Отець Роман Яцик, адміністратор парафії Покрову Пресвятої Богородиці у с. Кротошин, та п. Уляна Дробенко розповіли про те, як у с. Кротошин, де донедавна не було греко-католицької церкви, спільними зусиллями священника та кількох родин заснували греко-католицьку парафію і збудували храм.
о. Роман:
У селі було кілька сімей греко-католиків. Ситуація склалась так, що я познайомився з однією панною з греко-католицької родини із Кротошина, яка їздила до Львова на Богослужіння.
Потім я познайомився із головою сільської ради, п. Наталею Кузьмою. Вона греко-католичка. Тепер п. Наталя Ткач. Ми почали пробувати отримати землю. Відбувались сходини села: спершу не давали землі, сказали: «нам не потрібно», але завдяки п. Наталі, ми першу сесію пройшли успішно, якось «видерли». Другу сесію провалили, деякі люди почали свої голоси відкликувати, почалися проблеми із землею, хоч рішення першої сесії – дійсне.
Потім ми поставили хрест, почали служити маївки. А ту землю, яку нам виділили – це був суцільний яр, дуже зарослий. Пізніше ми почали ту ділянку облагороднювати, підсипати, камазами возити землю…
Від розвалу Союзу село було завжди православне (Автокефальна Православна Церква, зараз ПЦУ), і не було дотепер греко-католицької Церкви, хоч воно й біля Львова розташоване. Село належить до Звенигородського Протопресвітерату, до Давидівської ОТГ. У Кротошині згідно статистичних даних є 1200 жителів. Православні служать у колишньому Єзуїтському костелі, тобто колись село було римо-католицьким, але більшість із тих, що живуть тепер у селі були із родин, яких переселили з територій сучасної Польщі.
В кінці 80-тих відкрили церкву і отримали православного священника, казали: «потім перейдемо на греко-католицьку», але так і не перейшли.
Близько 5 років тому зорганізувалась громада, і на початках їм не було легко. Спершу були конфлікти із православними. Діючий православний священник людям наказував, навіть погрожував, щоб не ходили до греко-католиків, їздив до Пустомит, боровся, щоб нам не дали землі. Попри це люди не боялися, помалу йшли і здобули свою невеличку церковцю. Мені такого доброго поштовху і заохочення в побудові Церкви дав о. Юрій Чудяк.
Тепер маємо ще одне рішення по землі, там вже все майже улагоджено. На початках ми на дворі служили, більше молебні, бо Літургію то важко було: вітер, погода. Думали ставити тимчасовий навіс, але і на це треба кошти, а кожна копійка цінна в цьому випадку.
На теперішній час я відвідую 6 родин на Богоявлення, які себе ідентифікують, як греко-католики. Ці люди їздили по селах, збирали гроші, не було все так легко. І так до сьогодні є тих шестеро родин. Ми гроші шукали де могли, нам допомагали різні люди. Я шукав, вони шукали знайомих, жертводавців.
З Божою допомогою в цю неділю Митрополит Ігор освятив вже збудований храм.
п. Уляна:
В нас є село переселенців. Мої баба, дідо переселені з Польщі. Мені розказували, що як приїхали в 46-му році, привезли із собою католицького священника і тоді всі вважали себе католиками. Дідо ще живуть і завжди говорили, що була католицька Церква. Храм закрили в 62-му році. В кінці 80-тих хотіли відкрити церкву, і погодилися на православну, а потім казали, що перейдемо на греко-католицьку. Все ж священник почав агітувати: «нащо вам польську Церкву, ми маємо свою». Люди після Союзу: хтось знав, хтось не знав. Ми почали їздити до Львова до церкви.
Кілька сімей зорганізувалися, почали їздити збирати гроші. Для невеличкої кількості людей то було непросто. Ми назбирали по сусідніх селах невелику суму, і нас питали: «ну що, ви вже там щось робите?», а не було ще з чим починати фактично. Але я кажу татові: «тату, давайте, вже починаємо щось робити». І так Бог покерував, що тепер уже все є. Хоч і сім`ї наші не є такі заможні.
У стосунках з православними, на початках то не кожен розумів, чого ми їздимо до Львова. І напевно, як мені було років 15, то було якось трохи неприємно, хоч ніхто так нічого не казав, єдине, що на нас якось так дивилися, що ми йдемо до церкви десь в сусіднє село. Але я вже до того звикла.
Зараз вже всі дивляться: «якщо ви католики, то будьте. В кожного є своє право».
Депутати рахуються всі православні, і вони особисто до нас не мали претензій, але боялися, що буде роздор в селі, як будувати греко-католицьку церкву. В нас є такий пан Іван він всім тлумачить, що «ваші батьки були переселені греко-католики, чому ви хочете православної Церкви далі?»
В нас була ситуація, що говорили, що поховати може лише той священник який є тут в селі, якщо не підходить, то не хороните в селі. Я пішла в сільраду, і як ховали батька я сказала, що ховати буде лише отець Роман Яцик. Мені відповіли, що це лише кілька людей є, які такі балачки ведуть, але ви маєте повне право хоронити зі своїм священником.
Мої друзі, знайомі часто кажуть, що «ми тут в православній церкві шлюб брали і дітей хрестили», вважають себе православними і не копають глибше. Хоча багато хто їздять до Львова, але так тихенько, не говорять, що ми греко-католики.
Як ми поставили хрест, то час від часу прибігали, дивилися, щоб нам хреста ніхто не звалив. Але ніхто не рухав хреста.
Зараз нас є 6 таких активних сімей, але є щей такі які придивляються. Ще потрібен час, щоб прийшли більше людей.
Розмовляв о. Роман Гордій
