Неділя по Воздвиженні, Гл 2,16-20; Мр 8,34-9,1 (о. д-р Турконяк Р.) Храм святих мучениць Віри, Надії, Любові та їхньої матері Софії, Львів 21.09.2025.
Святий апостол Павло, великий та відважний проповідник слова Божого, щирий уболівальник за спасіння вірного люду, переконував відданий народ, що лише ділами закону людина не може виправдатися перед Богом. Необхідна віра в Ісуса Христа, який, помираючи на хресті, оправдав увесь людський рід перед Небесним Батьком. Проте оправдання Ісуса автоматично не рятує людину. Заслуги Ісуса Христа не спасуть жодної людини, якщо вона їх не придбає через гідне життя в законі. Тобто потрібно дотримуватися Заповідей Божих та Церкви, чинити діла милосердя з любові до Спасителя… Бо, коли б спасіння Сина Божого автоматично усіх рятувало, незважаючи на спосіб життя людини, тоді б кожен злочинець, вбивця, грабіжник чи нечестивець, отримували б спасіння за своє безчесне та злочинне життя.
Апостол Павло заохочує вірних посвятити і довірити своє життя Ісусові Христові, чинити його волю. Бо це спасає, дає надію та приближує до вічного щасливого життя. Сам Ісус Христос переконував: «… Царство небесне здобувається силою, і ті, хто застосовують силу, захоплюють його» (Мт 11,12).
Життя людини, коли вона втратить спасіння, на цілу вічність здаватиметься невдалим. Господь створив нас для того, щоб ми щасливо жили на землі до певного часу. Але це не завжди здійснюється для кожної людини. Основне, до чого закликає нас Бог – бути вічно щасливими в Небесному Царстві!
Господь бажає бачити усіх нас щасливими в Його Царстві. Не забуваймо, що ми створені для неба. Син Божий усім повідомляє: «В оселі мого батька осель багато. А якби не так, то я сказав би вам, бо йду приготувати вам місце» (Ів 14,2). Усі, кожний та кожна, покликані бути щасливими; Господь не покликав нас до життя, щоб ми були нещасними! Повторюймо й переконуймо себе, що мета нашого життя – стати навіки учасниками неба! Намагаймося жити так, як у святого апостола Павла, щоб у нашій особі жив Ісус Христос!
Син Божий закликав усіх присутніх, а не тільки своїх учнів, щоб йти за ним, наслідувати його життя, яке він пов’язував з хрестом. Господь не обіцяв щасливого життя на землі, але вказував, що воно повне різних викликів. Часто гріх – це причина всякого нещастя, що трапляється в житті. Ісус Христос ставив високу планку служіння Небесному Батькові та ближнім. Аж до згуби душі, тобто до забуття про себе, служачи іншим – свідчити вірність Богові! Ісус Христос зробив неймовірне порівняння: завоювання і здобуття особою усього світу та втратою щасливого життя у вічності. Припустимо, що хтось завоював увесь світ. Але людина обмежена життям на землі. Вона може користати лише з певних благ і то недовго, бо автор псалмів написав: «В них дні наших літ сімдесят років, якщо ж в силах, вісімдесят років, і більшість з них труд і біль…» (Пс 89,10). Жодні скарби світу, жодні багатства та розкоші, авторитет чи царювання не можуть зрівнятися з вартістю душі! Не забуваймо про великий скарб, найбільший скарб світу, який ми носимо в нашому тілі – дух, безсмертний дух, який ще звемо душею.
Тому Ісус переконував, щоб йти за ним незважаючи на життєві труднощі, навіть на смерть. Бо за вірність Небесному Батькові отримується вічна нагорода. А вічна – це не тисяча років, не мільйон і не мільярд літ, а безконечна тривалість без початку і без кінця! Ось туди нас кличе Господь, щоб ми були щасливими у вічності. І туди ми прямуємо. Ми не трудимося й не боремося за те, щоб бути нещасливими, лише за те, щоб осягнути вічну радість!
Храм, в якому молимося, названий на честь святих мучениць: Віри, Надії, Любові та матері Софії. Ці три доньки і побожна мати, вдова Софія, не злякалися визнати перед імператором правдивого Бога, єдиного у Пресвятій Трійці! Це діялося давно, був 137 рік. У ті часи, римські імператори часто уважали себе за богів. І один з них, імператор Адріан, пробував переконати молодих дівчат, щоб зреклися віри у Христа Ісуса. Жодні благі обіцянки та люті погрози не виплинули на дівчат, вони не злякалися катувань та смерті, бо більше за своє життя любили Бога.
Розлючений володар наказав їх замучити, а матір відпустити на волю. Богобійна матір Софія три дні перебувала біля гробу своїх доньок й Господь забрав її праведного духа по нагороду у вічності. У такій глибокій вірі побожна мати виховала своїх дочок, які задля любові до Бога та вічної нагороди вічного життя з Господом, віддали своє життя. Прийняли смерть, відкинувши фальшиву віру! Святі мучениці: Віро, Надіє, Любове і ти, їхня мати Софіє, виблагайте у Господа, щоб ми прямували праведним шляхом у вічність та вимоліть закінчення війни в Україні!
