Пандемія COVID-19 з погляду фундаментальної теології і теперішніх суспільних викликів

-
Post font size
+

«Ідіть, отже, і навчіться, що значить: «Я милосердя хочу а не жертви» (Мт. 9,13).

Пандемія COVID-19 з погляду фундаментальної теології і теперішніх суспільних викликів

Автор: о. Тарас Боровець (УГКЦ, цензор ЛА)
Співавтор: мит. протоієрей Ярослав Чухній, парох храму Преображення ГНІХ, м. Львів.

Теперішня пандемія COVID-19 у світі дає нам, християнам, усім приналежним до Христової Церкви, унікальну можливість проявити себе як Сіль і Світло у цьому грішному світі, дати виразне свідоцтво тим, хто не знає Христа, чим члени Царства Божого відрізняються від царства темряви.
В обставинах стрімкого росту кількості заражених, нестабільності та глобальної кризи у ділянці охорони здоров’я, спостерігаючи, як на це панічно реагує світ, будучи Божим народом, об’єднаним у Христі, християни, повинні не забувати про те, що слід найперше ділитися надією (1 Пет. 3:15), яку ми маємо в Ісусі Христі. Він помер і воскрес, щоб ми мали життя з надлишком, тому нам притаманна надія на зцілення, надія на відкуплення, і нічого не може відокремити нас від любові Божої (Рим. 8,38-39). Нам має пригадатися обіцянка про реальне та стійке почуття миру, про яке говорить Ісус у ту ніч, коли Він мав бути виданий і вже була установлена Євхаристія: «Мир залишаю вам, мій мир даю вам; не так, як світ дає, даю вам його. Хай не тривожиться серце ваше, і не страхається!» (Ів.14, 27).

Як мають ті, хто звільнені від страху смерті, передати, підтримати і запалити свою надію тим, хто боїться, хто є інфікованим, хто помирає? Замість того, щоб тривожитися і боятися, переживаючи почуття, які притаманні людині, слід вказати на те, що Ісус, твій Спаситель, закликає реагувати на різні виклики з молитвою і вірою у Нього: «Не журіться, отже, завтрашнім днем; завтрашній день турбуватиметься сам про себе. Доволі дневі його лиха» (Мт. 6, 33-34), «Ні про що не журіться, але в усьому появляйте Богові ваші прохання молитвою і благанням з подякою» (Фил. 4, 6). Постійно нагадуйте собі, що тривожність вимагає стільки сили, скільки і час для молитви, тільки одне веде до миру, а інше – до панічного страху: «Як ти в біді піддався, то мала сила в тебе» (Прип. 24, 10). Дослідники зауважують, що 90% того, що ми боїмося, ніколи не стане реальністю, а 10% – поза нашим контролем. Для послідовників Христа назріла виняткова можливість поділитися своєю вірою зі всіма, хто переживає страх сьогодення.

У 10 розділі Євангелія від Матвія міститься унікальна обіцянка для тих, хто надіється на Бога: «Хіба не за шага продається пара горобців? А проте ні один із них не впаде на землю без волі Отця вашого. А вам же все волосся на голові пораховано! Не бійтесь, отже: ви вартніші за багатьох горобців» (Мат.10,29-31). Дорогоцінними правдами віри, які надихають нас у нестабільному світі, яких не може зачепити короновірус, є ті, що незмінні. Серед першорядних – Триєдиний Бог (Отець, Син і Святий Дух), який у світлі свого одкровення відомий нам як Той, Хто трансцендентний по своїй природі та іманентний: всюдиприсутній і всесильний. Він керує всіма бактеріями і вірусами та запевняє: «Я – Альфа і Омега, початок і кінець – говорить Господь Бог, хто єсть і хто був і хто приходить, Вседержитель» (Откр. 1,8). Це вірно і для Бога-Сина: «Ісус Христос учора й сьогодні – той самий навіки» (Євр. 13,8), і щодо Святого Духа, який названий «Духом вічним» (Євр. 9,14).

Обставини, які переживаємо, є і перевіркою, чи зможемо ми сказати разом із апостолом Павлом такі важливі слова, що випливають із глибини нашої віри: «Для мене бо життя – Христос, а смерть – прибуток» (Флп. 1, 21-23).

В історії ранньої Церкви можемо відшукати приклади того, як у подібних обставинах поводилися християни, коли зіштовхувалися з пандеміями. У книзі «Світанок християнства» Родні Старка розповідається про смертельну пандемію – Кіпріанову чуму, яка мала місце в історії у 249-262 рр., у розпалі якої щоденно в Римі помирало по 5000 людей. Тоді Діонісій, єпископ Олександрійський, писав так: «Вельми багато з наших братів з надлишку милосердя і по братерській любові, не шкодуючи себе, підтримували один одного, безбоязно відвідували хворих, безвідмовно служили їм, доглядаючи за ними заради Христа, радісно вмирали разом; набираючись чужого страждання, заражалися від ближніх і охоче брали на себе їх страждання. Багато, доглядаючи за хворими і зміцнюючи інших, померли самі, прийнявши смерть замість них». Такі вчинки були притаманні лише християнам, які намагалися уподібнитися Христу, і різко контрастували з діями тих, хто ще був поза Церквою. Про іншу суспільну динаміку тих часів серед язичників розповідає церковний історик Євсевій Кесарійський: «Язичники вели себе зовсім по-іншому: захворілих виганяли з дому, кидали найближчих, викидали на вулицю напівмертвих, залишали трупи без поховання – боялися смерті, відхилити яку при всіх хитрощах було нелегко». (Євсевій Кесарійський, «Історія Церкви», 7.22.7-10).

