Отець-доктор Іван Гобела: «Великий піст ― час для нашого преображення і Канон Святителя Андрея Критського в цьому нам допоможе»

-
Post font size
+

18 березня вірні нашої Церкви ввійшли у Святу Чотиридесятницю Великий піст, який веде нас до світлого празника Воскресіння Господнього. Ці сорок днів є можливістю змінити своє світосприйняття і поглибити віру, доповнивши дієвими кроками.

Про особливості Великого посту та як пройти через цей час достойно і з користю для себе поспілкувалися з отцем-доктором Іваном Гобелою.

Канон Андрея Критського ― шлях до «весни покаяння»

— Ми входимо у Великий піст Чином Всепрощення у Сиропусну неділю. А потім упродовж першого тижня, молячись Покаянний Канон святителя Андрея Критського, який вплітається у Велике Повечеріє, маємо можливість простежити історію падіння від гріха наших прабатьків Адама і Єви ― до спасіння людства через Боже милосердя. Особливість Канону святого Андрея Критського в тому, що він завершує свої творіння піднесенням людини з гріха приходом у світ Господа нашого Ісуса Христа.

Читаючи цей Канон, бачимо глибоке сокрушення автора. Видно, як багато пережив цей праведний чоловік. Кожен, хто читає ці тексти, сповнюється особливою духовною атмосферою. Роздумуючи над ними, кожен із нас побачить себе в якомусь гріху. Тому Церква у своїй традиції так уклала, що саме Святитель Андрей Критський є поштовхом до правдивого переосмислення посту.

Повністю Канон Критського ще молитимемося в п’ятий тиждень Великого посту. Важливо зрозуміти, що це ― ключовий момент у підготуванні до Пасхи. Він допомагає пережити Піст вповні, змінити мислення, преобразити мислення, тобто пройти оцю «метаною».

Якщо ми, християни, входячи у Великий піст, постановимо собі постити, і маю на увазі не лише фізичний піст, але не преобразимо свої почуття, думки, підхід до людей (те, що розкриває Канон святого Андрея Критського), тоді такий піст стане виключно дієтою.

Коли навчимося приймати кожну людину як образ і подобу Божу, тоді піст буде благодатним і настане «весна покаяння». Андрей Критський часто використовує образ весни — як час розквіту й оновлення. Так і християни, проходячи через Великий піст, щоб увійти в духовну весну в якій зароджується покаяння і яке, відтак, у світлі Пасхи Христової ми приносимо його як нащо духовний подвиг Воскреслому Христові.

Важливо зрозуміти, що, вмираючи для гріха, ми народжуємося для Бога. В образі Воскресіння Христового є не лише те, що Христос воскрес із мертвих і завдяки цьому ми житимемо вічно. Тому важливо розуміти, щоб всі ми максимально користали з тієї можливості, зокрема коли відбувається служіння Покаянного Канону святого Андрея Критського. Важливо, щоб ці тексти торкалися наших сердець, а не просто відбути богослуження чи прийти «бити поклони».

Можливо, це звучить гостро, та, вважаю, що краще не бити поклони, але сісти на лаві й слухати тексти, аналізуючи свої вчинки й спосіб життя. Адже можна вибити всі приписані поклони, однак, залишитися такими, як до того. Якщо ці тексти не заторкнули нас до глибини душі, ми не вповні відчуємо сокрушення серця. А Святитель Йоан Золотоустий, каже, що сльоза, якщо виходить на наших очах, – є образом реально покаяння і сокрушення серця християнина. Найважливішим у Каноні Критського є момент сокрушеного серця. Про це читаємо в 50-му псалмі ― «серцем сокрушенним і смиренним Бог не погордить» (Пс. 50:19). Господь приймає нашу зміну і покаяння. Вибиті поклони без внутрішніх змін будуть черговою фізкультурою. Також, якщо постимо від їжі й не змінюємося, то це ― чергова дієта, а не правдиве розуміння Посту.

Ми не раз чули, що в пості найважливіше ― не поїдати ближнього. Бо якщо ми дотримуємося строгого посту, але поводимося несправедливо чи гостро зі своїм ближнім, коли немає порозуміння — єдності, сопричастя, то можна постити, але це не буде приємне Богові, бо ми топчемо його образ і подобу.

«Піст не буде постом, навіть якщо молитися, бити поклони, а поміж тим ненавидіти»

Ми як християни своєю поставою маємо свідчити, ким ми є. Іноді це не просто, бо людина може зневажливо ставитися до вас. Та треба віднайти в собі мужність залишатися послідовником Христа.

Наші воїни, яких ми недаремно називаємо «воїнами світла», стараються зберегти християнське обличчя, поводитися максимально гідно, чого ми не бачимо зі сторони ворогів. І тут вони нам служать великим прикладом, як ми маємо поводитися.

Ми не маємо відповідати злом на зло, агресією на агресію. У Священному Писанні Христос каже : «Ви чули, що сказано: «Око за око, і зуб за зуба».

А Я вам кажу́ не проти́витись злому» (Мт. 5: 38-39) і тут же додає «А Я кажу́ вам: Любіть ворогів ваших, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто нена́видить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує» (Мт. 5:44). У контексті війни це звучить парадоксально, та все ж — всепереможно. І це ми бачимо на прикладі Христової любові, яка перемогла, воскресла, попри те, що була розп’ята і похована.

