23 неділя Еф 2,4-10; Лк 8,26-39 (о. д-р Турконяк Р.) Колтів 12.11.2023.
Святий апостол Павло у своєму листі до ефесян підкреслив, що Господь багатий на милосердя, бо до цього милосердя його спонукує любов. І тут можна багато роздумувати, побожно сперечатися, вмикати філософію, а з іншого боку твердити, що любов спонукує Бога бути милосердним. Ми цього ніколи не доведемо, бо Господь – написав святий Іван Богослов: «… Бог є любов» (1Ів 4,8). А в цій Господній любові усе рівне, все накривається, все досконале, там немає поділу, немає різниці тощо. Це людина пробує щось відрізняти, виділяти, на чомусь наголошувати. І добре! Бо ми – люди і у нас такі розклади та побожні фантазії. Ісус Христос відродив нас, оживив своїми духовними дарами, Господь спас нас. Він очікує все людство, щоб нагородити у небі за гідне християнське життя.
Нам слід пам’ятати, що ми не спасаємося нашими зусиллями та нашими побожними вправами, добрими ділами тощо. Нас спас і спасає Ісус Христос своїми заслугами, своїми дарами, які пропонує за гідне життя. Ми присвоюємо Божі дари, які нас спасають! Хтось скаже, що нас уже врятував Христос від вічної неволі, для чого нам ще перестерігати Заповіді Божі? І це правда. Але виникла б велика несправедливість, навіть розуміємо від війни, яку провадить російський агресор у нашому краю! Потім всякі грабежі, насильства, обман, вбивства і т.д. Господь не може нагороджувати гріх! Тому це спасіння, яке для нас здобув та пропонує Син Божий, необхідно присвоїти собі. Кожна особа, виконуючи добрі діла та проживаючи чесно, чинить це. Іншого вибору для спасіння не існує. Святий апостол Павло написав до ефесян: «Бо ви спаслися ласкою через віру: і це не від вас, це – Божий дар» (Еф 2,8). Стараймося про це пам’ятати й постійно дякувати Богові за дар спасіння!
Апостол Лука описав подію, що сталася з Ісусом у Гадаринському краю, до якого пливли човном. Коли вийшли на берег, Ісуса з учнями зустрів чоловік з міста, якого опанували біси уже багато років так, що він не одягався і мешкав у печерах. Біси були безсилі проти Ісуса, тому чоловік припав на землю до Христа та назвав його Сином Бога Вишнього. Слід сказати, що Син Божий не бажав таких визнань від злого духа. Господь чекав розвитку подій й почув з людини голос звернений до Ісуса, щоб не мучити його. Спаситель нічого йому не робив. Навпаки, – демон мучив людину, але він брехун й тому пробував нападати на Господа чи ввести якесь сум’яття в зустріч. Ісус не шукав цю людину, не давав розпорядження привести цього чоловіка, зовсім нічого про нього не згадував – він підійшов до Ісуса. Спаситель не вступав з демоном у розмову, лиш наказав, щоб злий дух вийшов з чоловіка. Перед Богом вся сила демона пропала. Ісус ще запитав: як звати біса? Легіон – прозвучала відповідь, бо багато бісів увійшло в ту людину. І тут біси показали свою слабинку, бо досі вони мучили людину, ганяли нею по пустині, а тепер просили, щоб Ісус не наказав їм іти в безодню. Недалеко паслося стадо свиней і біси просили, щоб Господь дозволив їм увійти в них – не могли самі навіть свиней тривожити. Коли отримали дозвіл, вийшли з чоловіка й увійшли в свиней. Сталася дивовижна ситуація: свині побігли в бік озера і з кручі кинулися у воду. Усі втонули. А пастухи свиней повтікали, розбіглися по різних місцях й сповіщали про ситуацію з оздоровленням людини і згубу свиней. До місця події прибули люди з міст та сіл, прийшли до Ісуса, побачили зодягненого чоловіка при розумі біля його ніг, настрашилися. Злякалися Бога, досі не лякалися демонів; віддалилися від Господа, бо прив’язання до свиней у них було більше, як знання Бога. Згодом прибуло більше мешканців Гадаринської округи, які просили Ісуса, щоб віддалився від них. Ісус увійшов у човен і повернувся назад. Замість того, щоб просити Ісуса, щоб залишився з ними, вони жалували втрату свиней, боялися, щоб ще чогось не втратити. Не розуміли того, що здобути Христа – означає здобути все, а втрата усього проти здобуття Христа – нічого не вартує. Посісти Ісуса – означає забезпечити собі спасіння, небо, отримати вічну нагороду. Оздоровлений виявив бажання іти за Христом, але почув відповідь від Ісуса, щоб залишився у місті та розповідав про те, що йому вчинив Ісус. Спаситель залишив невірним мешканцям міста місіонера, який нагадував їм про те, що Ісус Христос прогнав з нього демонів, які мучили його. Ніхто йому не допоміг, ніхто його не врятував, лиш Господь змилосердився над хворою людиною та визволив її від засилля демона. Його життя стало іншим, оздоровлений чоловік став апостолом, голосом Божим серед невірних людей гадаринського краю!
Сьогодні день великого святого нашої землі: священномученика Йосафата! Святий Йосафат – син волинської землі, один з найбільших святих українського народу. Він пролив свою кров і віддав життя за єдність Христової Церкви. Уся католицька Церква почитає його та славить, до нього моляться, на його честь будують святині. Його мощі спочивають у базиліці святого апостола Петра в Римі. Святий Йосафат – перший український святий, якого канонізувала католицька Церква. Йому завдячуємо, що сьогодні визнаємо правдиву віру Христову та тим, що ми є членами правдивої Христової Церкви. Він не побоявся погроз, не злякався нападів противників, був вірний Христові до кінця свого життя. Святого вбили сокирою у віці, приблизно, 43-ьох років. Він, Йосафат, виконував своє служіння у Полоцьку, що в Білорусії, як місцевий архиєпископ. Молімося до святого священномученика Йосафата і просімо закінчення війни в Україні та миру для усього світу.
А в цьому храмі, якому 180 років від початку заснування, молився довгий час, тепер уже блаженний, отець Лиско Роман. Теж син нашого народу, який відмовлявся відступати від правдивої віри, щоб виконувати служіння, як священик московської церкви. Не став московським служителем, а став мучеником за правдиву віру. Просімо його, великого священномученика Романа, щоб благав Господа про спасіння наших душ та закінчення війни. І ти, Маріє, мати Божа, заступайся перед своїм сином Ісусом за наш народ в цей важкий та скрутний час.
