7 грудня 2025 року, у 26-ту неділю після Зіслання Святого Духа, у Гарнізонному храмі свв. апп. Петра і Павла у Львові владика Володимир виголосив проповідь на євангельський уривок від Луки (12, 16-21) – притчу про багача. У своєму слові архиєрей розкрив небезпеку закритого серця, ілюзію самодостатності та хибне розуміння багатства, наголошуючи на важливості «інвестування у вічність». Окремий акцент владика зробив на прикладі святого Миколая як свідка живої щедрості, а також на події дияконського рукоположення Романа Сепика, яке відбулося цього дня під час Божественної Літургії.
Ілюзія контролю і фатальна помилка багача
Сьогодні наша життєва стежина привела нас знову до Гарнізонного храму в серці Львова, де євангелист Лука керує до нас Слово. Це Слово вказує на гармонію між духовним і матеріальним світом.
Є проблема, коли матеріальні речі закривають дорогу до Бога. Саме таку людину зустрічаємо на сторінках Євангелія. Цей чоловік має багато планів, бо «земля вродила щедро». Коли ставить собі питання: «Що мені робити?», то, напевно, сам навіть не розуміє, що це є питання вибору між життям і смертю.
Чоловік має клопіт, де зібрати врожай, треба будувати стодоли. Він усе приписує собі, звертає увагу лише на себе, веде діалог зі своєю душею, кажучи: «Їж, пий і веселися». Коли людина веде монолог з собою, то це дуже насторожує. Маючи все, багач не мав нікого, а згодом лишиться без нічого. Бо неправильно інвестував.
Серед тих планів, стратегій приходить смерть, зупиняється його біологічний годинник. «Ще цієї ночі заберуть твою душу, і кому це буде?» – каже Бог до нього. Тим самим руйнується світ ілюзії. Це досить драматично, але реально. Тут не можна відкупитися. Він собі думав, що все контролює: своє життя, своє майбутнє, навіть своє сьогодні. Багатий чоловік названий безумним:
– не тому, що радіє врожаєм, бо це є вагома причина для радості. Зрештою, він щедро посіяв, обробив відповідно землю, яка дала цей урожай. Тобто він очікував урожай, мав мотивацію. Він не був злодієм, а успішним господарем;
– не тому, що будує стодоли і планує майбутнє. Так робить кожний відповідальний господар. Бо було б марнотратством, якби зерно пропало.
Але цей багач збирає лише для себе – і це робить його безумним в очах Божих. Він думає, що багатство – це все, що людина потребує. Він не усвідомлює, що багатство не гарантує здоров’я і довгого життя. Земля – це Божий дар, створена для людини, служить людині, дає врожай, якого мало б вистачити всім. Бог-Творець дав людині землю не для панування, а для господарювання.
Багатство вчора і сьогодні: де губиться залежність від Бога
У давнину багачем вважався той, хто мав саме багато землі, яка приносила плоди. Земля була основним джерелом, яке забезпечувало життєві потреби людини. Тому людина була відкрита на Бога.
Сьогодні часто є інше розуміння багатства. Багата людина – це та, котра має багато грошей чи майна, якусь нерухомість. Тоді людина бачить себе незалежною, самодостатньою, думає, що її діяльність не має прямої залежності від погоди чи кліматичних умов, а тим самим – від Бога. Тому рівень життя людина пов’язує виключно з наслідками своєї праці. Тим самим людина заганяє себе в різного роду кризи.
Золота клітка і скарб у Бозі
Повернімося до нинішньої євангельської розповіді. Може, цьому чоловіку було дано багато, щоб з іншими поділитися. Будувати стодоли – важлива справа в житті селянина. Але коли ці будівлі людину ізолюють і вона вже нікого і нічого не бачить, то це вже проблема. Ось так людина може опинитися в золотій клітці рабства, бо серце закрите. Закрите серце радше не зможе любити, а тоді не буде любленим. Так багатство чи вся нерухомість може стати для людини великим злом, навіть причиною її вічної загибелі.
Апостол Павло пригадує: «Ми не принесли на цей світ нічого, та й винести нічого не можемо» (1 Тим. 6, 7). Людина, яка багатіє в Бозі, має з чим йти до вічності. Нагорода вже на неї там чекає, бо вона робила правильні інвестиції в час земного життя.
Святий Миколай, щедрість і дар служіння
Ми вчора святкували празник святого Миколая. Він мав великий дар милосердя не лише за життя – його щедрість відчутна до нинішнього дня. Ми завжди чекаємо на нього. Нам приємно, коли отримуємо подарунки. Це не мусить бути щось дороге, але ми черпаємо з джерела милосердя. Чому Миколай мав так усього багато? Бо він ділився з іншими. Тому мав ще більше. Такий є принцип у житті.
Ми можемо іншим дарувати усмішку, обійми – тоді набагато більше отримаємо назад.
Нашому світові й нам зокрема часто бракує милосердя, елементарної людської уваги, любові, цієї ж усмішки. Як добре було б нам хоча трохи бути подібними до святого Миколая і ділитися цими дарами.
Ми є сьогодні учасниками дияконського рукоположення нашого співбрата Романа. Роман, напевно, був чемний, бо Миколай приніс йому рукоположення. Я думаю, що ми також були чемні, бо Миколай нам приніс диякона.
Важливо, щоб ми протягом життя, в час сівби та збирання врожаю, завжди бачили Господню руку, дякуючи за те, що маємо. Тоді будемо мати відвагу інвестувати у вічність.
Нехай наше спільне служіння буде благословенне!
