Ді 2,14-21;
Лк 24,12-35.
Правда про воскресіння Христове «кільчилася» та дозрівала у серцях учнів Христових та Його прихильників. Напад ворогів на Христа в Оливному городі, представлення Його первосвященникам та Пилатові, засуд Ісуса на смерть, катування та знущання над Ним, а в кінці розп’яття на хресті приголомшило спільноту Христа. Марія, мати Ісусова, апостол Іван та кілька жінок лиш тривали духом з Ісусом й стояли під хрестом, а решта учнів сильно злякалися, боялися за себе, страхалися смерті, не бачили вже себе приналежними до спільноти Спасителя! По-людськи, здавалося, що усе, про що старався Ісус Христос, зруйновано, ніби стався провал у всьому? Учні уже якось зібралися: Петро, Тома, Натанаїл з Кани Галилейської, сини Заведеєві та інші, до яких звернувся Петро, ніби все закінчилося, повертаємося до свого ремесла: «… Іду ловити рибу. – Присутні відгукнулися … – Підемо й ми з тобою…» (пор. Ів 21 2-3). Це були людські плани, але Господні задуми були іншими: «Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи…» (Мт 28,19).
Відразу в день воскресіння Христового поміж учнями Ісуса, також жінками, що ходили з Ним, відбувався великий ажіотаж: одні та другі прибували багато разів до порожнього гробу Христового й переконувалися, що Його немає в гробниці! Вони повільно пригадували, що Він говорив про своє воскресіння, навіть називав день, у якім воскресне: «… Ісус почав виявляти своїм учням, що йому треба йти в Єрусалим і там багато страждати від старших, первосвященників та книжників, і бути вбитим, і на третій день воскреснути» (Мт 16,21). Господь говорив чітко й зрозуміло – апостоли й присутні не звертали на це уваги, їм було добре з Ісусом, бо Він – чудотворець, мислили, що Йому нічого не загрожує. Сприймали слова Сина Божого, дивлячись крізь пальці, а Він не жартував, говорив правду, навіть Петрові повідомив, що відречеться Його тричі, чого той не сприймав. Апостол Лука описує двох розчарованих учнів, які простували в Емаус, віддаляючись з Єрусалиму з почутими повідомленнями, що жінки вранці не знайшли тіла Христового у гробі. Натомість, зустріли ангелів, які сказали, що Христос живий. Ті двоє розповідали це якомусь незнайомцю, що пристав до них непомітно в дорозі, з яких один був Лука, а інший Клеопа. Ці два чоловіки не могли собі уявити, щоб Христа, якого вони бачили визволителем ізраїльського народу з-під гніту римлян, хтось зможе здолати!?
Розчарувалися. Христос їх підвів, не виправдав їхнього довір’я, помер на хресті. Вони мали на Нього свої плани, а Він віддався в руки вороже наставленим людям, старшині юдейській тощо, до усього, терпів страшні муки й ганебно закінчив своє життя, вмираючи на хресті? Ісус Назарянин – не той, кого вони собі уявляли, не вождь і не визволитель! Він помер і надія на визволення закінчилася… Задумані й з цілим роєм безнадійних думок учні Христові наближалися до Емаусу. Без Божого світла, втративши надію на Господнє Провидіння, людина гине, стає здобиччю демонського засилля. Що ж вона може від себе протиставити нечестивим силам, віддалившись від Бога? – Розпач, засліпленість розуму та безнадійність! Близькі, друзі Ісусові розчарувалися в Господі й куди прямували? Події, які сталися в Єрусалимі, пов’язані з Ісусом, тривожили двох учнів, про яких написав євангелист Лука. Вони в роздумах віддалялися від Єрусалиму. Ісус, якого не пізнали учні, влився в їхню безнадійну розмову, ніби не знаючи про розп’яття Ісуса Назарянина, тобто про свою смерть. Ті двоє дивувалися, що Він не знає про таку важливу подію, яка діткнулась всіх мешканців Єрусалиму. Ісус уважно вислухав учнів, називаючи їх безумними й повільними серцем у вірі супроти повчань пророків про страждання, смерть і воскресіння Спасителя. Святий Іван Золотоустий написав: «Сам Він воскрес, розірвав кайдани смерті, і нас воскресив, розірвав сіті наших гріхів. Адам згрішив – і помер; Христос не згрішив – і теж, помер…. Чому і для чого? Для того, щоби грішний і померлий міг через безгрішного й померлого звільнитися від кайданів смерті» (св. Ів. Золот. «Слово на святу Пасху» п.4). Ісус вияснював розчарованим учням пророцтва, які відносилися до Нього, глибоко, сягаючи Старого Заповіту. Ті зі захопленням слухали його розповідей! Лід недовіри до Ісуса танув у їхніх серцях. Той, хто не знав, що сталося в Єрусалимі тими днями, знав більше від них й доступно та вміло пояснював їм Писання. Їхні серця змінювалися в кращу сторону, самі сказали, що від пояснювання Писання їхнє серце палало в грудях! А коли Ісус увійшов з ними в госпóду, розламав хліб, подаючи, їм відкрилися очі й вони пізнали Його! В такий спосіб Ісус рятує усіх своїх учнів, витягаючи з долини розпачі та недовіри! Цей самий Ісус присутній у Святому Причасті, в Пресвятій Євхаристії, Він змінює людські серця. Ми приймаємо Його, воскреслого, до своїх зболілих сердець, які Він зцілює та запалює любов’ю! Дякуймо нашому воскреслому Ісусову, якого ми знаємо й пізнаємо, віримо у Його воскресіння та дуже любимо нашого Спасителя! Пам’ятаймо, в нашому житті поволі вечоріє, будьмо завжди готовими до зустрічі з воскреслим Христом!
+Ігор
Митрополит Львівський
4 травня 2021 р. Б., Храм Воскресіння Христового