Апостол Павло говорить, що «ви є храм Святого Духа» (І Кордон. 6:19). Наше тіло, все наше єство є тим місцем, де спочиває світло Духа Святого силою Хрещення та Миропомазання, яке ми свого часу отримали.

Якщо хтось, хто тяжко працює, не має часу через різні обов’язки бути на всіх Богослуженнях, то є можливості долучитися в інший спосіб — послухати, почитати. Важливим моментом є не тільки піст задля посту, але також милостиня. Неодноразово у Святнму Писанні знаходимо повчання, що милостиня усі гріхи покриває. Тому той, хто займається волонтерством, є на війні, служить хворим, пораненим, немічним, голодним, – демонструє глибину і красу посту.

Піст не буде вповні постом, якщо просто зачинимося в хаті, будемо молитися, бити поклони, постити, а поміж тим ненавидіти чи не сприймати інших.

Великою проблемою є «хвороба язика» — пліткарство, обман чи клевета на людину. Той, хто так чинить, як свого часу сказав Папа Франциск, подібний до терориста. Терорист кидає бомбу і йому байдуже на наслідки, які вона завдасть, подібно і той, хто пліткує. Не обов’язково брати зброю, щоб вбивати. Можна вбивати морально ― приниженням, пліткуванням. Це теж одна з форм вбивства, адже ми нищимо авторитет людини, зводимо нанівець її цінність.

Ще однією причиною великих гріхів є заздрість, яка не знає меж і завдає багато горя. Пригадуєте, у Святому Писанні євангелист Матей описуючи ситуацію, коли Пилат не хотів видавати Христа на смерть, описує так цей момент: «Знав, бо він, що вони зі заздрості видали його» (Мт. 27:18). Бачимо, що людська заздрість не має меж, може наробити великої катастрофи. Зрештою, це спостерігаємо й тепер у діях північного сусіда.

Канон святог Андрея Критського допомагає нам збагнути свою гріховність і те, що важливо працювати над тим, щоб перш за все врятувати себе від гріховності.

Ми покликані до святості й вічного життя з Богом

Кожен із нас має прагнути досягнути святості, адже ми покликані жити вічно і це — наше завдання. Святі люди не жили без упадків, але зуміли після падіння встати й зростати далі. Тому маємо завжди розвивати в собі добру поставу людськості. Блаженніший Патріарх Любомир наголошував, що важливо — «бути людиною» і, відповідно, й добрим християнином, адже наш Господь поєднав у собі божественне і людське.

Добрий посил для кожної людини — ніколи не відкладати покаяння, адже ніхто «не знає ані дня, ані години» (пор. Мт. 25:13), коли доведеться складати іспит перед Богом, особливо тепер, у час війни. Лягаючи спати й роблячи знак святого Хреста, ми просимо Бога благословити ніч, бо в сьогоднішніх обставинах війни не знаємо, що, де і коли прилетить. Тому маємо бути готовими в будь-яку мить постати перед судом Божим.

Нам так важливо вміти часто вдивлятися у своє життя, щоб зрозуміти, як потужно в ньому діє Господь. І це відбувається щодня. Навіть той, хто найменше вірить, має можливо слабку віру, прокинувшись зранку, має розуміти, яким великим чудом є наше життя.

Важливо в людському вимірі не згубити Божої величі

Говорячи про Великий піст, а зокрема Страсний тиждень, так важливо пильнувати, щоб через призму пасхальної жертви Господа нашого Ісуса Христа не згубити величі його Воскресіння.

У богослов’ї є таке поняття як «кенозис», що означає Божественне самоприниження Христа через прийняття людської природи аж до вільного хресного страждання і смерті. Отці Церкви, особливо грецької традиції, наголошують, що насправді сходження Ісуса в ад і на хрест було найбільшим його прославленням. Тому Христову смерть ніколи не може трактуватися, якби по людськи можна будо описати, як невдачу.

Слід також звертати увагу на кожну деталь в історії Христових страждань, смерті та Воскресіння. Одним із таких прикладів є момент, коли Пилат сказав написати на Хресті так: «Я — цар юдейський» (Йо. 19:19) — «НІКА», що є відображенням величі Бога. І це є ще одним свідченням величі Христа, який «вдруге прийде зі славою судити живих і мертвих», як молимося кожного разу ісповідуючи наш Символ Віри.

Підготувала Наталія Павлишин

Останні новини

Введення у храм пресвятої Богородиці Євр 9,1-7; Лк 10,38-42;11,27-28 (о. д-р Турконяк Р.) Село Малечковичі 21.11.2024. Свято Введення...
Близько тисяча відвідувачів, за підрахунком організаторів, відвідали відкриття виставки Осінній салон «Високий Замок», яка запрацювала у комунальному закладі...
У храмі Благовіщення Пресвятої Богородиці в Патріаршому домі у Львові Архиєпископ і Митрополит Львівський Ігор звершив Архиєрейську Літургію...
Триває офіційна поїздка єпископа-помічника Львівської Архиєпархії владики Володимира до Німеччини. 19 листопада, поміж іншими, відбулася його зустріч з...
18 листопада єпископ-помічник Львівської Архиєпархії УГКЦ владика Володимир взяв участь в Екуменічний поминальній молитві за жертвами голодомору 1932-1933...