Дякую доброчесному отцю Віталію Барабашу, який запросив нас помолитися за світлий упокій душі отця Ореста Вільчинського, нашого доброго та благородного священника, якого Господь покликав до іншого життя. Звичайно, що про цього священника найбільше знають рідні та близькі до нього особи. Отець Орест народився у Золочеві в листопаді 1974 року. Батько, Юрій-Роман, із Золочева, а мати, Леся, з роду Пелех, народилася аж в селі Укар Ніжнєудінського району Іркутської області, куди були депортовані її родичі радянськими недоброзичливими органами. Батьки отця Ореста – вчителі, уже на пенсії. Залишилися, теж, в покійного отця сестра, Уляна-Софія та брат, Дам’ян-Тадей-Домінік, в подружжі виховують дітей. Світлої пам’яті отець Орест у своїй біографії написав про те, що його батьки були вінчані греко-католицьким священником, і його хрестив та помазував миром підпільний греко-католицький священник Лев Загульський. Коли отець, святої пам’яті, Орест писав цей документ, якого дані озвучую, це було ще у грудні 2003 року. Мабуть, його сестра Уляна-Софія до цього часу вже закінчила навчання у Рівненському гуманітарному університеті за спеціальністю «режисура» драматичного театру та багато чого іншого змінилося у житті його рідних?
Отець Орест навчався в середній школі у Золочеві, за відмінне навчання був нагороджений золотою медаллю, теж закінчив дитячу музичну школу імені Маркіяна Шашкевича за спеціальністю фортепіано. Він написав, що перше святе Причастя прийняв 19.06.1988 року в латинській катедрі у Львові з рук отця Людвика Камілевського. Здогадуюся, що такий докладний наголос на святому Причасті зумовлював велику важність та відповідальність для нього з самого дитинства! Після закінчення школи поступив на навчання до філософсько-теологічного інституту Товариства Ісусового в Загребі (Хорватія) і 24.06.1994 року здобув бакалаврат з філософії. Цього ж року в Спліті, у Хорватії, вступив до новіціату Товариства Ісуса, закінчив новіціат 1996 року. В 1997 року залишив чин Ісусівців з певних міркувань про українську Церкву. Не мав стипендії, а фінансово допомагали йому друзі й, самотужки працюючи, закінчив богословські студії у червні 2000 року, здобувши бакалаврат. В тому ж році отець Орест розпочав післядипломні студії у Загребському університеті з догматичного богослов’я, а внаслідок браку фінансування перервав їх й повернувся в Україну. Дияконські свячення отримав 13.09.1998 року з рук єпископа Івана Мартиняка в храмі Воскресіння Господнього в Івано-Франківську. Ієрейські свячення отримав від єпископа Софрона Мудрого 27.04.2000 року. В 2004 році отець Орест був прийнятий у Львівську Архиєпархію і служив у с. Нестюки та с. Підгір’я, потім сотрудником храму блаженного Миколи Чернецького в Золочеві (2008). Згодом продовжував будову нового храму в Золочеві, але у процесі просив звільнити його. Час від часу відвідував своїх духовних друзів у Хорватії. Мав з ними добрі зв’язки до кінця життя. Отець Вільчинський дуже любив свій край, зокрема, Галичину, її мову, діалект, і заохочував не забувати місцевої говірки, яка частково відрізняється від літературної мови. Він був керівником проєкту «Католицький оглядач», де старався глибоко висвітлити ті події, які стосувалися здорового вчення святої Церкви. Приготував посібник «Обережно, секти». Отець Орест став натхненником, а згодом духовним провідником заснування християнського товариства «Воїни Христа Царя». Він розпочав в університеті міста Загреб тезу над докторською працею «Сакральний простір дохристиянських вірувань слов’ян східної Галичини». Світлої пам’яті отець Орест дуже цікавився антропологією, часто бував у Історико-культурному заповіднику «Давній Пліснеськ» за Золочевом, біля Підгірців, де спостерігав розкопки, які там ведуться. Отець Вільчинський надто любив розповідати історію цього давнього великого поселення –Пліснеського городища (Х–ХІІІ ст.), на яке князь Володимир пішов війною… І той, Пліснеськ обіймав 250 гектарів території, це – велике місто уже в ті давні часи. Наша історія фальсифікована неприхильними нам народами. Ось цитата одного з працівників заповідника: «… російські дослідники, які приїжджали до нас у 2008 році, прямим текстом сказали Михайлові Филипчуку, тодішньому директору заповідника, що він зі своїм Пліснеськом поламав усю 300-літню російську історіографію…». Директор музею-заповідника, пан Володимир Шелеп, сказав: «Фальсифікація історії з боку Московії археологічно ламається. Бо Филипчук завжди казав: Земля не бреше». Перепрошую за цей відступ, але отець Орест посильно розшукував свого, рідного, нашого українського…
Господь покликав його, як нашого доброго священника, який бажав би ще жити, рятувався від неочікуваної хвороби, що потривожила його у березні 2019 року. Пробував лікуватися у Хорватії, де мав добрих друзів, які допомагали йому, а наш отець Віталій Барабаш став його невідступним другом-помічником у хворобі… У Господа свої плани, правильні, правдиві, без відклику, і жодний спротив не допомагає! Упокоївся отець Орест-Дмитро Вільчинський 8 січня 2020 року. І цікаво й загадково те, що він просив перед упокоєм душі про моління парастасу для мирян, але не священницького. Не знаю, чому? Зі скромності, щоб не затримувати людей, бо священницький парастас займає більше часу, як звичайний парастас? Не маю відповіді. Ми вчинили так, як він бажав. Цей священик не мав конфліктів з людьми, умів усе полагодити з ними. Він був радше академічною людиною, знавцем, науковцем, мав свою думку, володів життєвим хребтом, яким опирався негативним течіям. Священник Орест не приносив нам прикрощів, якщо необхідно було у служінні щось поправити, легко приймав рекомендації. Завжди, коли приходив, припадав на коліна й просив благословення від єпископа. Мова його була коротка, виважена й по суті. Отець Орест був глибоко віруючою людиною: «Блажен муж, який на Господа поклав своє довір’я…» (Пс 40,5). Він сповідався, каявся перед Господом, надіявся на заслуги Ісуса Христа, нашого Спасителя, які спасають тих, хто довіряє Божому милосердю: «… Блажен, кому простилось беззаконня, кому гріх покрито» (Пс 32,1). Хай милосердний та люблячий Господь прийме його душу в свої просторі обителі й залічить до праведників! Молімося за упокій його душі.
+ Ігор
Митрополит Львівський УГКЦ
18 лютого 2020 р. Б., м. Золочів
