29 неділя (по Богоявленні) Еф 4,7-13; Мт 4,12-17 (о. д-р Турконяк Р.) Свидниця 12.01.2025.
Господь Бог дуже щедрий для кожної людини і дає їй повноту тих дарів, які вона здібна прийняти та розвинути. Ісус Христос розповідав притчу про таланти (пор. Мт 25,14-30), які отримали слуги пана: «Одному дав п’ять талантів, другому два, а третьому один, – кожному згідно з його силою; відтак відійшов» (Мт 25,15). Кожен слуга отримав дар у міру своїх можливостей використовувати його. Апостол Павло написав про Ісуса Христа, що сходив до найнижчих місць землі. І правда, Спаситель народився в одному з найнижчих над рівнем моря місць на землі, крім того – це ще й означає і духовний рівень. До кого приходив Господь? До забутого та духовно темного простолюддя: «Земле Завулонова і земле Нефталимова, … Галилеє поганська! Народ, що сидів у темряві, побачив велике світло; і тим, що сидять у країні смертної тіні, – їм засяяло світло» (Мт 4,15-16). Ісус Христос не боявся йти до народу, що сидів у темряві, щоб і їх осяяти світлом своїх відвідин та словом своєї присутності. Господь піднявся у небо, але не забув про потреби землян, тому давав певним особам різні покликання: одних ставив апостолами, інших пророками, пастирями та вчителями! Ці лідери навчали народ правди про віру в Ісуса Христа, як правдивого Бога, про законне та вірне служіння Богові, щоб посісти вічну нагороду в небі.
Святий євангелист Матвій написав про ув’язнення Івана Хрестителя, якого кинув до темниці цар Ірод. Вдень своїх уродин цар справляв велику вечерю, а дочка Іродіяди догоджала йому танцями. Ірод поклявся їй, що дасть за це півцарства. Дочка, з намови матері, попросила голову Івана Предтечі. Ірод виконав її бажання, відсік голову святому та віддав її на полумиску танцівниці. Коли Ісус почув, що Ірод вбив Івана Хрестителя, віддалився у Галилею і поселився в Капернаумі. Син Божий не бажав наражатися на небезпеку без підстав, бо Ірод, довідавшись про чуда Ісуса, говорив: «… Той Іван, якому я відтяв голову, це він воскрес» (Мр 6,16). Цікаво, що Ірод, який безпідставно наказав відтяти голову Предтечі, вірив таки у воскресіння – і, ким він бачив себе у воскресінні? А святий євангелист Матвій наводить слова пророка Ісаї, пишучи про землю Завулона та Нефталима, як про поганську Галилею. Коли поганська, тоді там бракувало Божого свідоцтва, не було побожного життя! Святий Матвій пояснив, що народ сидів у темряві. І це не означало нічної темряви, а говорилось про духовну темряву, в якій сидів увесь народ. Народ сидів, тобто люди не спішили вибиратися з тієї пітьми, яка стала для них нормою життя. Люди не вставали, стан духовної темені задовольняв їх. Вони не шукали світла, ніби відчували безпеку в темряві. Хоч відомо, що людина старається виходити, вибратися з нічної темряви чи якогось безпросвітного місця. Природньо, в темноті ніхто не почуває себе безпечно. У сутінках мороку неможливо щось робити, діяти, бо він обмежує людину в її діяльності. Ісус порушив поганську бездіяльність та сидіння в пітьмі мешканців Галилеї, вказав дорогу і закликав підійматися та виходити з духовної нечистоти та беззаконня. Заклик був простий і легкий до виконання: «Покайтеся». Не потрібно трудних подорожей, грошових видатків, нічого не впливало на здоров’я і не було жодної загрози втратити життя! Покайтеся, помиріться з Богом, перепросіть його за вчинені беззаконня, увійдіть думкою у своє серце й просіть Бога про зміну духовного життя на краще… Після того, як Ісус воскресив дочку Яіра, виходячи з дому, за ним слідували два сліпці й голосно гукали: «… Помилуй нас, Сину Давидів» (Мт 9,27). А Ісус запитав: «… Чи вірите, що можу це зробити? Відповідають: Так, Господи. Тоді доторкнувся до їхніх очей, промовивши: За вашою вірою хай вам буде» (Мт 9,27-29). Ісус не вимагав нічого від сліпців, крім віри. Коли досвідчив їхньої віри у серцях – повернув їм зір. Подібно, Ісус не вимагав нічого надзвичайного від мешканців Завулонової та Нефталимової землі, крім покаяння. Ті, хто каялися, отримували світло віри, ставали на дорогу спасіння. Бо добрих діл у серці людини довершує Господь, спонукуючи людину до гідного християнського життя. Син Божий прийшов на землю й помер з любові до нас, щоб ми були всі щасливими в другому житті. На землі кожна людина реалізує великий дар вільної волі, тобто вибирає добро або зло, спасається або втрачає дар спасіння. Примикаймо до цієї дороги життя, до такого стилю, який провадить до вічного спасіння. Можливо він не завжди вигідний у житті, але через невигоди та через вірність Богові, отримаємо вічну радість у небі. Кожна людина має можливість бути спасенною, хіба хто не бажає, такі втратять спасіння. Небо Господь приготував для людей, для нас із вами. Він очікує, щоб нас нагородити вічною радістю. Для кожної людини Царство Боже близьке. Приближаймося і ми нашим життям до Божого Царства, бо вік на землі швидко рухається до завершення!
Сьогодні молимося за благословення для отця мітрата Романа Піти, який святкує свій ювілей життя. Мудрець навчає нас: «Число днів доброго життя, і добре ім’я остається на віки» (Сир 41,13). Уважаю, що ці слова добре прописані у вашому житті, дорогий отче Романе. Бо ви, як священник, добре розумієте, що слава, багатства, авторитет та повага, нічого не додають до спасіння! А ось добре християнське життя, вірність Богові, виконання його волі та любов до ближніх – це приближає людину до вічної нагороди! Життя кожної людини, коли триває не так довго, бо і 120 років не означає довготривалості, тому Мудрець пригадує: «Як крапля морської води і зернина піску, такими малими є роки в днях віку» (Сир 18,9). Дякуймо разом з отцем Романом Пітою за дар його життя, хай воно благословиться спасенною практикою перед Богом!
