Ми дякуємо Богові також за Згромадження сестер Місіонерок Найсвятішого Ізбавителя, зокрема за українську провінцію. Наскільки пригадую, сьогодні є 21-ша річниця складання перших обітів українськими сестрами. Ось ми звершили облечини та початок новіціяту сестер Єлизавети (Світлани) та Доротеї (Марії). Монашество, як і святість не робить людей фанатами, обмеженими в своїх можливостях, а навпаки, святість робить з нас нормальних людей. Монашество відкриває широкі масштаби реалізації, якщо це все лише служить місії. Це бачимо на прикладі св. Альфонса, який був поетом, музикантом, архітектором, живописцем… Нехай це буде для нас мотивацією у житті та служінні!
Про це сказав єпископ-помічник Львівської архиєпархії владика Володимир під час проповіді у церкві св. Йосафата з нагоди монаших облечин двох сестер МНІ у четвер, 1 серпня 2024 року.
Сьогоднішній день збирає нас на спільній євхаристійній молитві. Ми маємо чимало причин, щоб святкувати та дякувати Богові за численні його добродійства. Ми звершуємо пам’ять святих макавейських мучеників, які були жорстоко катовані за це, що не погодилися їсти заборонене м’ясо (2 Мак 7,1). Чудовий приклад, який особливо актуальний в наш час культури споживацтва. Напевно ці люди хотіли жити. Але виконання Божого закону був для них вище ніж будь-що на землі. Подивляємо мужність та стійкість у вірі їхньої матері Соломонії. Чого лише вартують її слова-підбадьорення на адресу наймолодшого сина: «Сину мій, змилуйся надо мною, що носила тебе в лоні 9 місяців, що годувала тебе 3 роки і вигодувала та й довела до цього віку, кормивши тебе. Молю тебе, дитино, поглянь на небо й землю, подивися на все, що в них є, і зрозумій, що все це Бог створив з нічого, і що й людський рід став існувати таким робом. Не бійся цього ката, а, гідний своїх братів, прийми смерть, щоб я могла тебе в Божому милосерді знову мати разом з братами” (2 Мак. 7, 27-29). Ми можемо почути, що Божі заповіді обмежують людину. Люди ставлять питання, чи вони ще актуальні. Може варто їх змінювати. Хто це хоче робити, то тим самим прагне зайняти місце Бога чи стати Богом. Але залишається відкрите питання, а що далі? Відповідь може дати відважна матір макавейських мучеників. Згодом прийшов на землю Ісус Христос. Він стільки зробив для людини, навіть віддав життя на хресті, щоб людина жила, а не зловживала Його милосердям. Ми спогадуємо похід із древом Чесного і Животворчого хреста. В цей день до нас лине євангельське слово Івана, який сам витривав під хрестом до кінця, а згодом став свідком Воскресіння свого Вчителя і Господа. Ми чуємо детально розповідь про розп’яття Ісуса Христа. Він не помирав, аби лише померти, Він зробив це за мене і Тебе. Хрест супроводжує християн протягом століть. Хрест це більше ніж дерево, прикраса чи сувенір. Хрест був і є захистом перед ворогами, підтримкою та орієнтиром на дорозі християнського життя і спасіння. В історії християнства не бракувало людей, які наслідували розп’ятого та Воскреслого Ісуса Христа. Одним з них є святий Альфонс Лігуорі. З огляду на внесені зміни в місяцеслов ми вперше святкуємо його пам’ять також на рівні цілої УГКЦ. Для того, щоб стати святим, найперше треба народитися. *27.09.1696 – це був четвер, а хрещений 29.09 – субота. Його дитинство минало в місцевості Маріанелля біля Неаполя на півдні Італії. Як для кожної молодої людини, важливо було відчитати покликання. Сучасна молода людина шукає престижний заклад, але важливіше знайти доброго вчителя. Часто дитина стає заручником ситуації, яку заздалегідь спланували батьки, вже потративши багато на репетиторів. Батьки Альфонса теж мали свої плани. Він навчався вдома під наглядом найкращих вчителів, чимало зусиль було докладено й для розвитку його мистецьких талантів. Альфонс дійсно став великою постаттю, правда трохи по-іншому все вийшло ніж це уявляли батьки та оточення. Маючи 12 років, розпочинає навчання в університеті, у віці 16 років стає доктором права: світського і церковного, розпочинає кар’єру адвоката. Також мав неабиякий мистецький хист. Суди були його життям. Коли Альфонс несправедливо програє судовий процес, то говорить сам собі дуже переконливо: світе, знаю тебе. Незважаючи на вмовляння батька, юнак вирішив стати священиком, вступає до семінарії і 21-го грудня 1726 року отримав священиче рукоположення у віці 30 років. В цей час в Неаполі не бракувало священиків, але Альфонс був дуже цілеспрямований, мав особливу мету. Тоді записав в своєму щоденнику засади, якими прагнув керуватися у священстві: Нічого не шукати поза Божою славою, особистим освяченням і спасінням ближнього. Я священик, тому маю випромінювати чесноти Ісуса Христа, провадивши людей до Нього. 9 листопада 1732 року засновує місійне Згромадження Редемптористів. Альфонс покинув усе і пішов за Божим закликом. Верхи на віслюку, у супроводі двох товаришів він покинув місто, друзів, мрії про славу й успіх. Але він йде для того, щоб повернутися до цього народу вже як місіонар. Окрім правління згромадженням, Альфонс тринадцять років плідно служив Церкві як єпископ. 1-го серпня 1787 року Альфонс Марія де Лігуорі відійшов до вічності, проживши 91 рік. Тому в цей день святкуємо його пам’ять. День смерті праведних людей є днем їхнього народження для неба. Справа св. Альфонса живе в його послідовниках.
Ми дякуємо Богові також за Згромадження сестер Місіонерок Найсвятішого Ізбавителя, зокрема за українську провінцію. Наскільки пригадую, сьогодні є 21-ша річниця складання перших обітів українськими сестрами. Ось ми звершили облечини та початок новіціяту сестер Єлизавети (Світлани) та Доротеї (Марії). Монашество, як і святість не робить людей фанатами, обмеженими в своїх можливостях, а навпаки, святість робить з нас нормальних людей. Монашество відкриває широкі масштаби реалізації, якщо це все лише служить місії. Це бачимо на прикладі св. Альфонса, який був поетом, музикантом, архітектором, живописцем… Нехай це буде для нас мотивацією у житті та служінні!
Владика Володимир Груца
