Дякуємо Богові за всіх людей, яких ми зустріли на життєвій дорозі. Вони нас без сумніву чогось навчили, також покори і терпеливості. Будьмо вдячні за людей, яким так залежить, щоб ми зустріли Бога, Його пізнали, Його любили і Йому служили. Ми маємо собі помагати на дорозі до неба. До цього заохочував єпископ-помічник Львівської Архиєпархії Преосвященніший Володимир під час проповіді до вірних у неділю Розслабленого у храмі свв. Апп. Петра та Павла м. Новояворівськ.
Євангеліє: Йо. 5, 1-15.
1. В той час Ісус прибув до Єрусалиму. 2. А є в Єрусалимі Овеча купіль, що зветься по-єврейськи Витесда й має п’ять притворів. 3. У них лежала сила недужих, сліпих, кривих і сухих, які чекали, коли зворушиться вода: 4. бо ангел Господній сходив час від часу в купіль і зворушував воду, і хто перший по зворушенні води спускався у купіль, видужував, хоч би яка була його недуга.
5. Був там один чоловік, що нездужав тридцять вісім років. 6. Побачив Ісус, що він лежить, і довідавшися, що він вже дуже довго нездужає, каже до нього:– Бажаєш видужати? 7. Відповідає йому недужий:– Не маю нікого, пане, хто б мене спустив у купіль, коли зворушиться вода, бо коли я туди приходжу, інший передо мною сходить.8. Ісус мовить до нього:– Устань, візьми ложе твоє й ходи!
9. І відразу видужав той чоловік і взяв своє ложе, й почав ходити.10. А був то день суботній. Юдеї кажуть тому, що видужав:
– Таж то субота. Не личить тобі носити ложе.11. Той їм відповів:– Той, хто мене оздоровив, сказав мені: візьми твоє ложе й ходи.
12. Спитали його:– Хто той, що сказав тобі: візьми й ходи?13. Але той, що видужав, не знав, хто він, бо Ісус зник у натовпі, що був на тому місці. 14. Потім Ісус найшов його у храмі й мовив до нього:– Оце ти видужав, не гріши ж більше, щоб що гірше тобі не сталось.15. Чоловік пішов і оповів юдеям, що то Ісус оздоровив його.
«Сьогодні в Євангелії чуємо питання Ісуса до хворого чоловіка, до розслабленого: «Бажаєш видужати?» Неважко догадатися, яка є відповідь. Здорова людина має багато планів і побажань, а хвора людина має лише одне побажання – стати здоровою», – зазначив на початку проповіді Архиєрей.
«Пане – відповів хворий чоловік, не маю нікого, хто б мене запровадив до купелі. Хочемо піти в глибину цього євангельського слова, хочемо це Боже Слово прочитати очами людини 21 століття», – додав він.
«Біля Ісуса було завжди багато людей – хворих, немічних, грішних, тобто потребуючих. Одні йшли до Нього з переконання, інші з вигоди. Були також багаті, які мали все крім щастя. Ці всі категорії людей є немов би нашими родичами, бо і ми також маємо багато потреб і немочей» – зауважив владика Володимир.
Ми живемо, – каже проповідник, – на певному відрізку історії. На його переконання, людина нашої епохи часто занедбує розвивати м’язи. Не потрібно багато ходити, бо можна швидко заїхати, не конче ходити по сходах – ліфт завезе. Людина не мусить напружувати розум і пам’ять, бо комп’ютери думають. Якщо м’язи не тренувати, то вони не розвиваються. Подібно стається і з іншими здібностями людини – моральними чи емоційними. Сучасна людина часто хворіє на «параліч», який має форму лінивства, вигоди. Людину може паралізувати страх, може виснажити розчарування і зневіра в собі.
«Не хочеться працювати, якщо це нікому не потрібно, якщо цього ніхто не побачить, не похвалить. «Не маю нікого, Господи» – хотіла б пожалітися людина; не маю нікого, Господи, хто б мене зауважив, повірив в мої можливості; нема того, хто б зворушив моє серце, допоміг відкрити закопані таланти. Людина може жалітися чи нарікати: «Нема нікого, хто допоміг би бути собою, могти кохати, тужити, пориватися до неможливого». Але саме нарікання не допомагає, ще треба жити», – переконаний владика Володимир.
«Так, людина є соціальною, потребує іншої людини і водночас має бути комусь потрібна. Ми взаємно себе потребуємо – для життя, для щастя, навіть для спасіння.
Але є очевидним наступний факт: ніхто за мене не зможе прожити моє життя», – підкреслив він і попросив: «Дякуємо Богові за всіх людей, яких ми зустріли на життєвій дорозі. Вони нас без сумніву чогось навчили, також покори і терпеливості. Будьмо вдячні за людей, яким так залежить, щоб ми зустріли Бога, Його пізнали, Його любили і Йому служили. Ми маємо собі помагати на дорозі до неба. Бо наріканням нічого не осягнемо, лише послабимо імунну систему. Сьогодні ти підтримуєш мене, а завтра ролі можуть помінятися. Часом Бог діє через нас в такий спосіб, що ми навіть цього не зауважуємо, бо Він послуговується нашими немочами. Ми можемо це називати співпадінням, долею…»
За його словами, Ісус ніколи хворим не докоряв, чому вони хворі або чому прийшли до Нього? Він давав настанови, прагнув, щоб зцілення було ефективне.
«Щойно наприкінці євангельського уривку показаний діагноз, причина хвороби – це є гріх. Нема такого гріха, який Бог би не простив, який би Боже милосердя не могло усунути з нашого життя. Ну бо хто ж тоді простить… Головне, щоб людина цей гріх визнавала та мала постанову поправи, хотіла змінювати своє життя в доброму напрямку. Тому Ісус наголошує, промовляючи устами лікаря і педагога: Але більше так не роби! Не гріши більше, щоб щось гірше тобі не сталося. Ісус знає, яку руйнівну силу має зло і гріх», – пояснив Преосвященніший Володимир і зауважив: «Хворому чоловіку було 38 років, ще бракувало 2 роки до повноти одного покоління, за тодішнім розумінням. Хоча рано чи пізно цей вже зцілений чоловік відійшов до вічності. Але сам факт чуда показує, що Бог не лише чекає на нас у вічності. Йому небайдуже наше життя також і на землі. Тому Він готовий нам подарувати своє товариство, якщо ми Йому на це дозволимо, бо шанує наш вибір і волю».
«Ісус Христос як джерело життя, здоров’я, щастя та спасіння є тим самим вчора, сьогодні і повіки!» – наголосив Архиєрей.
Проповідник зауважив, що сьогодні припадає 150-та річниця заснування Архибратства Матері Божої Неустанної ПОмочі, спільнота якого діє також у цій парафії. Архибратство було засноване 23 травня 1871 року кардиналом Костянтином Патріці, Генеральним вікарієм Риму. З приходом редемптористів до України закорінилося також на нашій землі. Важливим завданням цього Архибратства є молитва за добру і щасливу смерть. Смерть є коронуванням цілого земного життєвого подвигу.
«Пам’ятаймо, що нам дане лише одне життя на землі. Нема часу на репетицію, а треба жити так, щоб у вічності радіти!», – попросив на завершення Преосвященніший Володимир.
