Нещодавно родина отця Петра Курпіти з Новороздільського деканату Стрийської єпархії Львівської митрополії збільшилася — на світ з’явилася сьома донечка. У сучасному суспільстві, де все частіше звучать розмови про кризу сім’ї та страх перед батьківством, ця новина є живим свідченням віри, надії та прийняття Божого дару життя.
Ми поспілкувалися з отцем Петром про його переживання від народження доньки, дар життя, виховання дітей і виклики сучасності.
— Отче Петре, поділіться, будь ласка, своїми враженнями від народження сьомої донечки.
— Кожне народження дитини — це велике таїнство і велика радість. Навіть якщо це вже сьома дитина, немає звикання чи байдужості. Щоразу є переживання, як усе відбудеться, що принесе це життя, як Бог провадитиме і допомагатиме. Сьогодні є різні медичні технології, обстеження, та, зрештою, все є в руках Божих. Ми можемо щось планувати, передбачати, але життя дає Господь — і саме Він веде.
— Що, на Вашу думку, означає прийняти дар життя?
— Життя — це дар, який не залежить від людини. Ми не можемо вирішувати, давати життя чи ні. Це Божа воля. Господь дає життя незалежно від віку, обставин чи планів. Інколи це приходить тоді, коли люди вже мають внуків, а Бог благословляє ще однією дитиною. Тому найперше — прийняти цей дар і подякувати Богові за нього.
— Як старші діти сприйняли новину про народження ще однієї сестрички?
— Дуже добре. У нашій сім’ї всі діти знають, що кожна людина має право на життя. Вони розуміють, що є частиною однієї сім’ї і вчаться підтримувати одне одного. Старші допомагають молодшим, а молодші приносять радість старшим. Це природна гармонія, яка формується в сім’ї.
— Як Вам вдається поєднувати служіння і сімейне життя?
— Сім’я ніколи не є перешкодою для служіння. Навпаки — це велика підтримка. Дружина допомагає, інколи проводить катехизацію. Діти також активно долучаються до життя парафії. Наприклад, наша старша донька пішла за Христом ― служить у монастирі. Інші доньки вже допомагають готувати дітей до першого Причастя, організовують різні заходи. Це велика радість — мати поруч людей, на яких можна опертися.
— Сьогодні багато говорять про кризу сім’ї та небажання молоді народжувати дітей. Як Ви це бачите?
— Це справді велика проблема. Але її корінь у мисленні. Людина часто живе лише для себе, хоча Святе Письмо каже: ніхто не живе тільки для себе. Потрібно змінювати світогляд, виховувати відповідальність і розуміння, що життя — це служіння іншим.
— Як діти вплинули на Вас і Ваше подружнє життя?
— Кожна дитина приносить щось своє — характер, потреби, виклики. І батьки змінюються разом із дітьми. Ми вчимося шукати баланс, компроміси, будувати гармонію. Без Бога це неможливо.
— Чи змінювався Ваш підхід до виховання дітей з роками?
— Звичайно. З досвідом приходить більше розуміння, але й більше відповідальності. З молодшими дітьми є більше переживання, більше уваги до деталей. Хочеться дати їм усе необхідне і добре підготувати до життя.
— Чи звертаються до Вас люди за порадою щодо сімейних питань?
— Так, часто. Особливо молоді сім’ї. Багато хто боїться народжувати дітей — через прогнози лікарів, матеріальні труднощі чи невпевненість у майбутньому. Але я завжди кажу, що треба довіряти Богові. У нашій сім’ї також були складні ситуації, коли лікарі прогнозували проблеми, але все завершилося добре — дитина народилася здоровою. Не можна боятися життя. Дитина — це не проблема і не вирок. Це благословення.
— Як Ви бачите народження дітей у час війни?
— Живемо в непростий час ― війна, втрати, страхи… Але життя продовжується. І якщо Бог дає дітей — це знак надії. Не варто боятися. Треба жити, довіряти Богові і приймати Його дари.
Підготувала Наталія Павлишин
