Проповідь владики Володимира у Великий Понеділок Ів 1, 18-28
Любов має конкретне ім’я. Вона має джерело походження та адресата. В обидвох випадках йдеться про людей, хоча перводжерелом любові є Бог, який дарує людині вибір, свободу. Свобода не означає вседозводеність, вона дає людям багато можливостей чинити добро, а не шкодити іншим. Великодній час оживляє важливість імені людини. Часом в родинах є довгі дискусії, як назвати новонароджену дитину. Але ім’я не є лише для того, щоб розрізнити одну людину від іншої.
В старозавітньому розумінні імені крилася історія та післаництво, тобто життєве завдання тої чи іншої особи. Сам Бог об’являє своє ім’я, тим самим глибоко довіряє себе людині. Ми чули в євангельському слові свідчення Івана Хрестителя як відповідь на питання посланців. Він каже: я не Ілля, я також не Христос, а лише його предтеча. Так Ісус Христос стає Відкупителем світу, це значить кожної людини. В святому таїнстві хрещення ми занурюємося в смерть та Воскресіння Ісуса Христа. Тоді ми отримуємо конкретне ім’я. Ми отримуємо покликання до Царства Небесного, яке здобувається через служіння. Бо саме свідоцтво про хрещення не є талісманом для спасіння. На основі хрещення ніхто не є більший чи менший, але маємо покликання до різного служіння в Церкві. В нинішньому читанні Діянь Апостолів теж вказані конкретні імена одинадцятьох учнів, нажаль вже бракує в цьому гроні Юди, який зловживав довірою, зрадив любов. Він зробив свій вибір, хоча мав шанс на покаяння. Але є мова про Марію, Матір Ісуса та жінок, які радо служили. Великодній ранок дарує також діалог імен. Марія Магдалина з іншими мирононосицями прямує до гробу з наміром послужити померлому, виявити свою любов, а можливо і побути в тиші з власним смутком. Ми в ці дні відвідуємо цвинтарі, звершуємо моління за покійних. На хресті чи пам’ятнику написано ім’я. Але за цим іменем криється історія конкретної особи. Часом ще є фотографія. Рідні стараються прибрати могили, проводять біля цих могил час в молитві та роздумах. Марія в час великоднього ранку спочатку думала, що зустріла садівника. Але чує з його уст власне ім’я як вдячність за намір послужити. З своєї сторони виголошує титул «Вчителю». Але любов не є сама для себе, нею потрібно ділитися. Мироносиці йдуть до апостолів, все їм розповідають, підбадьорюють їх. Тоді побігли Петро та Іван до гробу та відразу увірували. Нема пояснення, в що повірили. Можливо було зайвим це пояснення.
Ми зібралися нині на молитву в Гарнізонному Храмі святих Петра та Павла. Цей храм має своє особливе покликання, передусім в час війни. Тут прощаємо багатьох наших захисників, називаючи їх по імені. Тут є місце молитви, а також важливий центр соціального служіння. Велика вдячність благодійникам та волонтерам, які на взір мироносиць підтримують наших захисників. Наші захисники повірили у Воскресіння України. А молитва та різна підтримка з нашого боку допомагає їм не зневіритися, а наближати нашу спільну перемогу. Ми втратили чимало співгромадян, близьких людей, маємо багато причин для смутку. Але це не є найкраща дорога. Не за це захисники борються, не за це вони віддають життя. Тому Великдень в Україні є святом радості серед смутку. Таке враження, що сам Бог дає нам реколекції, адже Він є так близько нас в цей драматичний час. Попри страхи у сумніви, поміж повітряні тривоги над нашою землею пролунав гімн прослави Воскреслого Христа. Ми в черговий раз переконуємося, що місце смерті стало джерелом життя. Якщо тримаємося Бога, то не можемо загинути. Ми отримуємо численні привітання на свята. Багато людей обмежують свою творчість, лінуються сказати чи написати кілька слів. Тому пересилають в соцмережах відкритки з готовими шаблонами, без імені, тобто без адресата. Але пам’ятаймо, що любов має конкретне ім’я!
+Володимир
17.04.2023 р. Б. Гарнізонний храм Святих Петра і Павла
Більше фото —Тут
