Архиєпископ і Митрополит Львівський Ігор звершив Архиєрейську Літургію та освятив кивот й іконостас у храмі Святих Володимира та Ольги села Деревач.
У своїй проповіді Архиєрей зазначив:
— У коротенькому уривку із листа святого Павла до коринтян, довідуємося, що святий Павло представляв віруючих коринтян, як храм живого Бога. Він згадував про ідолів, яким покланялися погани, наголошуючи, що між віруючим народом та ідолами немає жодного зв’язку. Такі стани не згідні між собою. Апостол згадав слова Господа Бога на горі Синай. Ці слова були послані через Мойсея до народу, що вийшов із єгипетської неволі: «І ходитиму між вами і буду для вас Богом, і ви будете мені народом» (Лев 26,12). Господь очікував вірного служіння Йому. Бажав, щоб вірна люди міста Коринт не мали нічого спільного з нечистотами, щоб трималися осторонь від служіння ідолам. Він застерігав, щоб вірний Христові люд, не тільки оминав доторкання до нечистих предметів, тобто, уникав нечистоти тіла, але й втікав від гріха «чинячи святість у страху Божому». Святий апостол Павло дбав про духовний стан вірного люду Христові, настановляв, просив, пригадував, часом і картав!
Євангелист Матвій описав подію, коли Ісус, прямуючи до Тиру та Сидону, зустрів по дорозі жінку-хананейку. Та жінка була дуже зранена тим, що її доньку опанував біс, який важко мучив дівчину. Жінка-чужинка вміло вибрала слова молитви, звертання до Сина Божого, якими вона вигукувала до Ісуса: «… Господи, Сину Давидів, змилосердься наді мною…» Ісус спокійно пройшов вперед, ніби не звертаючи уваги на мольбу жінки. А хананейка не вгавала, кричала вслід за Ісусом. Її крик став потужною молитвою, хоч Ісус на реакцію учнів відповів, що його місія стосується загиблих ізраїльських овець. Він ніби не чув потреби молільниці. Вкінці, жінка сама пробралася і стала перед Ісусом, просячи з поклоном, щоб допоміг їй. Почула прикру відповідь Ісуса, що «… Негаразд відбирати хліб у дітей і давати щенятам».
Господь дав їй зрозуміти, що Він прийшов допомагати й голосити слово Боже ізраїльському народові. А хананейка не заперечувала, підтверджувала Його місію та розширювала кажучи, що й погорджені євреями діти-погани також мають право на окрушини, що падають зі столів панів. Признавала панів, першими ізраїльтян, але не погоджувалася на те, щоб погани були відкинутими. Хоч Господь прийшов до своїх, але вибраний народ відкидав Його: «До своїх прийшов – і свої його не прийняли» (Ів 1,11). Поганка називала Ісуса Сином Давида, Месією, виявляючи гідну подиву віру, а ізраїльські книжники та фарисеї ставили на перше місце традиції та звичаї людські. Ісуса ж взагалі не сприймали. Віра поганської жінки перемогла традиції вибраного народу, яких вона зовсім не знала. Бо традиції та людські звичаї не рятують у вічності, не виправдовують перед Богом, а правдива віра в Ісуса Христа – цінна й відчиняє двері до щасливої вічності! Син Божий подивляв і хвалив віру жінки-поганки, яка з Господнього натхнення залишила поганський стан, показавши глибоку віру: «…О жінко, велика твоя віра: хай буде так, як ти хочеш. І видужала її дочка тієї ж миті» (Мт 15,28). Господь бажав допомогти жінці, знав її віру, але бажав, щоб люди збоку пізнали необхідність віри, а не практику звичаїв. Хананейка заблищала вірою перед книжниками та фарисеями, які не признавали й переслідували Ісуса, а вкінці видали на розп’яття! Господь бажає, щоб віруючі люди добрими ділами присвоювали собі діло спасіння, яке пропонує Христос.
Слава Богу, що тепер і завжди існує можливість чинити діла спасіння. У наш час натрапляємо на простих й заможних осіб, які не тільки допомагають нашим військовим, але й вносять певну лепту в храми. Заможніші особи мають можливість спричинитися до спорудження престолу, іконостасу чи навіть побудувати храм! Скажу вам, що забудовник, пан Володимир Артемович уже передав нашим церковним громадам три храми, які він, починаючи від фундаменту і завершуючи встановленням хреста на куполі святині, збудував своїм коштом. Не згадую про багато інших благодійних звершень цієї доброї людини! Гарний приклад, благородний пам’ятник, храм, збудований на честь Триєдиного Бога! Ім’я цієї людини надовго закарбується в серцях віруючого народу та буде передаватися з покоління у покоління! Поки живемо, маємо можливість чинити добрі діла, хоч би й такі, які вчинила жінка в святині, кидаючи останню лепту, що посідала. А Ісус Христос зауважив бідну вдову, яка кинула дві лепти на храм й промовив: «… Щиру правду кажу вам, що ця бідна вдова більше від усіх укинула: бо всі ці з свого достатку вкидали в дар [Богові], а вона зі свого нестатку вкинула все, що мала на прожиття» (Лк 21,3-4). Звичайно, що бідна вдова не збудувала б храму і не оплатила б спорудження іконостасу, але вона віддала усе, що посідала з любові до Бога! Вона заслужила собі багато, бо вчинила велику жертву! Будьмо і ми щедрими, щоб допомагати нашим ближнім та жертвувати на інші потреби, бо з надлишку легко це чинити, а з нестатку – велика жертва перед Господом! Милостивий Господи, змилосердься над нами та заверши цю кровопролитну війну, благаємо Тебе! Пресвята Богородице, заступайся за нас перед своїм сином, нашим Господом!
