Вознесіння ГНІХ Ді 1,1-12, Лк 24,36-53. Храм Вознесіння, Левандівка 13.06.2024.
Святий апостол Лука описує у книзі Діяння подію про вознесіння Господа на небо. Він пригадує, що Ісус після страждань та смерті на хресті постав живий, та з’являвся своїм учням. Ще сорок днів Господь був між своїми, тими, кого він сам вибрав та знав, кому велів збиратися на моління й чекати сили з висоти. Учні не легковажили слів Христа, трималися у Єрусалимі й очікували обіцяного Батька. Апостолам дуже прийнялася ідея Ісуса, що вони будуть хрещені Святим Духом. Звичайно, що вони цього до кінця не розуміли, подібно, як не розуміє немовля, коли його охрещають та помазують святим миром. Сорок днів після воскресіння Ісус зустрічався у різних місцях з своїми апостолами, давав їм настанови для життя та проповідування Божого слова у світі. І навіть тоді учні запитували Ісуса про відновлення царства Ізраїлю. Господь керував їхні думки, щоб вони мислили про Небесне Царство, про поширення проповідування слова Божого народам, про осягнення вічного щасливого життя, а їм йшлося про царювання Ізраїлю.? Правда, вони любили свій край, були з ним дуже пов’язані, але дбання про вічне Царство повинно стояти на першому місці! Ісус не заглиблювався у відповідь на питання апостолів, лиш, дав знати, що часи та роки знаходяться у руках Небесного Батька. Спаситель наголосив апостолам на силу Святого Духа, як силу, що прибуде з висоти й вчинить їх відважними його свідками в Юдеє, Самарії аж по усій землі. Учні продовжували ходу та розмову з Ісусом, а він поволі став підноситися вверх, у небеса, – вони стояли завмерлі з піднятими головами аж хмара сховала його. Тоді з’явилися дві особи в білих одежах й повідомили, що Ісус їх не залишив, він прибуде до них. Час, яким володіли учні не був призначений на їхнє стояння на місці, лише для того, щоб вони діяли в ім’я Господнє і вони слідували в Єрусалим з Оливної гори.
В уривку святого Євангелія від Луки, що призначений для читання на сьогоднішнє свято, описано про зустріч воскреслого Христа з апостолами, який заспокоював їх та переконував, що це він, показуючи їм руки та ноги. Як розуміємо, що апостоли важко приймали справу воскресіння Христового? Що вони думали про такі зустрічі та, як представляли стан воскреслого Христа – невідомо? Мабуть, сприймали його як духа, бо Ісус велів їм доторкатися його, щоб вони не боялися, а утверджувалися у вірі в його воскресіння з тілом та душею!? У молінні сьогоднішнього свята, знаходимо такі слова: «Явилися розумні сили апостолам у вознесінні й взивали: чому дивуєтеся, стоячи? Цей, що сходить на небеса, знову прийде судити людей на землі, він єдиний Суддя» (стих 8-ої пісні на утрені Вознесіння).
Звичайно, ці мужі були ангелами, які пригадували апостолам про необхідність чесного життя, бо суд Господній надходить, він не забариться! Учні Христа слабо засвоювали дійсність Ісуса в їхньому житті та присутність Господа у світі? Він бажав стати життям їхнього серця, перебувати у них в духовний спосіб, бо зовнішня присутність завершилася, треба переходити на інший спосіб відношення і це відбувалося повільно з різними труднощами. Апостоли, ніби, бажали виманити Ісуса до себе, щоб він чинив переміни у політичному житті, у звільненні їхньої країни від окупації тощо. А Господь керував їхній погляд та увагу, на потребу переміни їхнього внутрішнього життя, бо гонитися за звільнення від окупації довершиться тоді, коли вони закріплять своє життя у серці з Богом, звільнять своє серце від окупації зовнішнього бажання! Син Божий впроваджував повільну переміну, зміну апостолів на глибоких духовних осіб, які всю свою надію покладають на Господа. Ось, якими словами Ісус звертався до свого Батька, молячись за учнів: «І я передав їм славу, яку ти мені дав, – щоб були одне, як і ми одне. Я в них, а ти – в мені, хай будуть досконалі в одності, [і] щоб світ пізнав, що ти мене послав і ти полюбив їх так, як і мене полюбив» (Ів 17,22-23).
Перед своїм вознесінням на небо, Ісус просив учнів, щоб було проповідуване його ім’я на покаяння та відпущення гріхів. Заповів їм, щоб залишалися в Єрусалимі в очікуванні приходу Святого Духа. І в такий спосіб Спаситель розставався з апостолами, підносячись на їхніх очах вгору без жодної допомоги, а своєю всемогутньою силою! Хоч якийсь сум огортав їхнє серце, але Ісус виразно заповів учням: «Не залишу вас сиротами – прийду до вас» (Ів 14,18). Утверджуймося в тому, що Бог пам’ятає про нас, про наші виклики, наше горе, переживання, терпіння й страждання… Він нас не залишить; стається – люди залишають його, бо мають свої мізерні плани. Зростаймо в довірі до Бога, молімося, щоб він завершив війну, чого так усі бажаємо. І це станеться, бо війна не може тривати вічно. Хай пресвята мати Марія виблагає для нас непохитної довіри до Бога та віддання нас цілковито в руки Господа!
