12 листопада у Львівській духовній семінарії Святого Духа відбулася презентація збірника проповідей єпископа-помічника Львівської архиєпархії владики Володимира «З джерел Божого Слова». До видання увійшли проповіді на неділі та дванадесяті свята 2025–2026 років.
Зустріч відбулася у форматі розмови автора з модератором, директором Шпиталю Шептицького о. Ігорем Бойком. До неї також долучилася меценатка видання Іванна Михайлишин. Учасники говорили про те, як народжується проповідь, що допомагає Божому Cлову торкнутися людського життя і чому важливо не лише говорити про Бога, а й свідчити про Нього власним життям.
На початку зустрічі митрополит Львівський Ігор благословив присутніх і поділився думками про важливість друкованого слова. За його словами, попри розвиток цифрових медіа, книги залишаються важливим способом зберегти думки, досвід і духовну спадщину.
«Треба писати», – наголосив митрополит, заохочуючи не залишати добрі думки лише в усному мовленні. Він також підкреслив, що всі духовні тексти та проповіді мають бути спрямовані на одну мету – спасіння людини.
Проповідь починається задовго до неділі
Розпочинаючи розмову, о. Ігор Бойко звернув увагу на назву збірника та запитав владику Володимира, звідки особисто для нього починається проповідь і що відбувається між прочитанням Євангелія та зустріччю зі слухачами.
Пояснюючи назву видання, владика зауважив, що Боже Слово, хоч і єдине, промовляє до кожної людини по-особливому. Саме тому в назві вжито множину – «джерел». «Скільки є доріг до Бога, стільки є людей», – пояснив єпископ.
Він також розповів, що звичка записувати проповіді з’явилася ще під час священничого служіння в Австрії. Тоді потреба проповідувати німецькою мовою спонукала його ретельно готувати тексти. Згодом ця практика збереглася і після повернення в Україну.
Водночас владика наголосив, що написаний текст не повинен ставати перешкодою у спілкуванні з людьми. Тому тепер він намагається проповідувати без читання з аркуша, хоча завжди має підготовлений текст.
Підготовка до недільної проповіді, за його словами, починається вже на початку тижня: з читання Євангелія, роздумів над ним, пошуку пояснень та життєвих прикладів. Остаточно текст формується наприкінці тижня.
«Я просто йду собі на роздуми. День, другий, третій. Потім щось візьму з літератури, почитаю інтерпретацію. Якась думка прийде. Може, якийсь приклад до того знайду», – розповів владика.
Він зауважив, що проповідь не повинна бути надто довгою, адже важливо зважати на здатність людини зосереджуватися. Але ще важливіше, щоб після почутого вона могла винести для себе бодай одну думку.
«Якщо в людини не все так погано, то важливо, щоб за допомогою проповіді вона залишилася доброю людиною, утвердилася в тому, чим живе», – пояснив єпископ.
За його словами, проповідь може не лише спонукати до певних змін у житті, а й допомогти людині наважитися на сповідь. Тому священникам важливо не поспішати залишати храм після богослужіння, навіть якщо одразу після Літургії ніхто не підходить до сповіді.
Іноді найкраща підтримка – просто бути поруч
Окремою темою розмови став душпастирський супровід людей, які переживають втрату, хворобу, війну чи інші важкі випробування.
О. Ігор Бойко, спираючись на власний досвід служіння у Шпиталі Шептицького, запитав, як говорити про Бога так, щоб слова ставали справжньою підтримкою, а не лише правильними богословськими формулюваннями.
Владика Володимир наголосив, що людина сприймає не лише те, що чує, а й те, що бачить у житті інших.
«Дуже часто людина слухає не вухами, а очима. Тобто вона дивиться на приклад нашого життя», – зазначив єпископ.
Він поділився досвідом зустрічей із родинами загиблих військових і людьми, які переживають біль. За його словами, іноді найважливіше – не намагатися відразу знайти потрібні слова, а просто бути поруч. «Часом допомагає, коли я біля них мовчу і просто є присутній. Це не раз більше діє, ніж слова, якісь легенькі обійми».
Водночас владика пригадав випадок із похорону військового, коли один із присутніх попросив у капелана текст, який там читали. Чоловік не знав, що це була Євангелія, але почуте його глибоко зачепило.
Для владики ця історія стала свідченням того, як Боже Слово може промовити до людини, навіть якщо вона раніше не мала близького знайомства зі Святим Письмом.
«Боже Слово діє, воно промовляє, шукає шляхи», – підкреслив він.
Говорячи про душпастирське служіння, єпископ також звернув увагу на важливість того, як священник доносить думку до людини. Адже навіть складні обставини не повинні ставати приводом для зневіри.
«Нам дуже важливо, щоб люди, виходячи з наших храмів, виходили радісні, не пригнічені, не якісь такі сумні християни», – сказав владика.
Боже Слово щоразу відкривається по-новому
Під час розмови йшлося також про те, як знаходити в добре знаних євангельських текстах щось живе й актуальне для сьогодення.
Владика зауважив, що Святе Письмо не можна читати так, як художню книжку чи газету, до якої звертаються лише один раз. Боже Слово продовжує промовляти в різних життєвих обставинах, а пережитий людиною досвід допомагає відкривати його глибше.
Як приклад він навів тему прощення ворогів. До повномасштабної війни роздумувати над цими євангельськими словами було значно легше. Сьогодні ж українці по-особливому відчувають, наскільки непростим є це покликання.
