Владика Володимир: Храм – це школа побожності, а жертва – це мова любові

-
Post font size
+

21 листопада, у свято Введення в храм Пресвятої Богородиці, єпископ-помічник Львівської архиєпархії владика Володимир виголосив проповідь у храмі Введення в храм Пресвятої Богородиці у Львові-Сихові з нагоди престольного празника.

Роздумуючи над святом, єпископ звернув увагу на роль храму в житті людини, важливість виховання дітей у вірі та відповідальність батьків за духовне зростання своїх дітей. Окремо владика наголосив на значенні священичих і богопосвячених покликань та закликав молитися за тих, хто обирає шлях служіння Богові. Також нагадав, що свято Введення розпочинає в УГКЦ Тиждень молитви за покликання.

Введення Богородиці у храм

Наша життєва стежина привела нас у листопадово-святковий день до храму. Я переконаний, що ми всі прийшли сюди з великої любові та потреби, а не формально. Може, хтось прийшов з обов’язку, але він може перетворитися на потребу.

Маємо празник Введення в храм ПБ. Це свято відслонює деякі таємниці з дитячо-молодечого життя Марії, кидає промінь світла на її батьків. Євангелія нам нічого про це свято не говорять, як, зрештою, і про Різдво чи Успіння Матері Божої. Але Свята Церква зберегла ці події у своїй пам’яті. Особливо літургійні тексти ставлять нам перед очі велич, гідність і святість ПБ.

З різних джерел довідуємося, що Йоаким і Анна були бездітними. Зробили обіцянку, що у випадку народження дитини віддадуть її на службу Богові до храму в Єрусалимі. Бог вислухав їх, дав їм донечку. Коли вона мала три роки, віддали її до школи при храмі.

Цей вчинок був не лише виконанням обов’язку чи обіцянки, а виявом любові до Бога, бо жертва є виявом любові, а точніше, жертва – це мова любові.

Коли первосвященик взяв дитину, щоб внести її в храм, то, як співаємо на Літургії, «ангели, бачачи вхід Пречистої, здивувалися, як Діва ввійшла в святая святих». У цій школі Марія перебувала доти, поки не була заручена зі св. Йосифом. Не знаємо її розпорядку чи способу життя в храмі, але однозначно вона перебувала в молитві та слуханні Божого слова. Бо вже в часі Різдва Христового прийдуть випробування, треба буде втікати до Єгипту, а ця здобута віра буде великою опорою. Пресвята Богородиця через слухання Божого слова стає благословенною, її лоно згодом носило, а груди годували Божого Сина.

Храм як школа побожності

Вчителі Церкви кажуть, що храм – це школа побожності. Тут не вчимо астрономії: віддалі між планетами чи віддалі між небом і землею. У храмі зустрічаємо того, хто об’єднує небо та Землю.

Храм – це лікарня, де отримуємо діагноз наших духовних немочей, тут їх лікуємо у сповіді. Чи ми спішимо до цього важливого і святого місця, до церкви?

Хтось може сказати, що не йде до церкви, бо ще діти малі. Якраз їм і місце у храмі. Батьки можуть мати дискусії з дітьми, які думають про священиче чи монаше служіння. Ознакою релігійності народу є не лише величаві позолочені храми, а передусім добрі і святі покликання до служіння в цих храмах.

Виховання дітей і духовні покликання

Саме в час дитинства людина проявляє певні захоплення, має мрії, які можуть супроводжувати її протягом цілого життя. Якраз тоді дитина є під цілковитим впливом батьків. Батьки можуть шкодувати дітей для Бога, а потім зі сльозами говорять: «Мій син підняв на мене руку чи є злочинцем». Хоча не завжди батьки в цьому винні, це може статися на будь-якому етапі життя. Але якщо сім’я живе в єдності з Богом, то менша така ймовірність.

Дехто може сказати, що не ходить до церкви, бо не має в цьому потреби. Хоча така людина може аргументувати: «Головне мати Бога в серці, вірити в душі». Ну, в принципі, правильно думає, бо без віри в Бога важко жити, навіть неможливо. І Бог має завжди бути в душі. Цим думкам не заперечиш. Проте є відчуття, що тут щось не до кінця сказано, чогось ще бракує. Важливо розуміти роль Церкви в нашому житті, усвідомлювати її скарби. Постать Богородиці може нам у цьому товаришувати.

Хтось може сказати: «Я вже дорослий, повнолітній, маю телефон, у якому міститься цілий світ. Тим більше, нині є штучний інтелект, порадник на всі випадки життя. Ні батьки, ні вчителі, ні професори, тим більше священики вже не потрібні. Нікого не потребую». Але життя приносить свої виклики, ми ніколи не зможемо бути самодостатніми. Тому до кінця життя потребуємо певної особи, яка б нас не лише виховувала, а мотивувала на дорозі до святості.

Молитва за покликання

Ми звершуємо в УГКЦ «Тиждень молитви за покликання». Нинішній празник розпочинає цей тиждень молінь. Молімося особливо за покликання до священичого та богопосвяченого життя. Кожне таке покликання є, можливо, плодом чиїхось молитов.
У цей святковий день звернімося по допомогу до Пресвятої Богородиці! Скеруймо до неї щире прохання: «Будь моєю вихователькою, навчи і допоможи мені виконувати волю твого Сина. А найважливіше, супроводжуй мене під материнським омофором! Будь мені Неустанною Поміччю!»

Останні новини

22 листопада, у 25-ту неділю після Зіслання Святого Духа, у соборі Святого Юра у Львові єпископ-помічник Львівської архиєпархії...
21 листопада, у свято Введення в храм Пресвятої Богородиці, єпископ-помічник Львівської архиєпархії владика Володимир виголосив проповідь у храмі...
У Малечковичах парафіяни храму Введення Пресвятої Богородиці відзначили храмовий празник. Архиєрейську Божественну Літургію звершив Архиєпископ і Митрополит Львівський...
Упродовж Різдвяного посту в Архикатедральному соборі Святого Юрія у Львові виставлено для почитання Вифлеємську ікону Пресвятої Богородиці. Щодня...
Щоб допомагати молоді зростати у вірі, важливо не припиняти зростати самому. Саме з такою метою Комісія у справах...