З диригенткою молодіжного хору «Cantores Dei» Зоряною Лопадчак ми зустрічаємось з самого ранку у храмі Вознесіння Господнього, що на Левандівці. Дівчина зізнається, що проживає насичений період: в її календарі репетиції, виступи, пошук репертуару, служіння у храмі, а поміж усім цим є й інша робота. Але такою активною Зоряна росла з малку, а очолила хор, коли їй було лише 18 років.
Про історію «Cantores Dei», учасників, правила в колективі та особливі моменти їхньої історії – говоримо з диригенткою хору в нашому інтерв’ю.
— Зоряно, розкажіть історію хору, коли та за яких обставин він сформувався?
— Мабуть варто почати з того, що я співала у цій церкві ще з 7 років: спершу у дитячому хорі, потім у молодіжному. Тоді диригенткою була пані Марія Мельник, яка вклала в мене та інших учасників дуже багато. Далі сталося так, що деякі люди з колективу, які мали музичну освіту, хотіли вчитися ще більше, почали збиратися додатково й перейшли в новий хор. Свою першу літургію ми заспівали 15 жовтня 2017 року.
Засновником «Cantores Dei» можемо назвати о. Олексія Васьківа. Тоді він ще не був священником, але його дідусь – багатолітній парох нашого храму, був тим, хто фактично цей храм побудував. У ті роки я ще навчалася у музичному коледжі, проте о. Олексій вже в той час заохочував мене диригувати й всіляко допомагав. Він шукав ноти, партитури, добре знав особливості богослужіння. Цікаво, що першою літургією, яку ми заспівали – була Архиєрейська. Для цього потрібно знати багато додаткових речей, в чому знову ж таки нам посприяв о. Олексій. Зараз він служить в іншому храмі, але ми з ним часто бачимось.
— Хто придумав назву «Cantores Dei» і що вона означає?
— Спершу ми почали співати без назви, але коли захотіли взяти участь у «Великій коляді», то зрозуміли, що її треба швидко придумати (усміхається – авт). Тоді серед пропозицій були грецькі слова, а потім я запропонувала пов’язати назву зі словом «Божі». Так ми прийшли до словосполучення «Cantores Deі», яке з латинської перекладається як «співці Божі».
— У чому полягає ваше служіння у храмі?
— Наш головний обов’язок – співати літургію щонеділі об 11 годині. При храмі є три хори, кожен співає у свій час. Інколи трапляються винятки, але зазвичай стараємось дотримуватися встановлених правил.
Якщо великі свята припадають на робочий день, то можемо співати о 18 годині. Крім цього долучаємось до вечірніх, завжди є на храмових празниках, візитаціях.
Друга найбільша зайнятість – вінчання. Нас часто запрошують співати шлюби, погоджуємось і на виїзди. Так хор поступово розвивався: спершу вивчили одну літургію, потім іншу, далі вечірню, шлюб, хрестини.
На початку я дотримувалась думки, що для співу в хорі має бути багато людей. Але тепер, коли кожен впевнений у своїй партії, ми можемо зібратися і меншим складом, а наш виступ не буде гіршим.
— Хто є учасниками хору, скільки їх?
— Зараз у нас 14 хористів – 5 хлопців і 9 дівчат. Всі вони віком від 20 до 40 років. Ми не робимо серйозних обмежень щодо віку, бо розуміємо, що це не головне. Дуже потребуємо чоловічих голосів, тому готові прийняти тих, хто зголоситься.
Сталий склад маємо з 2018 року, але виникають різні обставини: хтось одружується, переїжджає. Є випадки, коли люди повертаються до нас після певної перерви і ми завжди їм раді. Професійних музикантів серед нас небагато, здебільшого хористи мають музичні школи. Було б важко співати, якби взагалі ніхто не знав нот. Тому у цьому сенсі можемо зробити виняток, якщо бачимо в людини серйозну мотивацію.
— Як часто відбуваються репетиції та скільки часу вони займають?
— Ми збираємось щосереди, а в неділю, перед літургією, приходимо на годину раніше, щоб все повторити. Якщо готуємось до записів, концертів, виїздів, участі в проєктах, то збираємось частіше. У нас бувають дуже насичені тижні й скажу відверто – хор забирає багато часу. Але насамперед я хочу зробити так, щоб люди почувалися впевнено в тому, що співають.
— Можливо маєте внутрішні правила в хорі?
— Першими на думку приходять два правила: регулярні репетиції та спільний час разом, бо це нас зближує. Я завжди хочу, щоб ми знали не лише, яку партію співає людина, а й що їй подобається, хвилює, цікавить. Важливо бачити в учасниках не просто співців, а спільноту людей. А головне, щоб учасникам хор приносив позитивні емоції. Тоді буде легше досягати поставлених цілей, а навіть якщо щось не вийде, то навчатися і практикуватися більше.
— Розкажіть детальніше про традиції в колективі?
— Щороку маємо заплановані поїздки на день народження хору. Стараємось поїхати в Карпати чи кудись за Львів. Часто їздимо в гості до нашої хористки, яка має приватний будинок. Збираємось там, щоб разом провести час, поговорити. Її батьки дуже гостинні й радо нас приймають, тому дякуємо їм за таку можливість.
