Введення у храм пресвятої Богородиці Євр 9,1-7; Лк 10,38-42;11,27-28 (о. д-р Турконяк Р.) Село Малечковичі 21.11.2024.
Свято Введення у храм пресвятої Богородиці, тоді ще малої дівчинки Марії, наводить нас на думку, що батьки привели доньку в храм. Традиція каже, що їй могло бути 3-4 роки, бо в книзі Самуїла написано про Елкану та його дружину Анну, яка принесла малого Самуїла в святиню до священника Ілі. «І вона оставила його там перед Господом і відійшла до Арматема. І дитина служила перед лицем Господа, перед Ілі священником» (1Сам 2,14). Такі малі діти потребували постійної опіки, нагляду та виховання. Не вмію добре розповісти і пояснити, лише скажу, що звичай віддавати малих дітей у святиню був і його практикували певні сім’ї до часу, аж поки жінка не відлучила дитини від годування грудьми (пор. 1Сам 1,22-25)! Можливо це було щось на подобі дитячих садочків, відрегульовано на той час й практиковано. Тут думаємо також, про малу Марію, яку свята Анна та Йоаким віддали у святиню. Відомо, що вона перебувала там до 13-го року життя! Як виховували тих дітей? Хто за ними наглядав? – не будемо здогадуватися, лиш стверджуємо факт, що такий звичай існував і така практика відбувалася. Звичайно, Марія вибрана на матір Сина Божого, – цього вона ще не знала, – але Небесний Батько готував її та оберігав від усяких нападів демона та дав її владу панувати над пристрастями. Хоч Марія була маленькою дитиною, вона володіла глибоким розумом і мабуть не один раз дивувала вихователів у святині своїми відповідями та способом практичного життя. Здогадуємося, що мудрі люди споглядали за цим незвичайним дитям та глибоко переймалися її промовленими словами або способом практичних дій. Ось які слова величання для Марії знаходимо у молитві Утрені сьогоднішнього свята: «Небесним хлібом вірно вихована Діва – у храмі Господньому; народила бо світові хліб життя – Слово; Йому ж, як храм обраний і всенепорочний, предобручилась Ти Духом таємниче, обручена Богу і Отцю» (стихира на Хваліте…)
Про малу Марію у святих писаннях більше інформації не зустрічаємо. Наступна згадка – повідомлення архангела Гавриїла про її вибір на матір Сина Божого, потім – усі події народження Ісуса, а згодом – віднайдення Ісуса Марією та святим Йосифом у Єрусалимі в святині та знамениті слова Марії: «… Дитино, чому ти нам таке вчинив? Ось твій батько і я, стражденні, шукали тебе» (Лк 2,48). Життя Марії ґрунтувалося на тому, що увесь час було пов’язане із життям Божого Сина. Марія завжди думала про Ісуса, про Небесного Батька, іншого життя вона не знала й не розуміла. Марія цілковито годилася з волею Бога, коли потрібно було втікати з малим Ісусом у Єгипет, бо цар Ірод бажав його вбити. По смерті царя знову поверталися із Єгипту аж у Назарет, щоб бути спокійними за життя Ісуса. Богородиця дуже виважено зверталася до Ісуса, коли він залишився в святині, не повідомляючи її про необхідність бути там: «… Дитино, чому ти нам таке вчинив?…» Не проявляла агресії, незадоволення, жодного зайвого слова. Вона лише пояснила, що Спаситель вчинив їй та святому Йосифові прикрість, погоджуючись з його завданням, яке він виконував у святині. Збагнувши життя Марії розуміємо, що воно не було вистелене лаврами! Маленьку дитину в три роки віддали з дому на виховання у святиню. Мабуть не легко й не просто було такій дитині перебувати далеко від батьків, які лише інколи навідувалися до неї. Марія породила Бога, але не втратила своїх людських почуттів, а усе більше та ніжніше відчувала, як кожна людина. Ляк перед Іродом, важка та невідома подорож у Єгипет, чужина. Мабуть не легко було там вижити… Скромність та крайня убогість докучали пресвятій Родині. Потім подорож з Єгипту в Назарет, де в тиші проживали якийсь час. Коли ж Ісус розпочав свою привселюдну діяльність, то переживав постійне гоніння, звинувачення релігійними діячами та юдейською старшиною, конфлікти нав’язуванні книжниками та фарисеями. Всі ці події не обходилися без переживання Марії. А коли Ісуса зловила ватага розбишак юдейської старшини, несправедливий суд Пилата, бичування, вінчання терням, насмішки та приниження, вкінці розп’яття на хресті – це наносило завмираючий біль Марії! Її життя – це сповнення Семенових слів, сказаних у святині: «А тобі самій душу прошиє меч, щоб відкрилися думки сердець багатьох» (Лк 2,35). Таким було життя Марії, так відбувся акт її введення у храм посвяченого людського життя, яке вона, з великою вдячністю Богові, прийняла довіряючи Божому Провидінню! Просімо Богородицю введену в храм Господній, щоб посприяла найшвидшому виведенню ворожих військ із нашої території!
