Дорогі брати і сестри українці!
Ось уже дев’ять місяців, як на вашій землі була розв’язана абсурдна, божевільна війна. У вашому небі невпинно лунає зловісний гуркіт вибухів і тривожний звук сирен. Ваші міста обстрілюються бомбами, у той час як град ракет безжалісно і зневажливо несе смерть, руйнування та біль, голод, спрагу і холод. Багато з вас були змушені тікати з вулиць ваших міст, покидаючи власні домівки та все рідне. Поруч із вашими великими ріками щодня проливаються ріки крові та сліз.
Єднаю мої сльози з вашими і хочу вам сказати, що немає дня, коли б я не був поруч із вами і не тримав би вас у своєму серці і у своїх молитвах. Ваш біль — це мій біль. На Ісусовому хресті сьогодні я бачу вас — тих, хто страждає від жахів, викликаних цією агресією. І справді, хрест, на якому катували Господа, знову проявляється у жахливих катуваннях, які ми бачимо на трупах, у братських могилах, виявлених у різних містах, у цих та у багатьох інших кривавих картинах, що увірвалися в наші душі і здіймають крик: чому? Як люди можуть ставитися так до інших людей?
У моїй пам’яті спливає багато трагічних історій, про які я дізнався. Насамперед це стосується дітей: скільки дітей було вбито, скільки поранено, скільки залишилося сиротами, було відірвано від матерів! Я плачу разом із вами за кожною дитиною, що через цю війну втратила життя, як Кіра з Одеси чи Ліза з Вінниці та сотні інших дітей: у кожній із них усе людство зазнає поразки. Зараз ці діти в утробі Божій, бачать ваші страждання і моляться, щоб вони закінчилися. Але хіба можна не відчувати тривоги за них і за всіх тих, малих і дорослих, кого депортували? Невимірним є біль українських матерів.
Я також думаю про вас, дорога молоде: щоб мужньо захистити свою батьківщину, ви були змушені взяти до рук зброю, полишивши мрії про майбутнє, які ви плекали; я думаю про вас, дружини, які втратили своїх чоловіків і, зціпивши зуби, мовчки, з гідністю та рішучістю продовжуєте жертвувати всім задля своїх дітей; думаю про вас, дорослі, що всіляко намагаєтеся захистити своїх рідних; про вас, людей старшого покоління, що замість мирного заходу свого життя вас вкинули в нічну темряву війни; про вас, жінки, що зазнали насильства і несете у своїх серцях важкий тягар; про всіх вас, зранених тілом і душею. Я думаю про вас і є поруч із вами в любові, захоплюючись тим, як ви долаєте ці тяжкі випробування.
Я думаю про вас, волонтери, що живете кожен день заради інших; до вас, душпастирі святого Божого люду, що часто з великим ризиком для власної безпеки залишалися поруч із людьми, несучи Божу розраду та братню солідарність, уміло перетворюючи спільноти і монастирі на житло, щоб прийняти, допомогти та нагодувати тих, хто опинився у складних умовах. Я також думаю про біженців і внутрішньо переміщених осіб, що опинилися далеко від своїх домівок, часто зруйнованих; і про владу, за яку я щиро молюся: на ній лежить обов’язок управляти країною у трагічні часи та приймати далекоглядні рішення задля миру та розвитку економіки в умовах руйнування багатьох життєво важливих інфраструктур у містах і селах.
Дорогі брати і сестри, у всьому цьому морі зла і болю, через дев’яносто років після жахливого геноциду Голодомору, я захоплююся вашим добрим запалом. Попри величезну трагедію, яку ви зараз переживаєте, ваш народ ніколи не занепадав духом і не впадав у розпач. Світ відкрив для себе сміливий і сильний народ, який страждає і молиться, плаче і бореться, чинить опір і надіється, — багатостраждальний і благородний народ. Я продовжую бути поруч із вами серцем і молитвою, з людською турботою, щоб ви відчували супровід, щоб не звикалося до війни, щоб ви не залишалися самотніми сьогодні, а особливо завтра, коли, можливо, з’явиться спокуса забути про ваші страждання.
У ці місяці, коли суворий клімат робить ще більш трагічним те, що ви переживаєте сьогодні, я хочу, щоб ви відчули на ваших обличчях ласкавий дотик Церкви, силу молитви і любов, якою огортають вас численні брати і сестри в усьому світі. За кілька тижнів буде Різдво, і крик страждань стане ще більш відчутним. А я б хотів повернутися з вами до Вифлеєму, до випробувань, з якими Святій Родині довелося зіткнутися тієї ночі, що здавалася лише холодною і темною. Натомість прийшло світло: не від людей, а від Бога; не із землі, а з Неба.
Нехай Матір Його і наша — Богородиця — чуває над вами. Її Непорочному Серцю, у єдності з єпископами всього світу, я посвятив Церкву і людство, зокрема вашу Країну і Росію. Її Материнському Серцю приношу ваші страждання і ваші сльози. У Тої, як писав великий син вашої землі, що «в мир наш Бога принесла», не втомлюймося просити жаданого дару миру, будучи певними, що «для Бога нема неможливої жадної речі!» (Лк 1, 37). Нехай Він сповнить справедливі сподівання ваших сердець, зцілить ваші рани і дарує вам свою розраду. Я є з вами, молюся за вас і прошу молитися за мене.
Нехай Господь вас благословить і Богородиця вас збереже.
Рим, Сан Джованні ін Латерано, 24 листопада 2022 року
