Рм 15,1-7; Мт 9,27-35.
Євр 13,7-16; Ів 17,1-13.
Народ звільна пізнавав Ісуса Христа, люди ходили за Ним, шукали, відчували у серці щось особливого, коли слухали Його, навіть погляд Його очей вносив загадковий спокій та наповнював позитивною енергією серця присутніх. Спаситель переходив з місця на місце, навчав, виганяв злих духів, різним способом допомагав зболілому та убогому народові. До нього підходив сотник, який просив про оздоровлення слуги (пор. Мт 8,5), і старшина синагоги Яір падав у ноги Ісусові, прохаючи зцілення для своєї дочки (пор. Мр 5,22). Хоч вона померла, Ісус воскресив її та живу-здорову віддав батькам. Ісус, мабуть, знаходився в околиці Капернауму, коли Його доганяли два сліпці. Невідомо, чи вони самі прямували, чи хтось провадив сліпців за Христом, бо вони довідалися про Нього й голосно кричали: «… Помилуй нас, сину Давидів!» (Мт 9,27). Ісус не заперечував цій назві – Він походив з роду Давида – лиш запитав їх, чи вони увірені в тому, що Він може повернути їм зір. Ті не сумнівалися, відразу відповіли позитивно, з великою надією на Його милосердя. Син Божий нічого не чинив, лише доторкнувся їхніх очей та сказав, щоб сталося так, як вони вірять. Зір відразу повернувся, навіть не потрібно було реабілітації очам на світло, бо вони постійно перебували у темноті. Звичайно, що їхня радість була неописанна, виривалася назовні, та з усіма, кого зустрічали, ділилися великим щастям, яке дарував їм Христос. А Ісус розпорядився, щоб вони нікому не розповідали. Вони ж не обіцяли тримати мовчанки про оздоровлення, а Він не вимагав у них цього, бо знав, що вони не зможуть таїти такої радості! Можливо, цими словами Господь бажав учити всіх, щоб не чинити доброго діла задля отримання похвали?! Але як вони могли це тримати в тайні? Бо, коли були незрячими, багато осіб знали про це, а тепер бачать і не потребують допомоги інших у тій царині? Такого неможливо втаїти! Мабуть, Ісус тією манерою навчав, що Він не чинить добрих діл, щоб отримати похвалу, лише виконує волю Небесного Отця, і вказував, що й нам необхідно подібно поступати. «Отак і ви, як зробите все, що звелено вам, кажіть: Ми слуги непотрібні, виконали те, що повинні були зробити» (Лк 17,10). Ці двоє так успішно розповідали про діла Ісуса, що чутка про Нього розходилася по усій країні. Слід нам усім голосити всюди славу Божу: думкою, словом та ділом. Згодом Ісус прогнав біса, який зціпив уста людині – такого оздоровлення люди не бачили ніколи. Народ вбачав в Ісусі політичного месію, месника «… хто має визволити Ізраїля…» (Лк 24,21), а до усього Він ще й цілитель, та панує над злими духами. Такого вождя люди очікували й сприймали, але не того, кого розп’яли на хресті й, на думку народу, їхні мрії розвіялися?! А Господь прийшов і визволив не лиш ізраїльський народ від панування зла, але усій народності світу дарував духовну свободу. І ми вдячні Господу, що береже нас від зла, дарував нам зір духовний та зір очей, і те, що маємо розв’язаний язик, щоб прославляти Його святе ім’я. Бажаю усім нам словами святого апостола Павла: «Щоб ви однодушно, одними устами славили Бога й Отця Господа нашого Ісуса Христа» (Рм 15,6)!
