Ми можемо Бога переконувати, що наша ситуація така складна, що Він не може нам допомогти. Тоді ми не дозволяємо Богові бути Богом. Але руками Бога у світі є люди. На цьому наголосив єпископ-помічник Львівської Архиєпархії Преосвященніший Володимир під час проповіді до вірних в Архикатедральному Соборі святого Юра у десяту неділю по Зісланні Святого Духа.
«Ми перегортаємо чергову сторінку в книзі історії нашого життя і святкуємо неділю, яка є для християн першим днем тижня. Сьогоднішній день дарує нам можливість для роздумів над тим, чого я в житті прагну, в якому напрямку йду…», – зазначив проповідник і підкреслив: «Ми в цей день переживаємо особливу зустріч з Богом на Святій Літургії. Що ви зараз думаєте? … Відповіді будуть різні».
Хтось може сказати, – припускає він, – що нічого в житті не вдається, завжди чогось бракує, не збуваються мрії… Ми хотіли б бути добрими християнами, але приходять спокуси, є небезпека спіткнутися на дорозі християнського життя. Є багато негативу в світі. Але хто його приносить? Звичайно, людина. Це є настільки глибоко, що якщо хтось скаже нам, що в нього все добре, то ми або не віримо в це, або питаємо, чи ця людина нормальна. Бо часто це формальна відповідь.
Архиєрей зауважив, що поки що не відходить пандемія коронавірусу, яка приносить страх. На його переконання, не варто боятися, а радше бути обережними, оскільки страх пригнічує імунну систему. Тому так часто звучить велике прохання в приміщеннях, зокрема, в храмі, щонайменше носити захисні маски.
«Тому дуже доречно є вслухатися в слово Євангелії, де є мова про поміч Ісуса людям, які до Нього звертаються про допомогу в своїх труднощах», – переконаний він.
Відтак проповідник пригадав уривок сьогоднішнього євангельського слова, яке розповідає про зцілення юнака від епілепсії, що його зміг здійснити лише Ісус, оскільки знаємо, що апостолам це не вдалося.
За його словами, Ісус наголошує, що причина невдачі апостолів полягає у слабій вірі, яка в свою чергу живиться постом та молитвою.
«Молитва: напевно, учні забули, як Ісус молився на самоті, на горі. Він це завжди робив перед важливими рішеннями, перед вибором апостолів, перед чудами. Він не робив чуда для себе, завжди думав про інших. Молитва є саме розмова з Богом, розмова двох великих приятелів. Цього Ісус хотів від апостолів, цього очікує і від нас.
Піст: Ми не постимо для якогось обов’язку чи припису. Для кожного християнина піст є часом духовної боротьби і зросту, в чому беруть участь тіло і душа. Душа бере участь через роздуми, через опановування думок, практикування чеснот і добрих діл. Цей внутрішній стан відображається назовні через покутні практики нашого тіла. Піст – відмова від чогось матеріального, бо одного Бога достатньо, лише Він може мені допомогти. Ісус теж постив у пустині, про потребу посту говорить також людині, тобто нам», – пояснив владика Володимир.
Архиєрей зауважив, що часто людина не хоче або не має відваги відкрити свої життєві проблеми. «Це влучно ілюструє така пригода: Група лікарів обідала за столом. Один лікар швидко встав і вийшов. Інші на це не звернули уваги і продовжували розмовляти. Щойно коли вже треба було йти, почали шукати свого товариша. Вони знайшли його мертвим. Що сталося? Причина була дуже елементарна і водночас драматична. Він задавився шматком їжі, який застряг йому в горлі, намагався це викашляти, але не вдалося. Кожен з колег-лікарів міг би йому надати допомогу, врятувати життя, але цей нічого не сказав, не звернувся до них. Тільки відійшов і помер», – привів у приклад історію проповідник.
«Так і сьогодні є немало людей, які мають проблеми в родинному житті, в праці, є різні узалежнення, депресивні стани… Але вони не довіряють ні людям, ні Богові, закриваються в собі. І настає такий момент, коли вже нема сили, а це може мати драматичні наслідки. Незалежно від того, яка б людина на перший погляд не була сильна. Можливо і ми належимо до тих людей, які не шукають допомоги для вирішення своїх труднощів. Бо, можливо, соромно показатися перед якоюсь людиною чи людьми в іншому світлі. Або страх стоїть на перешкоді», – наголосив він і підкреслив, що: «Довірити комусь – означає також відкрити свої болючі місця, рани, що вимагає відваги і покори».
«Хто згідно Євангелії просив за юнака в Ісуса? Батько. Можливо, йому було неприємно визнати проблему з сином. Але він зрозумів, що нема іншої можливості, якщо хоче допомогти дитині. Додому він повертався вже радісний з сином, який був зцілений. Такий стан є в кожної людини, яка приходить до Бога», – переконаний єпископ.
На його переконання, прикро, коли батьки не ведуть дітей до Бога, або, ще гірше, відвертають від Бога – на жаль, є такі випадки.
«Дякуймо Богові одні за одних, дякуємо за це родинне свято, яким є Євхаристія. Ці відчуття хочемо взяти з собою додому, з цими почуттями хочемо писати подальшу нашу історію життя», – додав на завершення Преосвященніший Володимир.