В Архикатедральному Соборі святого Юрія у Львові відбувся пам’ятний вечір спогадування 80-х роковин Львівського псевдособору 1946 року — події, яка стала символом насильницької спроби ліквідації Української Греко-Католицької Церкви та початком її тривалого мученицького свідчення віри у підпіллі.
У події взяли участь брати-семінаристи Львівської Духовної Семінарії Святого Духа, зокрема, октету «ТЕОФОРОС», який своїм співом створив молитовну атмосферу пам’яті та роздумів над трагічними сторінками історії Церкви.
У межах заходу присутні мали нагоду почути історичну лекцію, яку виголосив отець-доктор Іван Гобела — голова Літургійної комісії Львівської Архиєпархії. На початку виступу священник наголосив на символічності дати та значенні тих подій для сучасності.
— 8 березня 1946 року, у п’ятницю першого тижня Великого посту, рівно 80 років тому у Львові відбулася масштабна спецоперація НКВС і московської, нещодавно заснованої Сталіним його “ручної церкви”, з “остаточного вирішення питання” Української Греко-Католицької Церкви. Це була далеко не перша спроба знищення УГКЦ імперської росії — царської, а потім радянської.
Отець Іван підкреслив, що ворожість російської імперської політики до УГКЦ має глибоке історичне коріння і не обмежується лише подіями XX століття:
— Щодо нашої Церкви, то ці спроби росії сягають ще часів Петра І та Катерини ІІ. Впродовж XIX століття вони повною мірою реалізовувалися на загарбаних після третього поділу Речі Посполитої землях — тут тільки згадати історію пратулинських мучеників, нищення греко-католицьких монастирів і перетворення їх на російські православні…
Отець-доктор також звернув увагу на ідеологічну основу російської політики щодо України та Церкви:
— «Русскій мір» у своїй сутності — незмінний: упокорення, знищення, розчинення в ньому і повне зникнення — ось його мета і методи. Українська Греко-Католицька Церква завжди була ціллю такого знищення не тільки тому, що є Церквою Христовою з апостольським спадкоємством, але й тому, що мала виразне національне обличчя, плекала українців як націю, давала народові відчуття гідності та сили до спротиву.
Окрему частину лекції доповідач присвятив подіям 1944–1945 років, коли після повернення радянської влади до Галичини розпочалася підготовка до ліквідації УГКЦ.
— Навесні 1944 року, витісняючи німецькі війська, на терени Західної України вступила радянська армія. 27 липня 1944 року вона зайняла Львів, і вже невдовзі вся Галичина знову опинилася під радянською окупацією. Велична і популярна в народі постать митрополита Андрея Шептицького ще певний час стримувала режим від відкритих репресій проти Церкви.
Водночас після смерті Митрополита Андрея ситуація кардинально змінилася. Незважаючи на всі спроби проводу УГКЦ знайти порозуміння з владою СРСР, уже в лютому 1945 року в радянській верхівці визріло рішення про цілковиту ліквідацію Церкви.
Отець Іван навів уривок з плану НКВС УРСР, який чітко визначав мету цієї політики:
— Греко-Католицька Уніатська Церква у тому вигляді, у якому вона існує, є чужою нам по впливу легальною резидентурою Ватикану та активнодіючою українською націоналістичною організацією. З огляду на це, треба взяти напрям на цілковиту ліквідацію уніатів на нашій території і на відрив Греко-Католицької Церкви від Ватикану з ціллю возз’єднання її з Православною Церквою в радянському союзі. Після цього розпочалася масштабна операція проти духовенства УГКЦ. У ніч на 12 квітня 1945 року були заарештовані патріарх Йосиф Сліпий та всі греко-католицькі єпископи. Окрім них, у Львові та по областях було заарештовано ще десятки священників. Тоді ж закрито Львівську Духовну Семінарію Святого Духа та Богословську Академію, а їхніх вихованців насильно мобілізовано до радянської армії.
Доповідач також розповів про створення так званої «ініціативної групи», яка повинна була підготувати формальне «возз’єднання» з Російською православною церквою. Делегатів на «собор» добирали органи НКДБ спільно з ініціативною групою, піддаючи кожного ретельній агентурній перевірці й інструктажу. Близько 90% учасників цього псевдособору були завербовані радянськими спецслужбами.
Кульмінацією цих подій стало проведення Львівського псевдособору 8 березня 1946 року.
— 8 березня 1946 року делегати «собору» одноголосно ухвалили відкинути постанови Берестейського собору 1596 року, ліквідувати сопричастя з Римом, відірватися від Ватикану і повернутися до «батьківської святої православної віри — Русскої Православної Церкви».
Однак, як наголосив отець Іван, ці рішення не були прийняті самою Церквою.
— Рішення про ліквідацію УГКЦ не визнала ані Апостольська Столиця, ані ув’язнені греко-католицькі єпископи, ані більша частина духовенства, ані більшість вірних… Після псевдособору розпочався тривалий період переслідувань. Львівський псевдособор 1946 року ознаменував початок понад сорокарічного хресного шляху українських греко-католиків. Репресії проти духовенства і вірних тривали десятиліттями, перемелюючи у своїх жорнах сотні і тисяч людських доль. Водночас Церква змогла вистояти. Після подій 1946 року УГКЦ стала підпільною. Репресії, переслідування, загроза заслання і смерті не змусили людей відмовитися від своєї Церкви, самих себе і розчинитися в кислоті радянської імперії. Церква жила, служила, стояла зі своїми людьми, дала світові численні приклади праведності і залишила нащадкам скарб великої та істинної віри Христової.
На завершення лекції отець-доктор процитувао слова Блаженнішого Любомира Гузара про значення цих подій для сучасної Церкви:
— Церква, оголошена Львівським псевдособором ліквідованою, вистояла в період переслідувань, організувалася в підпіллі, породила наступні покоління церковного проводу і вірних, повернулася на землі, де діяла і була знищена, та дочекалася світлого празника Воскресіння у рідному краї.
Підготувала Наталія Павлишин
Світлини протодиякона Назарія Яруніва
