2Кр 11,31-12,9;
Лк 6,31-36.
Ісус Христос знає дуже добре людські звичаї та вимоги, а, шануючи вільну волю людини, звертався дуже виваженими словами: «І як бажаєте, щоб вам чинили люди, чиніть їм і ви так само» (Лк 6,31). «Як бажаєте». Не говорив – мусите, не казав – ви повинні тощо, лиш, «як бажаєте» – такими лагідними й поміркованими словами звертався Ісус до зібраного народу, що здебільшого були жорстокими та непоміркованими людьми. Це знаємо з того, що провідники вибраного народу жорстоко розправилися з Ісусом Христом, який «… очеретини надламаної не доломить і ґнота тліючого не загасить…» (Мт 12,20). Такий делікатний був Ісус Христос, проживаючи поміж грубошкірим тодішнім людом. Господь підштовхував людей на вищий рівень духовного життя й сам завжди давав зібраним добрий та благородний приклад. Мабуть, були окремі особи, які записували собі у серці Його благі вчинки, але більшість, як здогадуємося, дивилися на Ісуса з певною реальною чи уявною користю для себе. Спаситель не забороняв чи не критикував того, щоб робити добро тим, хто нам відповідає ввічливістю, але вказував на те, що лихі люди поступають подібно, бо стараються добром відповідати на добро. Нагадував, що грішні позиваються лише для того, щоб згодом отримати чи відібрати свою частину. Син Божий вказував на вищий рівень любові, а саме: любити ворогів та позичати, не очікуючи віддачі, й пов’язував це з великою нагородою у вічності. За такий стан благородного духа Ісус Христос вказав, що такі великодушні особи будуть називатися синами та дочками Всевишнього Бога. Очевидно, що самій людині полюбити ворога, кривдника, вбивцю – такий подвиг не під силу й не вкладається в голову. В таких випадках усе можливе лиш тоді, коли здатися на Бога й просити Його, щоб Він допоміг у цьому. Праведник повинен звертатися до Господа й не бажати кривдникові зла, а вбивці помсти, лиш простити й здобуватися на акт любові цієї душі, людини, за яку теж Син Божий помер на хресті. Пам’ятаємо, що один із розбійників скрушився, вмираючи на хресті поряд з Ісусом Христом. Коли злочинець, що висів на хресті, насміхався з Ісуса, інший врозумляв його, кажучи: «… Чи не боїшся Бога, ти, що покутуєш ту саму кару? Бо ж ми приймаємо кару, гідну наших учинків, цей же не зробив нічого злого» (Лк 23,40-41). Розкаяний розбійник зрозумів свої грішні вчинки, прийняв кару, як гідне за свої злочини, й боронив Ісуса перед несправедливими нападами іншого завзятого злочинця. Розбійник, що покаявся, просив Ісуса, щоб пам’ятав про нього, а Христос відразу відповів: «… Істинно кажу тобі: Сьогодні будеш зо мною в раї» (Лк 23,43). Бог ніколи не залишається в довгу, навіть великим грішникам, бо охоче прощає та нагороджує за щире покаяння.
Коли подумати в собі, що нас хтось страшно скрипки – наприклад, спалив наш дім, про який ми старалися, мешкали у ньому, дороблялися та складали певні плани. По-людськи, здається, простити неможливо, але, коли подумаємо про вічність, про Ісуса Христа, який помер за грішників, за усіх людей, щоб спасти їх, вчинити всіх щасливими, про Його прощення, тоді наше серце м’якне. Зрештою, кожна особа чимось грішна, заслуговує на покарання, і лиш покаяння усіх рятує від вічної кари. Потім, посідаємо могутній засіб молитви, яка випрошує від Господа акту прощення ворогам. Так, через молитву, через довіру до Бога, через Його благословення зможемо простити ворогові. Можливо, у серці будуть спалахи незадоволення та помсти, але ми зуміємо швидко це приборкати, коли признаємо себе за грішників, а Бога за того, хто радо прощає та забуває усім кривдникам, усім грішникам, які порушують встановлені Ним закони! Ісус Христос усіх закликає до великого подвигу, до героїчного вчинку, щоб здобуватися на таке милосердя, яке Господь виявляє усім людям. Він закликав спокійним голосом: «Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний» (Лк 6,36). Значить, людині під силу бути милосердною, прощати і не пам’ятати кривди, які спричинюють ближні. Так буває, що нам здається, що усі нам щось винні, а ми, праведні, нікому нічого. Ми не еталон життя, а грішні й це – правда.
Святий апостол Павло, якого переслідували, ловили, якому вдавалося втікати в коші, що спускали через віконце в мурі, не оскаржував нікого, лиш беріг свого життя так, як йому вдавалося. Чинив волю Бога, а за проповідування слова Господнього його гонили, намагалися схопити й убити. Він втікав, ховався, не виставляв претензій Богові, за що йому таке життя, такі поневіряння, адже він служить Богові, а не шукає свого. Одного разу Господь взяв його аж до третього неба, й він чув такі слова, яких людині не вимовити. І як він себе бачив? Дивився на свої немочі, погрішність, не нарікав, що Господь дав йому колючку в тіло, тобто, йому докучав демон, щоб не загордів дарами Божими, а не своїми. І взагалі, ми не маємо нічого доброго від себе самих? Нічого, бо Господь є той, хто дарує й надихає нас до добра! А диявол, батько брехні, душогубець – надихає людину до неправди, демон готовий нас погубити у вічному вогні, він тягне людину чинити всяке зло! (пор. Ів 8,44). Хай сила Божа огортає нашу немічну душу, щоб ми прощали, прощення просили й ставалися Божими дітьми. Хай пресвята Богородиця допомагає нам перемагати зло, щоб чинити добро!
+Ігор
Митрополит Львівський
18 жовтня 2020 р. Б., с. Вороняки