Століття пізніше, коли лютувала інша пандемія, цілі міста в Італії були закинуті (деякі – назавжди), інфраструктура була ослаблена, християни знову опинилися посеред випробувань. Отець Церкви Кіпріан, єпископ Карфагенський, підкреслює такі богословські думки: «Наскільки ж доречно, наскільки необхідно те, що ця чума і язва, яка здається жахливою і смертельною, шукає справедливості для кожного і досліджує розум людства; чи піклуються про хворого, чи виявляють люди належну любов до родичів … чи не залишають лікарі страждаючих». Р. Старк, автор дослідження, виводить небезпідставний висновок, що християнство із малочисельного релігійного руху у Римській імперії на кінець 300 року нараховувало вже близько 6 млн. віруючих у Христа, і значним фактором росту в цьому була обставина відношення християн до епідемій.

У теперішньому часі є багато відмінних обставин від ІІІ ст. Наприклад, тоді люди мало розуміли, як передається недуга, що ті, хто доглядає, самі можуть бути носіями хвороби; не було і спеціалізованої медичної допомоги. Але спрямування повинне бути незмінним – любов. У світлі нових знань, наприклад, самоізоляція може бути проявом більшої любові, ніж інфікування тих, кого ми любимо.
«Ідіть, отже, і навчіться, що значить: «Я милосердя хочу а не жертви»(Мт. 9,13).

Велике благо, коли людина розуміє різницю між милостинею і милосердям. Милостиня – це дія, яку можна вчинити і з егоїстичних цілей. Милосердя – це стан душі. Милостиню можна сфальшувати, прикриваючи лицемірство і користолюбство, а милосердя – ні. В хвилини випробовувань – а ми сьогодні через пандемію переживаємо іспит на людяність – мусимо бути уважними до своїх почуттів. Осуджуючи людей, що опинилися в скруті через хворобу, притягуємо на себе Божий суд. Саме в такій ситуації можна впізнати вірного друга, який не покидає і не судить у важку годину, а вишукує різних можливостей, щоб допомогти, розвіяти страждаючому думку, що його покинули, лишили сам-на-сам з недугою. «Вірному другові немає ціни і немає ваги, щоб вартість його зважити» (Сир. 6,15) – каже Сирах, і в такий незвичний спосіб наголошує на духовній якості християнина.
«Бо суд немилосердний на того, хто не вчинив милосердя. Милосердя ставиться вище за суд» (Як.2,13).

Коронавірус відкрив справжнє обличчя багатьох людей – егоїстичних, користолюбних, осудливих і підступних, які своїми вчинками і словами розпалюють ворожнечу до терплячих. Складається враження, що людина, яка захворіла, сама собі цього бажала, щоб вчинити біду іншому. Щирий християнин завжди розуміє вагу співчуття і старається стояти в обороні доброго імені ближнього, бо кожна людина – індивідум, який потребує від інших вирозумілості і підтримки, доброї поради і якнайменше осудливого повчання. «Не судіте, щоб вас не осудили; бо яким судом судите, таким і вас будуть судити, і якою мірою міряєте, такою і вам відміряють» (Мт. 7,1-2) – слова Христа зобов’язують думати над кожним словом, перед тим, як уста наші промовляють. Ставлять перед людиною осторогу, щоб не ранила почуття недужих.

«Будьте милосердні, як Отець ваш Милосердний» (Лк. 6,36) – даруйте одне одному в цьому часі карантину знаки уваги, бодай звичайний дзвінок і сердечні слова підтримки, потішайте одне одного, щоб, впадаючи у страх, людина не впадала у розпач – «а що буде далі». Подаруйте недужому надію словами зі Святого Письма і підкажіть, що в слові Божому можна отримати опору для того, щоб розвіяти сумнів. Якщо вам вдасться в недужому серці загасити почуття розчарування і розпачу, вас не омине Божа винагорода. Ні, вона не матеріальна – це радість у Бозі, що скріплює наш тілесний імунітет і певність – Бог завжди з нами. Ми для Нього – безцінна перлина, якою Господь дорожить. Без найменшого сорому картаймо себе, якщо в емоційному пориві спромоглися звинувачувати людей, яких спіткало випробовування коронавірусом, бо такими діями ми зганьбили свою християнську свідомість. Хай же світло Божественної Премудрості допоможе нам пам’ятати слова Ісуса Христа: «Усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви Мені зробили» (Мт. 25,40).

Безцінним скарбом християнина є пам’ятати про слова Святого Письма: «Несіть тягарі один одного» (Гал. 6,2). В часі страшної пандемії зуміймо також співстраждати з тими, кому довелося пережити втрату ближнього.

Останні новини

На 93 році життя упокоїлася в Бозі Марія Фарат - матір о. Володимира Фарата. Парастас буде звершено сьогодні,...
В умовах пандемії COVID-19 через послаблення режиму соціальної ізоляції Церковний Трибунал Львівської Митрополії повертається до звичайного режиму роботи,...
«Ідіть, отже, і навчіться, що значить: «Я милосердя хочу а не жертви» (Мт. 9,13). Пандемія COVID-19 з погляду...
17 травня 2020 року, в неділю самарянки, Преосвященний владика Володимир, єпископ-помічник Львівської Архиєпархії, очолив Архиєрейську Божественну Літургію в...
Комунікат о. Івана Колтуна, пароха парафії Успення пресвятої Богородиці с. Страдч, щодо ситуації, яка склалася навколо Страдецької Гори....