Пандемія COVID-19 з погляду фундаментальної теології і теперішніх суспільних викликів

-
Post font size
+

«Ідіть, отже, і навчіться, що значить: «Я милосердя хочу а не жертви» (Мт. 9,13).

Пандемія COVID-19 з погляду фундаментальної теології і теперішніх суспільних викликів

Автор: о. Тарас Боровець (УГКЦ, цензор ЛА)
Співавтор: мит. протоієрей Ярослав Чухній, парох храму Преображення ГНІХ, м. Львів.

Теперішня пандемія COVID-19 у світі дає нам, християнам, усім приналежним до Христової Церкви, унікальну можливість проявити себе як Сіль і Світло у цьому грішному світі, дати виразне свідоцтво тим, хто не знає Христа, чим члени Царства Божого відрізняються від царства темряви.
В обставинах стрімкого росту кількості заражених, нестабільності та глобальної кризи у ділянці охорони здоров’я, спостерігаючи, як на це панічно реагує світ, будучи Божим народом, об’єднаним у Христі, християни, повинні не забувати про те, що слід найперше ділитися надією (1 Пет. 3:15), яку ми маємо в Ісусі Христі. Він помер і воскрес, щоб ми мали життя з надлишком, тому нам притаманна надія на зцілення, надія на відкуплення, і нічого не може відокремити нас від любові Божої (Рим. 8,38-39). Нам має пригадатися обіцянка про реальне та стійке почуття миру, про яке говорить Ісус у ту ніч, коли Він мав бути виданий і вже була установлена Євхаристія: «Мир залишаю вам, мій мир даю вам; не так, як світ дає, даю вам його. Хай не тривожиться серце ваше, і не страхається!» (Ів.14, 27).

Як мають ті, хто звільнені від страху смерті, передати, підтримати і запалити свою надію тим, хто боїться, хто є інфікованим, хто помирає? Замість того, щоб тривожитися і боятися, переживаючи почуття, які притаманні людині, слід вказати на те, що Ісус, твій Спаситель, закликає реагувати на різні виклики з молитвою і вірою у Нього: «Не журіться, отже, завтрашнім днем; завтрашній день турбуватиметься сам про себе. Доволі дневі його лиха» (Мт. 6, 33-34), «Ні про що не журіться, але в усьому появляйте Богові ваші прохання молитвою і благанням з подякою» (Фил. 4, 6). Постійно нагадуйте собі, що тривожність вимагає стільки сили, скільки і час для молитви, тільки одне веде до миру, а інше – до панічного страху: «Як ти в біді піддався, то мала сила в тебе» (Прип. 24, 10). Дослідники зауважують, що 90% того, що ми боїмося, ніколи не стане реальністю, а 10% – поза нашим контролем. Для послідовників Христа назріла виняткова можливість поділитися своєю вірою зі всіма, хто переживає страх сьогодення.

У 10 розділі Євангелія від Матвія міститься унікальна обіцянка для тих, хто надіється на Бога: «Хіба не за шага продається пара горобців? А проте ні один із них не впаде на землю без волі Отця вашого. А вам же все волосся на голові пораховано! Не бійтесь, отже: ви вартніші за багатьох горобців» (Мат.10,29-31). Дорогоцінними правдами віри, які надихають нас у нестабільному світі, яких не може зачепити короновірус, є ті, що незмінні. Серед першорядних – Триєдиний Бог (Отець, Син і Святий Дух), який у світлі свого одкровення відомий нам як Той, Хто трансцендентний по своїй природі та іманентний: всюдиприсутній і всесильний. Він керує всіма бактеріями і вірусами та запевняє: «Я – Альфа і Омега, початок і кінець – говорить Господь Бог, хто єсть і хто був і хто приходить, Вседержитель» (Откр. 1,8). Це вірно і для Бога-Сина: «Ісус Христос учора й сьогодні – той самий навіки» (Євр. 13,8), і щодо Святого Духа, який названий «Духом вічним» (Євр. 9,14).

Обставини, які переживаємо, є і перевіркою, чи зможемо ми сказати разом із апостолом Павлом такі важливі слова, що випливають із глибини нашої віри: «Для мене бо життя – Христос, а смерть – прибуток» (Флп. 1, 21-23).

В історії ранньої Церкви можемо відшукати приклади того, як у подібних обставинах поводилися християни, коли зіштовхувалися з пандеміями. У книзі «Світанок християнства» Родні Старка розповідається про смертельну пандемію – Кіпріанову чуму, яка мала місце в історії у 249-262 рр., у розпалі якої щоденно в Римі помирало по 5000 людей. Тоді Діонісій, єпископ Олександрійський, писав так: «Вельми багато з наших братів з надлишку милосердя і по братерській любові, не шкодуючи себе, підтримували один одного, безбоязно відвідували хворих, безвідмовно служили їм, доглядаючи за ними заради Христа, радісно вмирали разом; набираючись чужого страждання, заражалися від ближніх і охоче брали на себе їх страждання. Багато, доглядаючи за хворими і зміцнюючи інших, померли самі, прийнявши смерть замість них». Такі вчинки були притаманні лише християнам, які намагалися уподібнитися Христу, і різко контрастували з діями тих, хто ще був поза Церквою. Про іншу суспільну динаміку тих часів серед язичників розповідає церковний історик Євсевій Кесарійський: «Язичники вели себе зовсім по-іншому: захворілих виганяли з дому, кидали найближчих, викидали на вулицю напівмертвих, залишали трупи без поховання – боялися смерті, відхилити яку при всіх хитрощах було нелегко». (Євсевій Кесарійський, «Історія Церкви», 7.22.7-10).