У часі Великого посту беремо участь у реколекціях в Брюховичах, Уневі.
Останні 2 – 3 роки організовуємо «таємного Миколая». Крім цього, наш хор має свого духівника, ним є о. Юрій Ганущак, який завжди проявляє ініціативу до зустрічей, розмов, обговорень, а ми радо на все погоджуємось.
— Які особливі моменти в історії «Cantores Dei» можете згадати?
— Перше, що спадає на думку, – наш виступ у Патріаршому соборі Воскресіння Христового. Це було на другий рік після створення колективу. Також мали концерт у Катедральному соборі Святого Олександра у Києві.
Кілька разів співали з Патріархом Святославом. До нашого храму він ще не приїжджав, але ми виконували літургію під час його візиту до Новояворівська. А ще співпрацювали з римо-католиками, співали Месу.
Наш хор долучається до всіх виступів у храмі. Ми організовуємо концерти колядок, проводимо виступи на річниці хору, супроводжуємо літургію на празниках в інших церквах.
— Розкажіть детальніше про свою участь у конкурсі від «Живого телебачення». Знаю, що «Cantores Dei» там переміг.
— Так, це було у 2023 році. Ми перемогли за рішенням суддів і як переможці, отримали нагоду супроводжувати літургію з Патріархом Святославом.
У березні 2024 року брали участь у конкурсі пам’яті Володимира Івасюка. Там було понад 200 учасників. Спершу всі записували відео з виступом, їх переглядало журі та визначало місця. «Cantores Dei» виграв гран-прі. Фонд конкурсу складав 100 тисяч. Цю суму розподіляли між першими трьома місцями та гран-прі. Важливою умовою було те, що половину суми потрібно віддати на ЗСУ. Для нас це стало особливою мотивацією, бо чоловік однієї з наших хористок воює, так само як наречений іншої. Тому ми знали куди спрямуємо кошти.
Потім, у Чернівцях організовували концерт переможців. Він проходив у тій залі, де після самого Івасюка ще ніхто не виступав. Тепер її відремонтували й фактично ми були першими, хто на ній стояв.
— Чи маєте ви авторські літургії?
— Спершу ми співали Літургію, яка складалася з творів різних авторів. Вибирали ті, які підходили нам по складності. Далі я відчула, що могла б зробити певні уривки літургій саме для нас і поступово почала писати музику. Це ще одна річ, за яку я вдячна хору – я можу чути як звучить моя музика, насолоджуватися нею. Завдяки цим можливостям, я вже написала Ектенії, Херувимську пісню, Отче наш, Ми бачили світло істинне, Нехай сповняться уста наші та інші твори.
— За що ви найбільше любите свій хор?
— Найперше – це люди, які завжди готові вислухати, допомогти, розділити з тобою радість і сум. Також, для мене є справжньою «магією», коли я приношу ноти, починаю диригувати й чую акорди. Творити музику за допомогою інших людей – неймовірне відчуття.
А коли бачу, що хористам також подобається, – відчуваю найбільшу радість.
Крім цього, хор дає багато можливостей для розвитку, цікавих мандрівок. Якби не «Cantores Dei», то моє життя було б значно нуднішим. Разом з іншими учасниками ми побачили багато міст і сіл, традицій різних регіонів, церков. Я б сама там ніколи б не побувала. До того ж, співати хором – це інші відчуття, ніж співати сольно.
— Чому саме до вас має прийти наш читач?
— Я розумію, що прийти до нас може чимало людей. Навіть зі свого досвіду я бачила, що приходило багато, але залишалися одиниці. Тому мені здається, що найважливіше, аби людина сама зрозуміла, що це місце саме для неї.
Звісно, хор дасть багато можливостей, але людина також має розуміти, що доведеться жертвувати своїм часом, вкладати багато сил, бо без цього не буде результату.
З переваг – ми даємо можливість пізнавати Україну, світ, знайомитись з цікавими людьми, знаходити нових друзів. Зрештою, стати членом чудової спільноти та робити щось корисне. Я гарантую, що ваша участь у хорі точно не обмежуватиметься лише літургією і репетиціями.
Ми завжди раді новим людям, а на наших хорах ще є багато місця. А якщо раптом його буде недостатньо, то завжди готові поставити додаткові лавки (усміхається – авт).
Наша приємна та щира розмова з Зоряною закінчується за кілька хвилин до 9 години. Дівчина має співати літургію, але проводжає мене, показує храм. Насамкінець зізнається, що ніколи не думала, що стане регентом церковного хору.
«Тепер я часто пригадую слова однієї молитви, де мовиться, що наша місія в житті – це не знайти те, що робить нас щасливими, а знайти Божу волю. Бо часто те, чого ми не хочемо, – дасть нам більше щастя», – каже Зоряна.
Спостерігаючи з яким натхненням, теплом і любов’ю дівчина говорила про колектив – впевнені, що саме Божа воля гуртує всіх учасників разом та в майбутньому допоможе їм зробити ще багато добра для Церкви, людей і України!
