Публікуємо текст парафіянки із Прилбич, яка через резонансність і чутливість подій воліє залишитися неназваною. Її думки й свідчення – це особистий погляд на ситуацію довкола діяльності місцевої секти «ковпаківців». Вона ділиться тим, що бачить і переживає сама: як реагують люди, як вони переживають інформаційний тиск і як це впливає на місцеву громаду.
Її слова – це не офіційна заява чи юридична оцінка, а живі й уважні спостереження людини, які ми подаємо повністю, без редагування змісту.
___________________________
– Дякую усім від себе, від священників та громади села Прилбичі за підтримку!
Це справді важливо й дуже цінно в такий непростий для нас час.
На мою думку, зараз ми маємо інформувати якомога більше українців про ситуацію в Прилбичах і який вплив мають «ковпаківці».
Тому запрошую до роздумів і доброї співдії.
«Плече до плеча, лікоть до ліктя»!
Ми сьогодні спостерігаємо процес не просто певної «затуманеності» людей, а реальний вплив групи, у якій видно риси секти: і наявність «гуру», і свій обряд ініціації, і сильні психологічні наслідки для тих, хто намагається відійти. Видно й маніпулятивні техніки, і дуже продумані інформаційні стратегії.
Чим більше придивляюся – тим більше бачу паралелей із російською пропагандою. Мені все це нагадує поведінку так званих «ждунів»: тих, хто роками маскується під УГКЦ, а коли на них падає світло – одразу здіймають галас.
Сьогодні також бачу хвилю коментарів у стилі «сіяння сумнівів» (дуже подібних до московитських): «а чого о. Юстин тільки зараз заговорив?», «це було давно, чого підіймати тему?» і тому подібне.
Що більше спостерігаю, то сильніше розумію: це ще одне поле битви, яку українці ведуть десятиліттями. І релігія тут лише стає майданчиком для тієї самої боротьби.
Є в Прилбичах творче товариство «СпівДія» — здається, сама назва пророча. Бо співдії нам сьогодні справді дуже потрібна.
Окремо хочу поділитися спостереженнями ознак маніпуляції та можливого московського впливу, які я бачу в діяльності групи «ковпаківців»:
– «Розділяй і владарюй». Постійне створення поділу «ми – вони», штучне загострення конфліктів.
– Пошук зовнішнього ворога. У їхній риториці постійно фігурують «ворожі сторони» (наприклад, собор св. Юра у Львові чи о. Андрій Стадницький). Це робить їхню групу «об’єднаною проти всіх».
– Підживлення відчуття гонимості. «Нас переслідують», «нам чинять наругу» – так формується переконання у власній правоті й «місії».
– Гра на історичних травмах українців. Використання теми переслідувань (особливо в контексті УГКЦ) вимикає критичне мислення і переводить людей у режим емоційного захисту.
– Порівняння себе з Христом чи першими християнами. Це створює відчуття ексклюзивності та «вищого покликання».
– Підміна понять. Наприклад, «ми – правдива УГКЦ». Це типова пропагандистська техніка, як у росії: не «війна», а «сво».
– Емоційно заряджена комунікація. Підвищення голосу, перебивання, тиск на співрозмовника. Фокусу на фактах немає – лише на емоціях.
– Кручення фактів. Постійне – вибіркове, маніпулятивне.
– Уникання розмови по суті. Завжди переводять на емоції. Тема статусу чи канонічності зводиться до «а о. Богдан на морозі служив!»
– Очорнення церковного проводу. Зниження довіри до керівництва – теж прийом, який активно використовують московити.
– Риторика «не все так однозначно». Цілеспрямоване розмивання істини.
– Відчуття безкарності. Постійні спроби «зайти далі» й перевірити межі.
– Нахабне захоплення приміщень. У тому числі церковних.
– Маніпуляція молоддю. На зустрічах молоді люди з цієї групи активно нав’язують завчені аргументи, тиснуть психологічно. Це формує сильну залежність: «якщо відійдеш – тебе відкинуть, не спасешся».
– Спекуляції на темах вини та страху. У проповідях це дуже помітно.
– Культ «гуру». Його називають «святим священником», копіюють манеру говорити, інтонації й навіть вимову.
– Повна ізоляція тих, хто відходить. Є випадки, коли членам групи забороняли йти на весілля людини, яка вирішила відійти.
Це мої особисті спостереження та переживання. Я ділюся ними не для розпалювання конфлікту, а щоб ми всі – як одна громада – вчилися бачити маніпуляції, не давати себе втягувати й зберігали єдність. Бо зло завжди прагне розділяти. А ми мусимо триматися разом.
Так нам, Боже, допоможи!
