом такого фахового спеціаліста. Він дуже любив природу і рослини. Це мені дуже запало в серце.
Проте стався один момент в моєму особистому житті, який все розвернув – це смерть моєї мами. Я вже навчався у сільськогосподарському інституті на агронома. Приїхав до дому на вихідні. Моя мама була дуже піднесена, у гарному настрої й каже до мене: «слухай, я хочу з тобою серйозно поговорити. Якби тебе Бог кликав, щоб ти став священником, то дай мені слово, що ти не будеш пручатися». Я здивувався звідки вона таке питає. Але вона просто просила мене не відмовити Богу.
Я тоді до кінця не зрозумів і не сприйняв серйозно, але пообіцяв їй. Ми пішли до Церкви. Я тоді пішов на хори, а вона клякнула в притворі молитися і перед розп’яттям Христа обірвався тромб і мама померла. Тоді для мене був дуже важкий час. Я навіть трохи воював з Богом і бунтувався, але на щастя мав дуже доброго духівника. Він мною духовно опікувався і пояснив мені, що це дія Божа у моєму житті. Що це Його спосіб повернути мене на свою дорогу прийнявши жертву мами. Якоюсь мірою тоді розвернув своє життя. Залишив інститут і пішов поступати до семінарії. З першого разу не поступив, бо забракло кілька балів. Рік часу був вдома, готувався. На наступний рік поступив в Рудно. І зрозумів, що Бог мене непросто кличе, а вже пхає. Навчання у семінарії не було легким. Я бачив, як Бог завжди мені допомагав і просто пхав мене. З того часу я навчився просто піддаватися Богові. Згодом я одружився, мене висвятили на диякона, згодом на священника. Я дякую Богу за дружину і сім’ю, бо саме вони є зараз моєю найбільшою підтримкою. Вони мене найкраще розуміють.

Хто для вас є прикладом для наслідування?

Взірцем для наслідування для мене був мій духівник у семінарії – світлої пам’яті Блаженніший Любомир. Також я часто читав і захоплювався особою Митрополита Андрея. Найбільше мене захоплювала його господарська діяльність. Його заохочення до того, щоб працювати для власного спільного добра. Його бажання бути присутнім у всіх царинах життя через посередництво інших людей.
Взірцем духовності все ж для мене був Блаженніший Любомир. Він завжди давав розумну пораду, підтримував, хоч вмів трохи покартати, проте завжди направляв на добрий шлях.
Один парафіянин мені признався, що йому дідусь казав, як будеш так говорити спокійно, лагідно чітко, як Блаженніший Любомир, то будеш великою людиною.

Щиро дякую за розмову!
Розмовляла Христина Кутнів

Останні новини

24 липня 2021 року відбулася чисельна проща з Пустомит до Зарваниці. У ній взяли участь понад 500 осіб....
У ці дні в м. Скадовськ триває щорічний християнський табір «Мандрівка з Христом» для молоді парафії влкмч. Юрія...
20 липня у храмі Покрови Пресвятої Богородиці, що у с. Дубровиця, Синкел у справах мирян Львівської Архиєпархії о....
Висловлюємо щирі співчуття! Відійшов до вічності о. Микола Кушнір, довголітній парох храму Покрову Пресвятої Богородиці с. Дубровиця Янівського...
Шестеро мам та чотирнадцять дітей протягом чотирьох днів відпочивали у Сколівських Карпатах. За підтримки управління соціального захисту департаменту...