Владика порадив не поспішати читати збірник від початку до кінця за один вечір. Натомість можна повертатися до проповіді протягом тижня, напередодні неділі, Євангеліє якої в ній пояснюється. Так читач матиме нагоду заздалегідь замислитися над почутим під час Літургії та глибше його пережити.
Проповідник передусім має сам жити Божим Словом
Особливу увагу під час презентації приділили майбутнім священникам, адже зустріч відбувалася у стінах духовної семінарії.
Відповідаючи на запитання о. Ігоря Бойка про те, що важливіше для проповідника – добре знання Святого Письма і богослов’я чи щось більше, владика Володимир наголосив, що богослов’я не зводиться до академічних знань або диплома.
«Богослов’я – це найперше той, хто молиться і зустрічає Бога. Він, слухаючи Боже Слово, пропускає його через себе», – зазначив єпископ.
Він заохотив семінаристів не обмежуватися вивченням богословських дисциплін, а протягом формації прочитати Святе Письмо від початку до кінця, уважно, речення за реченням. «Я заохочую семінаристів тим Божим Словом жити, щоб ми не були викладачами богослов’я, а були дійсно богословами», – наголосив владика.
Пояснюючи цю думку, він звернувся до прикладу апостола Івана Богослова, який під час Тайної вечері спочивав біля серця Ісуса Христа. Саме цей образ близькості з Учителем, за словами єпископа, добре показує, якими мають бути стосунки проповідника з Богом.
Під час відповідей на запитання Михайла Перуна владика також згадав митрополита Андрея Шептицького як одного з важливих для себе взірців душпастирства. Він звертався до різних середовищ і категорій людей, намагаючись говорити до кожного зрозумілою мовою. «А якщо вже говорити глибше, найкращим проповідником і душпастером для мене є Ісус Христос», – підсумував владика Володимир.
«Ти повинен так проповідувати, щоб найпростіша і найменш освічена людина це зрозуміла. Тоді це є добре. Бо інші також тоді зрозуміють», – підкреслив єпископ.
Він наголосив, що під час підготовки проповіді важливо уявляти конкретних людей, до яких звертаєшся: їхні обставини, досвід, щоденну працю та потреби. Адже одне й те саме Боже Слово може по-різному торкнутися людини залежно від її життєвого досвіду.
«Рятуємося словом»: чому родина Михайлишин підтримала видання
Про історію появи збірника розповіла Іванна Михайлишин, співзасновниця та голова благодійного фонду святої Марії Магдалини, родина якої профінансувала видання книжки.
Вона зазначила, що це вже шоста книжка, яку родина підтримала за час повномасштабної війни. Рішення видати проповіді владики Володимира було пов’язане передусім із власним досвідом їхньої родини.
«Я бачу, як слово владики працює в нашій домашній Церкві, тобто вдома. Я бачу, як його слово змінює нас в різний спосіб», – поділилася Іванна Михайлишин.
Вона пригадала складний період пандемії COVID-19, коли духовний супровід владики допомагав родині долати труднощі. Саме тоді почалася співпраця, що згодом привела до появи інших видань, зокрема книжки про щастя.
Іванна Михайлишин наголосила, що для неї особливо важливо після богослужіння винести із проповіді хоча б одну думку, яка залишатиметься з людиною надовго.
«Я знаю, як думка владики діє в моєму житті. І фраза до кінця така була: рятуємося словом. І, власне, це той випадок, коли ми рятуємося словом», – сказала вона.
За її словами, книжка задумувалася як особливий подарунок владиці Володимиру до 50-річчя з Дня народження, а також 25-річчя священства і 10-річчя єпископської хіротонії. Було підготовлено подарункове видання накладом 50 примірників. У його оформленні закладено символіку ювілею: дві долоні, що разом утворюють число десять, вервиця як символ п’ятдесяти, а сам а обкладинка – фіолетового кольору, який у церковній символіці пов’язаний із вірою.
Іванна Михайлишин окремо відзначила спільну працю над книжкою та внесок усіх, хто долучився до її створення.
«Редактором та упорядником видання є Юля Козіброда. З нею у нас були години, тижні, місяці плідної співдії», – сказала вона.
Також меценатка поділилася своєю мрією, щоб у кожній українській родині, при парафії та катехитичній школі була бібліотека, у якій знайшлося б місце для книжок із проповідями власного єпископа чи священника.
Книжка як нагода повернутися до почутого
Відповідаючи на запитання про те, що хотів би залишити читачеві цим виданням, владика Володимир сформулював думку, яка, мабуть, найкраще передає призначення збірника: «Якщо в цій книжці людина візьме для себе одну думку чи одне речення, то це вже не є марна справа».
Під час зустрічі єпископ також розповів про можливі майбутні книжкові проєкти. Серед задумів – видання про Таїнство Єлеопомазання, яке допомогло б пояснити його значення та подолати поширений страх, пов’язаний із запрошенням священника до хворої людини. Ще одна ідея – духовні науки для медиків, матеріали до яких збирали протягом кількох років під час щотижневих духовних вечорів для медичних працівників.
Владика зізнався, що має певні напрацювання, однак для їхнього впорядкування потрібні час, люди та молитовна підтримка.
Збірник «З джерел Божого Слова» упорядкувала та літературно відредагувала Юлія Козіброда.
Дизайн видання розробила Оксана Січевська.
Книжку видано коштом Іванни та Андрія Михайлишин.
На завершення презентації присутні мали нагоду придбати збірник та отримати автограф владики Володимира.
Підготувала Юлія Козіброда
