12 неділя, – по Воздвиженню Гл 2,16-20; Мр 8,34-9,1. Глиняни 15.09.0224.
Чому людина не може виправдатися ділами закону? – так написав апостол Павло. Тому, що увесь людський рід виправдав Ісус Христос, помираючи на хресті. Він прийшов на землю, щоб оправдати нас перед своїм Небесним Батьком. Лише його діло спасіння є важливим перед Батьком неба. Якщо б думати інакше, тоді не потрібно було б приходити Ісусові на землю, терпіти, помирати, воскреснути і в такий спосіб спасти людей. Коли б хтось думав, що оправдовується своїми молитвами, постом, милостинею та іншими добрими ділами, тоді б така особа тривала у помилці. Бо усе те добро присвоює особі, а це діло спасіння Господа нашого Ісуса Христа – він нас оправдовує! Кожна людина – грішна, хоч можуть бути і добрі людські діла, однак, вони позначені гріховністю людини. Тому потрібна віра в Ісуса Христа, як Спасителя світу! А Ісус – Бог, святий пресвятих, наш Творець і наш Спаситель, Особа Пресвятої Трійці. Святий апостол Павло гордився тим, що він помер для закону, а живе для Христа. Бо закон й обрізання не спасають, а віра в Ісуса і практика добрих діл в Ісусі Христі, рятують людину від вічного осудження. Чому він про це наголошував? Тому, що багато юдеїв вірили в те, що коли вони обрізані – вони спасенні. А святий апостол Павло це заперечував і стверджував, що до спасіння потрібна віра в Ісуса Христа і добрі вчинки! Апостол стверджував про свої терпіння, не нарікав, лише вказував на своє духовне розп’яття спільно з Христом. Тому його вислів, що в ньому живе Ісус, дуже оправданий, бо він віддався в руки волі Бога, вповні покладаючись на Божого Сина. Це все свідчить про високий духовний стан апостола Павла, бо він шукав у своєму житті лише того, щоб подобатися Богові й чинити його волю!
Ісус довершував різних чудес: помножував хліби, оздоровляв хворих, навчав простолюддя, присоромлював фарисеїв, словом, вповні віддавався на служіння людям. Господь не жалів себе, свого часу, бо прийшов «спасти те, що загинуло». І після певних своїх дій, Господь прикликáв своїх учнів до себе й повідомив їх: «… Хто хоче за мною іти, хай зречеться себе самого, візьме свій хрест та йде за мною. Бо, коли хто хоче душу свою врятувати, той погубить її; а хто погубить свою душу задля мене і Євангелії, той врятує її» (Мр 8,34-35).
Здогадуємося, що учням не дуже сподобалося таке вчення Ісуса, вони хотіли б чути похвальні слова, але Ісус Христос стверджував: «… Царство небесне здобувається силою, і ті, хто застосовують силу, захоплюють його» (Мт 11,12). Господь закликав не уникати хрестів, які нам доводиться переживати у своєму житті, а прийняти їх і з ними слідувати за Христом. Він ставив перед очі захоплення усього світу певною особою, але в порівнянні зі спасінням душі, увесь світ у посіданні когось, нічого не значить. Спасіння душі – вище понад всі скарби світу, усі його достоїнства та багатства! Не можна забувати про скарб, який ми носимо в нашому тілі: безсмертну душу! Усі багатства світу не дорівняють вартості безсмертної душі. Дорожімо нашою душею, стараймося про її спасіння, незважаючи на різні перепони та протистояння. Коли будемо спасенні, а це легко усім досягнути, тоді й будемо щасливі назавжди, на цілу вічність, яка ніколи не закінчиться! Ісус закликав йти за ним, вказував на небезпеки й терпіння, які очікували тих, хто вірний йому. Але терпіння, дочасні в цьому світі, ніколи не дорівняють нагороді у вічності, яка очікує тих, хто вірний Богові! Слід бути вірними Богові й тоді, коли людина відчуває небезпеку втрати життя, тобто нести хрест до кінця. Бо мученики, які помирали з любові до Бога, удостоїлися вічного спасіння!
Сьогодні наша Церква вшановує святого великомученика Микиту, який жив у четвертому столітті на берегах Дунаю. Він увірував у Христа і прийняв хрещення від Готського єпископа Теофіла, учасника I Вселенського Собору. Микита був воїном і боровся проти язичників. Під проводом Фрітігерна, який очолив військо християн, язичники зазнали поразки. Віра Христова стала успішно поширюватися серед готів. У поширенні християнства серед одноплемінників старанно працював і святий Микита. Сталося так, що язичник Афанаріх після поразки зумів зміцнити свої сили, повернутися у свою країну і відновити свою колишню могутність. Він ненавидів та переслідував християн… Язичники схопили Микиту, знущалися над ним, піддали багатьом тортурам, а потім кинули у вогонь, де і помер у 372 році. Християнин Маріан, вночі відшукав тіло мученика, що було не ушкоджене вогнем і осяяне чудесним світлом, переніс його і поховав у Кілікії. Згодом воно було перенесено до Константинополя. Ось така коротка історія життя святого мученика Микити, який не відрікся віри в Бога, доніс хрест життя до кінця й удостоївся вічної нагороди в небі. Господь був із ним, коли він терпів страшні муки, додавав йому відваги та підтримував під час нелюдських знущань. Святий великомученик Микита не соромився Людського Сина, тобто віри в Ісуса Христа. Він помер з любові до Бога у важких муках і перенісся в небо, до слави Небесного Батька! Великомученик Микита зазнав смерті тіла, але отримав радість та вічне щастя духа! Він щасливий і його щастя уже ніхто й ніколи не забере, бо саме в тому, щоб бути з Богом навіки полягає вічна радість та вічне щастя! Просімо святого великомученика Микиту, щоб виблагав у Господа закінчення війни в Україні!
