Рм 2,10-16;
Мт 4,18-23.
Ісус Христос повернувся із сорокаденного перебування в пустині, стартуючи у своїй учительській місії. В пустелі переміг диявола, який наступав на Ісуса з приготованими спокусами. Демон нічого не знайшов у Христі для себе, хіба що нищівну відсіч, поразку, приниження і повний духовний розгром. А після цього Ісус появився біля Галилейського моря, тобто величезного озера, побачив братів Симона та Андрія, що закидали сітки у море. Ці двоє були професійними рибалками й почули від Христа неочікувані слова: «Ідіть за мною, я вас зроблю рибалками людей» (Мт 8,19). Господь запропонував братам зміну професії: з рибалок риб на рибалок людей! Мабуть, у тих досвідчених рибалок нічого ще не вкладалося в голові про ловлю людей? Вони приймали це як жарт від незнайомця, хоч непростого. У голосі Ісуса відчували щось незвичайного, переконливого і дуже загадкового! Він промовляв до них уже кілька разів. Одного разу учні Івана Хрестителя, Андрій та, як здогадуємося, Іван, пішли за Ісусом, щоб подивитися, де Він перебуває, й залишилися у Нього (пор. Ів 1,39). Очевидно, що Ісус захопив їх своєю мовою, наукою та благодатними розповідями. Ми судимо, що Син Божий не мав жодного дому, бо, повернувшись із пустині, міг мати неподалік якусь печеру, де перебував. Грошей не мав, щоб навіть винайняти скромну кімнату? Здогадуємося, що, як Іван Хреститель мешкав у пустині, кормлячись сараною та диким медом (пор. Мр 1,6), подібно й Ісус перебував у якійсь печері, бо мав уже досвід народитися в яскині. Зрештою, коли до Ісуса приступив чогось один книжник, який бажав іти за Христом, почув відповідь: «… Лисиці мають нори й птиці небесні – гнізда, а Син Чоловічий не має де голову прихилити» (Мт 8,20). Так проживав Спаситель світу, часто ночуючи там, де ніч заставала. Христос не дбав про матеріальне забезпечення, пам’ятаємо, як Ісус виходив з Витанії, зголоднів, ніхто не запросив Його з учнями, щоб перекусити. Він подався до смоківниці, щоб знайти плід на ній, але розчарувався, бо крім листя на ній нічого не було (пор. Мр 11,12-13). Іншим разом Ісус прямував зі своїми апостолами ланами, учні зривали колоски, розтирали їх та їли, бо були голодні (пор. Лк 6,1). Ось таке було життя Сотворителя світу, який навчав і продовжує навчати нас, що матеріальні речі не повинні займати першого місця в житті людини. Вони потрібні, але лиш після дбання про душу, її освячення та спасіння. Мимо усього, Ісус кликав, і певні особи відзивалися на Його поклик, ішли за Ним, бачили сумну перспективу й багато покидали Його. Коли Син Божий говорив: «Хто тіло моє їсть і кров мою п’є, той живе життям вічним, і я воскрешу його останнього дня» (Ів 6,54). Багато з тих, хто ходили з Ним та слухали Його – покинули Ісуса після таких слів. «… Тоді мовив Ісус до дванадцятьох: Невже й ви бажаєте відступитися? – Але озвався до нього Симон Петро: Господи, а до кого ж іти нам? Це ж у тебе – слова життя вічного! Ми й увірували й спізнали, що ти – Божий Святий» (Ів 6,67-69). Ісусові нелегко було організовувати свою громаду, не усі розуміли Його та приймали науку. Так, хліб та рибу задармо люди їли охоче, але прийняти невгодні їхньому розумові слова багато не рішалися. Любили те, що їм до вподоби, а де вимагалося зусилля розуму та сили волі – відкидали й не приймали ідей та вчення Христового? Спаситель поволі здобував прихильників, тому поступово брати Симон з Андрієм та брати Заведея усе залишили й пішли з Ісусом. Так творилася спільнота навколо Христа, який навчав учнів та підтверджував своє навчання різними чудесами.
Мабуть, учнів Христових цікавила справа ловлі людей? Не відомо, чи вони уважали себе зловленими Ісусом для служіння в Його винограднику, що відносилося до спасіння душі? Спаситель не збирався перебувати на землі як людина до кінця світу, тому місію спасіння доручив своїм учням, а ті передали наступникам: єпископам та священникам. Апостоли, які слідували за Христом, пізніше зрозуміли свою місію, що вони покликані Господом трудитися над спасінням людського роду. Ісус ходив по Галилеї, проповідуючи Добру Новину, та оздоровляв багатьох недужих. Він прощав гріхи людям, вказуючи на причину їхніх хвороб (пор. Ів 5,14). Учні Христові усе більше розуміли те, що вони повинні продовжувати місію Ісуса, яка полягала в освяченні та спасінні людського роду. «Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: христячи їх в ім’я Отця і Сина і Святого Духа; навчаючи їх берегти все, що я вам заповідав. ..» (Мт 28,20-21). До служителів Церкви Христової – єпископів та священників – безпосередньо належить трудитися над проповідуванням слова Божого та прощати гріхи в імені Ісусовім. Пресвята Богородице, допоможи усім нам глибоко перейнятися справою спасіння нашої душі та душ наших ближніх.
+Ігор
Митрополит Львівський УГКЦ
21 червня 2020 р. Б., Архикатедральий Собор святого Юра, м. Львів
