Згідно постанов сорок шостої сесії Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ, яка відбувалася 13–14 вересня 2009 року у Львів-Брюховичі, було затверджено «Програму протидії абортам в Україні». Серед заходів, передбачених програмою, є запровадження в нашій Церкві Дня пам’яті абортованих дітей. Цей день відзначається щороку у другу суботу Великого Посту.
Просимо в цей день у храмах та каплицях нашої Архиєпархії під час заупокійної Літургії згадати всіх дітей, вбитих через аборти, а також наголосити на неприпустимості здійснення аборту, позаяк це є свідомим і прямим убивством людської істоти між зачаттям і народженням на початках її життя.
Моральний тягар переривання вагітності постає в усій повноті від усвідомлення, що йдеться про вбивство, надто якщо задуматися над його особливими обставинами. Адже людина знищується на порозі життя, отже вбивається найневинніша істота, яку тільки можна собі уявити: вона не може бути нападником взагалі, а несправедливим і поготів! Вона настільки квола і безборонна, що позбавлена навіть того мізерного захисту, яким для немовляти є його благальний крик і плач. Вона цілковито ввірена турботі і опіці тієї, котра носить її в своєму лоні. Але часом саме вона – мати – прагне вбивства цієї істоти, і навіть сама його спричинює. Щоправда, переривання вагітності часто є для матері болісним і драматичним переживанням. Вирішуючи позбутися плоду, вона часто керується не суто егоїстичними міркуваннями, а дбає про якісь поважні блага, як от власне здоров’я чи належний життєвий рівень для інших членів родини. Часом виникають побоювання, що зачата дитина муситиме житиме в таких поганих умовах, що найліпше буде їй зовсім не родитися. Та всі ці й подібні до них мотиви, хоч які поважні й драматичні, ніколи не можуть виправдати умисного позбавлення життя невинної людської істоти.
Рішення вбити ще ненароджену дитину часто приймає не лише мати, але й інші особи. Передовсім, винним може бути батько дитини, не тільки в тому разі, коли він безпосередньо схиляє жінку до аборту, але й коли опосередковано спричинює таке рішення, залишаючи сам-насам із проблемами, пов’язаними з вагітністю. Так родина дістає смертельну рану – принижується її природна гідність як “святилища життя” і спільноти любові. Не слід також нехтувати вплив, що його чинять кревні й друзі. Часто жінка зазнає такого сильного тиску, що психічно що психічно почувається змушеною погодитися на переривання вагітності. Безперечно, в такому разі найбільша моральна відповідальність лягає на тих, хто прямо чи опосередковано примусив її перервати вагітність. Відповідальні також лікарі й працівники системи охорони здоров’я, які ставлять на службу смерті знання та вміння, здобуті на те, щоб захищати життя. Але відповідальності підлягають також ті законодавці, котрі підтримали й затвердили закон, які допускають аборти, а також (такою мірою, якою ця справа залежить від них) керівники медичних закладів, де здійснюють переривання вагітності.
Дехто силкується виправдати переривання вагітності, твердячи, що зародок (принаймні поки не збіг якийсь час) не можна вважати людським життям. Насправді “від миті запліднення яйцеклітини розпочинається життя, котре не є життям батька чи матері, але нової людської істоти, що самостійно розвивається.
Тертуліян, латинський письменник, стверджує: “Хто не дозволяє людині народитися, той передчасно вбиває її – не важить, вбивається вже народжена особа чи ще не народжена. Хто має бути людиною, вже нею є”.
Особливу увагу ми хотіли би присвятити вам – жінкам, які допустилися переривання вагітності. Церква знає, скільки чинників могло вплинути на таке рішення і впевнена, що у багатьох випадках це було болісне, а може, навіть, і драматичне рішення. Напевне, рана ще не загоїлась у ваших серцях. Але однаково те, що сталося, було і буде глибоко негідним. Та не журіться і не втрачайте надії. Навпаки, намагайтеся витлумачити це випробування. З покірністю та довірою покайтеся, якщо досі ще цього не зробили. Отець усього милосердя чекає на вас, щоб подарувати вам своє прощення і мир у таїнстві примирення. Ви зрозумієте, що нічого ще не втрачено, і зможете попросити пробачення у своєї дитини: вона тепер живе в Бога.
Спираючись на допомогу та пораду прихильних до вас і досвідчених людей, ви зможете зробити свій болісний досвід чи не найпереконливішим аргументом в обороні вселюдського права на життя. Ваша самовідданість у служінні життю, яка, може, увінчається народженням нових людських істот, ваша готовість до прийняття й турботи про тих, хто найбільше потребує вашої близькості, спонукає по-новому побачити людське життя.
(св.. Папа Іван Павло ІІ Evangelium Vitae 1995 )
Також просимо взяти виголоси на єктенії усильного благання:
Ще молимось, щоби всемилостивий Господь, справжній знавець найпотаємніших задумів людського серця і Батько всілякого земного і небесного батьківства, прихилив серця батьків і матерів до їхніх дітей і дав їм благодатну силу втішатися з дару дітонародження в достойнім вихованні численних майбутніх поколінь; молимось Тобі, Господи, вислухай і помилуй.
Ще молимось, щоби всесильний Бог подолав лихий задум бездумних і диявольську злобу супротивника і силою Господнього Воплочення довершив чин благого народження і зросту в досконалості всіх тих, кого із вічності Своєї Він покликав до життя з утроби їхніх матерів; так благаємо Тебе, Всемогутній: скоро вислухай і милостиво помилуй.
