З нагоди храмового празника Архиєпископ і Митрополит Львівський Ігор звершив Архиєрейську Літургію в Храмі Священномученика Климентія Шептицького.
У своїй проповіді Митрополит наголосив:
— Книга Діянь апостольських описує певні моменти із духовних трудів, старань, які виконували апостоли. Із прочитаного уривку, розуміємо, що апостол Петро, ніби, наставник обходив знаних йому осіб, відвідував спільноти, що були розкидані по різних місцях й прибув до Лідди відвідати вірних. Пам’ятаємо попередній факт його життя, як він розмовляв з Ананієм та Сапфірою, які продали маєток, гроші добровільно принесли апостолам, твердили, що усі, але певну суму, домовившись між собою, чомусь заховали (пор. Ді 5,1-10). Святий Дух просвітив розум Петрові, він збагнув, що ці двоє говорять неправду, – спочатку Ананій, а потім, його дружина впали неживими біля стоп апостола Петра, яких винесли й похоронили. Іншим разом, Петро взяв за руку неходячого від роду чоловіка, наказав йому встати, той підвівся й став ходити (пор. Ді 3,1-8). Таку міць слова та духовну силу звершувати чудеса дав Господь своїм учням! І відразу, в Лідді апостол зустрів хворого Енея, що вісім років був прикутий до ліжка через параліч тіла. Петро не починав з ним розмови, лиш, побачивши хворого, велів йому, щоб піднявся з постелі, звернувся до недужого й приказав встати. І той підвівся на здорові ноги без жодної реабілітації, без масажів, щоб розрухати м’язи, тіло слухалося й не потребувало жодного другорядного втручання. Цей вчинок, чудо, зробило великий вплив на мешканців Лідди і Сарони, бо люди навернулися до Господа. Згодом, апостолові Петрові жінки показали речі, які виготовляла уже померла Тавита, коли він прибув у Йопію, запрошений увійшов у кімнату, схилився на коліна, помолився і промовив: «… Тавито, встань. Вона розплющила свої очі, і, побачивши Петра, сіла. Подавши ж їй руку, підвів її…» (Ді 9,40-41). Такого чудесного вчинку силою Святого Духа довершив апостол Петро і таких чудес тоді було необхідно для того, щоб народ повірив у Ісуса Христа, як Божого Сина, нашого Спасителя!
Святий євангелист Іван описав подію оздоровлення Ісусом чоловіка, який аж 38 років нездужав й очікував біля водного басейну оздоровлення, попасти першим у збовтану воду. Ніколи йому не вдавалося вступити першим у воду, бо інші випереджували його, а перші оздоровлювалися. Очевидно, що 38 років це солідний відрізок часу і подивляю, якою глибокою надією жив цей чоловік, що його мрія збуватиметься і він стане здоровим. Розуміємо, що силу оздоровлення воді давав Господь, а тут він сам появився біля хворого, який не розраховував на нікого, а власні сили були нікчемні, був безсилий випередити усіх і першим ступити у порушену воду. Дивно, все одно не здавався, на щось надіявся?! І сам Бог підійшов до нього, розмовляв з ним й сказав, щоб встав здоровим, взяв лежанку й ходив. Цей носив лежанку як знак оздоровлення, але юдеї робили йому зауваження, що в суботу не можна носити лежанки, бо це порушення святкового дня. Потім, Ісус зустрів його у храмі й попередив його, щоб більше не грішив, бо може йому бути ще гірше, тобто, може занапастити душу, коли не відречеться грішити.? Який висновок слідує від нас? Що гріх провокує хвороби тіла, але ще гірше, коли гріх поражає душу, а нерозкаяний гріх провадить душу до вічного прокляття, вічного покарання. Очевидно, коли наше тіло огортає хвороба, докладаємо усіх зусиль, щоб усунути хворобу, буває, також, що жодні ліки та лікування не рятують!? Душу лікувати легше, гріх усунути з душі простіше: покаятися у святій сповіді за скоєний духовний злочин й Господь прощає! І прощає не один раз, бо знає людську духовну слабість й силу демона, який нападає на людину, спокушує її до гріха й бажає знеохотити, щоб вона не перепрошувала Господа за скоєний духовний злочин. Господь, натомість, рятує свій люд, бо, коли апостол Петро уважав, що можна прощати сім разів, то Син Божий наголосив йому: «… Не кажу тобі до сімох разів, але до сімдесятьох разів по сім» (Мт 18,22). Хвороба приводить людину до смерті тіла, а нерозкаяний гріх до вічного покарання. Стараймося більше про здоров’я нашої душі, яке впливає на здоров’я тіла, бо здоров’я тіла не багато поможе праведності духа..!?
Наша свята Церква, сьогодні, пропонує нам життя преподобного Теодосія Печерського, який народився приблизно 1029 року в місцевості Василів, поблизу Києва. Незважаючи на протести матері, в 1055 році Теодосій приєднався до групи монахів, згромаджених Антонієм в Лаврі біля Києва, яка пізніше отримала назву Печерської. Став ігуменом, тобто, управляв монастирем. Відомі конфлікти, які мав з князем Ізяславом (1069), а пізніше з князем Святославом (1073), якого на протязі деякого часу вважав узурпатором. Наприкінці життя відносини між князем та монастирем і його ігуменом змінилося на краще. Теодосій відійшов з цього світу 3 травня 1074 року. Жив убόго в молитвах й постах, а відійшов до Господа з великим духовним доробком, бо його любов до Бога та велике милосердя до ближніх підносило його високо на духовний рівень! Святий Теодосію Печерський, виблагай у Господа завершення війни в Україні!
Годиться сьогодні згадати про блаженного Климентія Шептицького (1869–1951), брата Митрополита Андрея, архимандрита монахів студитів. Першого травня у церковному календарі встановлений день його свята. Блаженний Климентій народився в аристократичній родині у родинному маєтку села Прилбичі біля Яворова. Навчався в університетах Кракова, Мюнхена і Парижа, в 1892 році отримав ступінь доктора права у Ягеллонському університеті Кракова. Одночасно закінчив Інститут лісівництва. Освічений аристократ з гарною мирянською кар’єрою, спочатку задіяний в різних мирських справах, згодом, залишив усе і став монахом… Був мучеником за віру, заарештований радянською владою та помер у Владимирській тюрмі. Наш славний краянине, блаженний Климентію, виблагай у Господу спокою в нашій Україні.
Про блаженного Климентія та преподобного Теодосія печерського знайдемо багато матеріалу в інтернеті та у написаних книгах.
