У подружжі нема розлучення. Двоє людей обіцяють вірність до кінця життя. Але де є людина, там є гріх, розбиті відносини, на жаль перелюб. Те, що ми називаємо церковним розводом, по факту, не є розводом, а лише ствердженням факту недійсності шлюбу. Про це сказав єпископ-помічник Львівської Архиєпархії під час проповіді до вірних в Архикатедральному соборі св. Юра під час традиційних Вечірніх чувань у першу п’ятницю вересня.
«Сьогоднішнє Євангельське слово наголошує на досить непрості теми, які нас всіх торкають. Йде мова про єдність і нерозривність подружнього життя», – зазначив проповідник.
Бо так стається, – каже він, – що чоловік покидає батька, матір і пристає до жінки. Це є один з виявів матріархату давнього Ізраїля, коли чоловік залишав своїх батьків і йшов до дружини.
Відтак Архиєрей порівняв символіку ребра Адама і Христа: «Пригадуємо також першого чоловіка Адама, в час його сну з ребра народилася жінка. На хресті на Голгофі з пробитого ребра Ісуса Христа народилося нове людство – християнство.
Все, що народжується, стається у болі. Мама у болях народжує дитину, хоча ніколи їй про це не дорікає».
«У подружжі нема розлучення, а лише ствердження факту недійсності шлюбу», – підкреслив проповідник і звернув увагу на певні критерії, які важливі, щоб факт подружжя міг бути дійсним. Наприклад прикрита нездатність до дітородження, скрита хвобора, узалежнення, або шлюб взятий під тиском.
«Дуже часто відчуваємо брак пізнання. Хоча сама людина ніколи до кінця не може себе пізнати, не те, що іншу людину», – переконаний владика Володимир.
Архиєрей застерігає: «Часом є люди наївні, які думають, що подружжя змінить людину. Можливо трошки зміниться, але найчастіше стає ще гірше. Бо подружжя – це не є центр реабілітації. Дружина не може бути терапевтом для чоловіка чи соціальною працівницею».
«Тому найважливіше питання, яке я ставлю нареченим – це є питання про недоліки один одного. Попробуй двом закоханим людям щось пояснити, вони нічого не чують.
Вони спочатку їх не бачать, а згодом трохи знаходять. Важливо їх усвідомити, бо з цим потім треба жити. Не можна людину поламати», – ділиться він.
Наприкінці євангельського уривку, – каже проповідник, – чуємо про скупців – це люди, які мають перешкоди до подружнього життя. Ісус каже що ці люди такими себе зробили заради Царства Небесного. За його словами, монастир також не є притулком нереалізованих людей. У ньому важливим є питання сублімації.
«Все ж центром подружнього життя є дітородження, здатність до статевого співжиття. У безженному стані ці площини сублімуються на щось інше, наприклад на наукову діяльність, школи, садочки, де людина також відчуває потребу бути реалізованим, дарувати свою любов. Любов у кожній людині мусить реалізовуватися», – переконаний єпископ-помічник.
«Хто може збагнути, нехай збагне», – каже в кінці Христос. Потрібно просити Святого Духа про дар Мудрості, щоб зрозуміти те, що є нам потрібним», – додав на завершення Преосвященніший Володимир.
Фото з архіву