Століття пізніше, коли лютувала інша пандемія, цілі міста в Італії були закинуті (деякі – назавжди), інфраструктура була ослаблена, християни знову опинилися посеред випробувань. Отець Церкви Кіпріан, єпископ Карфагенський, підкреслює такі богословські думки: «Наскільки ж доречно, наскільки необхідно те, що ця чума і язва, яка здається жахливою і смертельною, шукає справедливості для кожного і досліджує розум людства; чи піклуються про хворого, чи виявляють люди належну любов до родичів … чи не залишають лікарі страждаючих». Р. Старк, автор дослідження, виводить небезпідставний висновок, що християнство із малочисельного релігійного руху у Римській імперії на кінець 300 року нараховувало вже близько 6 млн. віруючих у Христа, і значним фактором росту в цьому була обставина відношення християн до епідемій.

У теперішньому часі є багато відмінних обставин від ІІІ ст. Наприклад, тоді люди мало розуміли, як передається недуга, що ті, хто доглядає, самі можуть бути носіями хвороби; не було і спеціалізованої медичної допомоги. Але спрямування повинне бути незмінним – любов. У світлі нових знань, наприклад, самоізоляція може бути проявом більшої любові, ніж інфікування тих, кого ми любимо.
«Ідіть, отже, і навчіться, що значить: «Я милосердя хочу а не жертви»(Мт. 9,13).

Велике благо, коли людина розуміє різницю між милостинею і милосердям. Милостиня – це дія, яку можна вчинити і з егоїстичних цілей. Милосердя – це стан душі. Милостиню можна сфальшувати, прикриваючи лицемірство і користолюбство, а милосердя – ні. В хвилини випробовувань – а ми сьогодні через пандемію переживаємо іспит на людяність – мусимо бути уважними до своїх почуттів. Осуджуючи людей, що опинилися в скруті через хворобу, притягуємо на себе Божий суд. Саме в такій ситуації можна впізнати вірного друга, який не покидає і не судить у важку годину, а вишукує різних можливостей, щоб допомогти, розвіяти страждаючому думку, що його покинули, лишили сам-на-сам з недугою. «Вірному другові немає ціни і немає ваги, щоб вартість його зважити» (Сир. 6,15) – каже Сирах, і в такий незвичний спосіб наголошує на духовній якості християнина.
«Бо суд немилосердний на того, хто не вчинив милосердя. Милосердя ставиться вище за суд» (Як.2,13).

Коронавірус відкрив справжнє обличчя багатьох людей – егоїстичних, користолюбних, осудливих і підступних, які своїми вчинками і словами розпалюють ворожнечу до терплячих. Складається враження, що людина, яка захворіла, сама собі цього бажала, щоб вчинити біду іншому. Щирий християнин завжди розуміє вагу співчуття і старається стояти в обороні доброго імені ближнього, бо кожна людина – індивідум, який потребує від інших вирозумілості і підтримки, доброї поради і якнайменше осудливого повчання. «Не судіте, щоб вас не осудили; бо яким судом судите, таким і вас будуть судити, і якою мірою міряєте, такою і вам відміряють» (Мт. 7,1-2) – слова Христа зобов’язують думати над кожним словом, перед тим, як уста наші промовляють. Ставлять перед людиною осторогу, щоб не ранила почуття недужих.

«Будьте милосердні, як Отець ваш Милосердний» (Лк. 6,36) – даруйте одне одному в цьому часі карантину знаки уваги, бодай звичайний дзвінок і сердечні слова підтримки, потішайте одне одного, щоб, впадаючи у страх, людина не впадала у розпач – «а що буде далі». Подаруйте недужому надію словами зі Святого Письма і підкажіть, що в слові Божому можна отримати опору для того, щоб розвіяти сумнів. Якщо вам вдасться в недужому серці загасити почуття розчарування і розпачу, вас не омине Божа винагорода. Ні, вона не матеріальна – це радість у Бозі, що скріплює наш тілесний імунітет і певність – Бог завжди з нами. Ми для Нього – безцінна перлина, якою Господь дорожить. Без найменшого сорому картаймо себе, якщо в емоційному пориві спромоглися звинувачувати людей, яких спіткало випробовування коронавірусом, бо такими діями ми зганьбили свою християнську свідомість. Хай же світло Божественної Премудрості допоможе нам пам’ятати слова Ісуса Христа: «Усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви Мені зробили» (Мт. 25,40).

Безцінним скарбом християнина є пам’ятати про слова Святого Письма: «Несіть тягарі один одного» (Гал. 6,2). В часі страшної пандемії зуміймо також співстраждати з тими, кому довелося пережити втрату ближнього.

Останні новини

13-14 вересня 2021 року в Реколекційно-відпочинковому Центрі «Світлиця» в Брюховичах відбулася дводенна робоча зустріч протопресвітерів Львівської Архиєпархії, присвячена...
8 вересня 2021 року у Львові стартували “Дні УКУ” – святкування з нагоди початку нового академічного року. У...
14 вересня 2021 року в дитячому просторі дошкільної освіти «Ангелики», що діє при Домі Милосердя Святого Миколая у...
13 вересня 2021 року відбулися перші осінні деканальні збори під головуванням Протосинкела Львівської Архиєпархії Преосвященного владики Володимира. Зустріч...
Як душпастир, не можу уявити життя Церкви без молоді і молодіжної спільноти. Тут нема потреби навіть говорити про...