П’ятидесятниця Ді 2,1-11; Ів 7,37-52; 8,12 (о. д-р Турконяк Р.) Храм Пресвятої Трійці.
Учні Ісусові дуже заспокоїлися тим, що побачили воскреслого Христа, вони змінилися, багато чого для них стало зрозумілим. А Господь приходив до них, розмовляв, давав настанови, підбадьорював й утверджував у вірі як своїх свідків і друзів, яким прийшлося життям свідчити вірність божій істині. Він вознісся на небо, вони бачили увесь процес, бо Господа уже не було видно високо в небесних просторах, а вони довго стояли з піднятими головами. Але їхня місія не була стояти, лиш займатися місіонерською діяльністю. Ісус перед вознесінням на небо поставив перед апостолами виразне завдання: «Отже, йдіть і вчіть усі народи, хрестячи їх в ім’я Батька, і Сина, і Святого Духа» (Мт 28,18). Це поставлене чітке завдання: йдіть і навчайте. Не стійте, не очікуйте, а йдіть. Навчайте, промовляйте до людей, усвідомлюйте їх, переконуйте тощо, а, також, хрестіть. Це великий труд, гігантська праця, яку перед своїми учнями поклав Ісус Христос.
Коли Господь поручає завдання, він волить бачити труд, який докладає особа, щоб виконати це діло найкраще. Коли господар роздавав таланти, очікував діяльності від слуг: «… Пане, два таланти ти мені передав: ось іще два таланти я заробив. Сказав йому пан: Гаразд, рабе добрий і вірний, у малому був ти вірний, над великим тебе поставлю; ввійди в радість твого пана» (Мт 25,22-23). На таких відносинах будувалося співіснування господаря та його підвладних. Пан робив простір, надав усі можливості, щоб його слуги могли успішно виконати доручення.
Ініціатива походила від пана. Він влаштував усе, щоб його воля була докладно виконана тими, хто очікував від нього нових завдань.
Після того, як Ісус вознісся, його учні зібралися у Єрусалимі, у певному домі: «Усі вони перебували однодушно на молитві [і благанні] з жінками, з Марією, Ісусовою матір’ю та його братами» (Ді 1,14). Вони старанно пригадували й виконували те, що їм попередньо велів Ісус, тобто очікували сили з висоти: приходу Святого Духа. Знали, що Ісус говорив правду, але не усвідомлювали вповні про Особу Святого Духа. Ісус переконував апостолів: «Коли ж прийде він, Дух правди, наставить вас на всяку правду; бо не від себе говоритиме, але що почує, те й говоритиме, і сповістить вам, що має настати» (Ів 16,13). Настав бажаний день П’ятидесятниці, учні молилися, роздумували, очікували святого Духа, перебуваючи в тиші.
Серед такого очікування пролунав дивний шум, що не був вітром, але містично наповнив оселю, де перебували учні. Над кожним із них появилися, ніби з вогню язики – це проект Святого Духа, який наповнив присутніх своєю енергетикою, наповнив собою! Й усе вилилося в говірки учнів різноманітними мовами, які в один момент отримали цей дар від Святого Духа. І пóдув, наче, вітру нічого й нікому не пошкодив; й поява язиків, немов вогняних, нічого не обпалили… У Єрусалимі відбулися неймовірні речі: мешканці міста та прибулі гості, також, чули дивовижний шум вітру, на що зійшлася велика сила люду. А зібрані учні появилися серед народу й стали проповідувати присутнім їхніми мовами. Серед прибулих, у Єрусалимі були: партяни й мідяни, еламіти, юдеї і прозеліти, крітяни й араби, захожі римляни та усякого люду з Кападокії, з Понту й Азії та інших місць. Звичайно, що досі учні боялися. Ляк опанував їхні серця, ситуація змінилася від тоді, коли до них став приходити воскреслий Христос. А після приходу Святого Духа ці люди внутрішньо змінилися, страх був переможений відвагою, вони утаємничувалися у вчення Ісуса, пригадували його повчання, мужніли духом. Вийшли, вилилися з кімнати на вулиці Єрусалиму й чужоземцям та місцевому людові голосили слово Боже. Народ, що слухав їх, ціпенів із дива, бо невчені учні говорили чужими мовами, не вчившись – та проголошували глибокі правди віри!? Присутні дивувалися й були захоплені від енергетичної дії Святого Духа. Апостоли, як особи, залишалися ті самі, але Святий Дух відродив їх внутрішньо, надихнув, дав сили, влив мужність та знання – настала духовна зміна. І чужоземці й місцеве населення чули, як знані їм галелеяни, апостоли, говорили їхніми мовами про Божу велич.
На свято приходу Святого Духа, маємо звичай маїти наші домівки та поля різноманітною зеленню. Нам відомо, що після зими дерева та кущі втрачають листя й стають голими; трави, всяка присутня навкруги рослинність, засихає тощо. Здається, що присутнє життя у згаданих деревах та рослинності втрачається! Але ні, бо приходить весна й усе відживає, росте, зеленіє… Подібно діється з людиною, яка, здається, духом завмерла для Бога? Коли ж людина починає нав’язувати контакти зі Святим Духом, він оживляє її, надихає, відроджує і в такий спосіб особа живе для Бога. Ісус закликав: «… Якщо хто спраглий, хай приходить до мене і п’є» (Ів 7,37). Людина має можливість пити із джерела, а Джерелом живої води та духовного напою, є Христос! Молімося щоденно, призиваймо Святого Духа багато разів в день знаною молитвою: «Царю Небесний…» Просімо Святого Духа, щоб прийшов до нас, оселився у нашій душі та діяв у нашій особі!
Пресвята Богородице, виблагай для усіх нас дару Святого Духа та миру в Україні.