Сьогодні пам’ять святих Отців шести Вселенських Соборів. Рішення таких Соборів потверджує Святіший Отець, Папа Римський. Вони скликаються для вирішення різних поважних питань, над якими роздумують патріархи, єпископи, священники та запрошені на Собор особи… На шести перших Соборах розглядали питання віри, ствердили, що Ісус Христос – правдивий Бог, було проголошено Символ віри, також науку про походження Святого Духа, усували єретичні науки, тобто хибні та підступні вчення, які отці Церкви великою більшістю голосів засуджували. На одному із Соборів пресвяту Діву Марію проголосили Богородицею;також, що Ісус мав дві волі: Божу та людську, які не противилися одна одній. Собори вирішують важливі питання, а шість перших Соборів відбувалися тоді, коли Церква не була поділена, бо перший – відбувся 325 року, а шостий – 680, відомо, що розділення вірних Церкви мало початок 1054 року. Дякуймо Господу за те, що належимо до єдиної, святої, соборної, апостольської Церкви!
Ласкавим словом згадаю святих Володимира та княгиню Ольгу, іменем яких названа ця святиня, у якій заносимо до Господа наші моління. Князь Володимир був вдалим завойовником. Він з’єднав усю Русь, пішов війною на Польщу, здобув Червону Русь, покарав В’ятичів та Радимичів, покорив ятв’ягів, переміг болгар над берегами Волги й Ками, і сильний, як лев, повернувся у Київ. Його виховувала бабуся Ольга, яка була доброю християнкою й багато йому розповідала про Бога та вічне життя. Цей невтомний завойовник дозрівав духом, переконався, що володіння навіть великим краєм не гарантує спокою. Дух – не тіло, бо він рветься до Бога, а братовбивчі та завойовницькі війни означають гріх, який тривожить і гнітить душу. Князь шукав Бога, непокоївся духом і Господь благословив йому стати християнином та спонукати до хрещення народ Русі. Історія його життя складалася по-різному; він був охрещений у церкві святого апостола Якова 988 року корсунським єпископом, приймаючи ім’я Василій. Згодом, був повінчаний з грецькою цісаревою Анною. Коли повернувся у Київ, порадився з боярами й приступив до хрещення руського народу. Ця дата зафіксована 1 серпня 988 року юліанського календаря, яку ми святкуємо кожного року 14 серпня, як спогад дня хрещення Русі. Князь Володимир дуже змінив своє життя після святого хрещення, став благородним ягням, позбуваючись вдачі жорстокого лева. І очевидно, віра Христова поширювалася на землях, якими володів святий Володимир, що охоплює й наші дні в Україні.
Свята Ольга, правнучка Гостомель, правителя Новгорода, мешкала у Либуті коло Пскова. Князь Ігор одружився з нею 903 року. Дехто твердить, що вона – болгарська княгиня з міста Плиск. Існують інші здогади, що вона походила з Пліснеська, що коло Золочева, недалеко села Підгірці. Князь Володимир ішов війною проти великого на той час міста Пліснеськ і завоював його, здається, за другим разом, спаливши місто дощенту..? Там тепер провадяться розкопки і є поховання, християнські цвинтарі, бо усі похоронені головами в один бік, щоб піднятися на зустріч воскреслому Господові. Є також кургани, поганські поховання. Достеменно ще не відомо походження святої Ольги. Відомо, що князя Ігоря було вбито, і вона перейняла керівництво краєм… Згодом передала уряд в руки Святослава. Охрестилася в Царгороді, а хрестив її патріарх Полієвкт. Прийняла ім’я Олена, в честь святої Олени, матері князя Константина Великого. Практикувала християнські чесноти, чинила діла милосердя. Ольга наздоганяла те, що попередньо втратила за життя, словом, боролася за щасливе життя, пам’ятаючи, що життя – це не вакації, а боротьба за небо!
Святі рівноапостольні Володимире та Ольго, виблагайте у Господа навернення нашого народу до віри в правдивого Бога, миру в Україні та зниження пандемії до нуля!
+Ігор
Митрополит Львівський
26 липня 2020 р. Б., храм святих Володимира і Ольги, м. Львів
