Архиєпископ і Митрополит Львівський Ігор звершив Архиєрейську Літургію та чин освячення Престолу в храмі Святих апостолів Петра і Павла села Новоселище, що на Золочівщині.
Звертаючись до вірних, Архиєрей наголосив:
― Святий апостол пишучи до коринтян, ніби проголошував кодекс апостолів, які були на усе готові, так, готові також на смерть, бо свідчив про них як видовище «для світу, – і ангелів, і людей». Звичайно, Павло зачисляв себе до апостолів й, не соромлячись написав: «… ми дурні задля Христа, немічні, без чисти, голодні, голі й биті…» «Нас ображають, переслідують, лають, ми стали сміттям світу, покидьками…» Апостол Павло не жалівся на те, що життя учнів Христових було таке складне, а писав про те і приймав, як щось нормальне чого світ не розуміє, а подібні випробування приносили та приносять користь людській душі. Очевидно, апостол керував очі слухачів та читачів на Ісуса Христа, який не лише терпів великі зневаги, муки та розп’яття, але віддав своє життя з любові до людей, помираючи на хресті. В листі до филип’ян святий написав про нашого Спасителя: «Принизив самого себе, прийняв вигляд раба, став подібним до людини, і в подобі з’явився як людина; упокорив себе, став слухняним аж до смерти, – і то до смерти хресної» (Флп 2,7-8). Як християни, ми повинні завжди пам’ятати про Ісуса Христа, споглядати на нього й наслідувати його життя. Не бажати слави та пошани, а полюбити недооцінку нашої особи, радісно приймати зневаги, хвороби, погорду тощо, пам’ятаючи про Ісуса, який з любові до мене, до мого спасіння помер на хресті. Святий апостол Павло переніс різні переслідування та зневаги, звертаючись й до нас: «Тож благаю вас: ставайте подібними до мене, [як я – до Христа]» (1Кр 4,16).
Одного разу до Ісуса притупив чоловік, падаючи до ніг Господові, благав, щоб Ісус звільнив його сина від терпіння. А терпіння полягало на тому, що його сина опанував злий дух й мучив тяжко: кидав у вогонь та воду тощо. Коли юнака привели до Ісуса, Господь погрозив йому і біс вийшов з хлопця. А своїм учням Спаситель сказав, що для вигнання бісів необхідна віра, молитва й піст. Скажу, священники знають, що вони не можуть читати молитви на вигнання злого духа без благословення єпископа, бо так постановила свята Церква. З розповіді одного священника, який походив із Латвії й там служив людям на парафії, трапилася історія. До нього прийшла особа опанована злим духом і попросила його, щоб помолився й вигнав з неї біса. Він був дуже ревний й відразу поставив цю особу на коліна та почав молитися. Молитва довго не тривала, бо злий дух промовляв устами опанованої особи, що він не вийде з неї, тому що священник не має благословення від єпископа, навіть, пригадав священнику номер параграфа канонічного права, де це записано. Ось, з якими злими духами маємо справу, тому уповаймо на Господа й благаймо у нього допомоги, коли злі сили наступають на нас та пропонують вчиняти гріхи. Пам’ятаймо про потребу молитви в нашому житті та відносімося до цієї вимоги сумлінно. Хай вона буде коротка, але щоденна та щира!
Сьогодні у цьому храмі ми взяли участь у посвяченні нового престолу, який є найголовнішою чистиною святого храму. Пам’ятаємо часи Старого Завіту, коли не було храмів, тоді споруджували жертовник й на ньому приносили жертву Господові. У наших храмах священники приносять на престолі безкровну жертву хліба та вина, яка дорівнює жертві Ісуса Христа, яку він довершив на горі Голгофі, помираючи на хресті. Під час Служби Божої, яку звершує священник, хліб та вино силою Святого Духа перемінюються в тіло та кров Господню, що ми називаємо святим Причастям. Пам’ятаймо слова Ісуса Христа: «Хто споживає моє тіло і п’є мою кров, той має вічне життя, – і я його воскрешу останнього дня. Бо моє тіло є правдивою поживою, а моя кров є правдивим напоєм» (Ів 6,54-55). Господь закликає нас, щоб споживати його тіло та кров, бо дарує нам вічне щасливе життя, до якого ми усі покликані й маємо бути щасливими у вічності! Пресвята Богородице, рятуй нас та виблагай у свого сина Ісуса завершення війни!
