6 вересня 2026 року, у 14-ту неділю по Зісланні Святого Духа, єпископ-помічник Львівської архиєпархії владика Володимир очолив Божественну Літургію в Архикатедральному соборі Святого Юрія у Львові.
Під час проповіді Архиєрей роздумував над євангельською притчею про весільний бенкет (Мт 22, 1-14).
Владика Володимир звернув увагу на те, що християнство — це особисте запрошення від Бога до свята і радості, яке кожна людина отримує в Таїнстві Хрещення. Водночас проповідник наголосив на важливості чистоти серця, яку символізує весільний одяг, та закликав вірних не залишатися пасивними, а регулярно відновлювати свої стосунки з Богом через сповідь і Євхаристію. Окремо владика підкреслив цінність вірного служіння та зазначив, що Бог ніколи не застосовує насилля, а шанує свободу людини.
Запрошення на свято життя і дивна відмова гостей
Сьогодні почуваємо себе немовби у весільній світлиці, оскільки чуємо євангельське Слово життя. Весілля є святом життя, надії. Суттю весілля є зробити щасливими передусім подружню пару, а також усіх присутніх гостей.
Про що ж йдеться Матею в сьогоднішньому Євангелії? Ця притча є дуже багатою. Водночас тут є дуже незрозуміла ситуація. Господар накрив щедро столи. Отримати запрошення від самого царя на весілля його сина не є щоденною справою. Але запрошені гості відмовилися з різних причин прийти на це весілля. Одні пішли на своє поле, інші віддали перевагу бізнесу. Людина, будучи релігійною, може собі створити альтернативного божка. Що більше, вони дуже брутально поводилися зі слугами царя, які передавали запрошення. Це ще більше дивує… Ну добре, не прийняли запрошення, але чому бити слуг, які сумлінно виконують завдання? Уявімо собі, поштар чи кур’єр приносить нам лист, а ми його б’ємо. Щось тут не так…
Весільний одяг та відповідальність кожного запрошеного
Тоді слуги пішли на роздоріжжя і скликали на весілля всіх, кого бачили. Незалежно від заслуг чи суспільного становища, незалежно, чи ті жили праведно, чи були грішниками. Ми б сказали, запрошені і добрі, і погані люди, хоча кожна людина в глибині серця є доброю.
Весільну світлицю наповнили гості. Але знаходять одного чоловіка без весільного одягу і виганяють його. Як так? Можемо спитати, звідки він мав взяти цей одяг, якщо був випадково запрошений? В Ізраїлі був такий звичай, що господар разом із запрошенням давав і відповідний весільний одяг. Думаю, це напевно було щось елементарне. Але цей чоловік знехтував увагою господаря, можливо, для нього було важливо прийти наїстися, а не саме свято. Господар бенкету, вказуючи на невідповідність одягу чоловіка, звертається все ж таки до нього: «друже». Але цей мовчить, нічого не змінює, тому є драматичні наслідки.
Свідоцтво про хрещення — це не талісман спасіння
Як це можна порівняти з нашим життям? Ми отримали від Бога велике запрошення — бути християнами. Це відбулося особисто в святому таїнстві хрещення. Є такий обряд у Хрещенні, де людина отримує білий одяг як символ чистоти та невинності. Вона облачається в ризу правди. Але сам факт бути охрещеним чи приналежати до Церкви, саме свідоцтво про хрещення не є талісманом спасіння.
Одяг невинності з часом брудиться, але ми можемо його очистити, приступивши до святої сповіді. Бог чекає на людину в сповідальниці, бо кожного дуже любить і знає. Але людина не повинна бути пасивною, а змінюватися.
Ми маємо завжди актуальне запрошення на євхаристійний бенкет. Але стояти осторонь означає не лише відсутність на бенкеті, а ще більше — це бути голодним. Так само, як помирати від спраги, будучи недалеко від джерела води.
Бог кличе до служіння, бо любить і не чинить насилля
Апостоли після Зіслання Святого Духа пішли по цілому світі, зокрема до поган, щоб усіх запросити до Церкви, на це новозавітне весілля. Самого запрошення замало, його треба прийняти, одягнути відповідний одяг, тобто дбати про чистоту серця. Напевно, і сьогодні багато людей нехтують цим недільним запрошенням і як християни не беруть участі у Святій Літургії. Можливо, і хтось із вас мав сьогодні інші плани, але опинився тут у храмі, на Євхаристії, яка теж є своєрідним весіллям, де нареченим є Христос, а нареченою є Церква, а ще більше — людське серце. Тому не хочеться, щоб хтось відійшов звідси, не скуштувавши весільної їжі.
Згідно з нашою притчею, абсолютно вірними господарю залишаються слуги, вони бездоганно виконують своє завдання. Вони є стабільні, не зрадили, хоча навіть потерпіли. Скільки треба і сьогодні вірних слуг, посланців для того, щоб людям передати запрошення до Царства Небесного. Це не завжди легко, бо не всі хочуть це запрошення прийняти. Бог кличе до різного виду служіння. Він не заставляє, а просить, хоче нас зробити щасливими. Правдива любов нікого не приватизовує.
Люди не кидають тих, кого вони люблять. Вони можуть кинути тих, кого використовують. Бог любить людину, а любов не може бути насиллям. Мудра та людина, яка інвестує своє життя у служіння.
Просімо Пресвяту Богородицю про материнський супровід на дорогах життя, щоб вони вели до Царства Небесного!
