26 неділя Еф 5,9-19; Лк 12,16-21 (о. д-р Турконяк Р.) Кротошин 07.12.2025.
Святий апостол Павло у своїх писаннях до галатів звертався до їхнього сумління. Закликав, щоб у своєму житті вони практикували справедливість та правду, були мудрими, цінували час, уникали пияцтва та розпусти, прославляли Бога всіма можливими засобами, що виходять зі серця людини! Він перестерігав, щоб уникати діл темряви, тобто, не ставати спільниками грішних вчинків, які проектують демони. Злі духи без відпусток трудяться над тим, щоб погубити кожну людину у вічному вогні пекла. Вони заздрять людям, бо Ісус Христос відкупив увесь людський рід від неволі гріха. Накидають на людей сітки та петлі, щоб чинити їх підневільними беззаконню. Демони працюють над тим, щоб гріховні принади загортати в привабливі обгортки і таким чином заплутувати людей!
Апостол закликає, щоб наповнюватися Святим Духом, який дає життя, провадить дорогою праведності, веде до спасіння. Перед Господом не існує скритих місць в душі людини. Все таємне перед Господом – явне! Він радить зайнятись співом псалмів, виконанням духовних пісень, молінням, щоб серце людини перейнялося духовним позитивом, Господньою волею. Вартує взяти собі на озброєння поради святого апостола Павла і завдяки цьому зростати духовно, використовувати схвально даний нам час.
Ісус часто розповідав глибоко духовні притчі, щоб таким чином навчати зібраний люд. Притчі спонукали слухачів задумуватись та приймати відповідні рішення. Господь розповідав притчу про багату людину, якій дуже щедро вродила нива. Чоловік і так був багатим, а тут ще й зближався великий урожай з поля! Цей великий дар спонукав його задуматися як зарадити цьому успіху. Не придумав нічого, як тільки зруйнувати існуючі клуні й збудувати нові. Існували інші можливості, легші та простіші, бо й так йому вистарчало б цього врожаю з надлишком. Міг, наприклад, роздати частину потребуючим людям чи вчинити кращу зарплату працівникам за їхню працю. Тоді б відпала потреба руйнувати стодоли та будувати нові.
Цей чоловік не дивився ширше, не озирався навколо, був егоїстом, бачив лише свої можливості, не радився з ніким. Зайшов у глибокий монолог, щоб заговорити до своєї душі й бажати їй великого щастя, яке слідувало з урожаю: спочивай, їж, пий, веселися. Не бачив більшої своєї участі в житті, обмежив себе до суто споживацької потреби тіла. І найголовніше: виключив зі свого життя участь Бога. Не було жодного місця для Бога в розумінні цієї багатої людини? Щоб добре вродив урожай, недостатньо мати добрих менеджерів-управителів, навіть добре підживлення та якісні міндобрива не вирішать успішного урожаю ниви. Якщо б забракло сонця, або було б його забагато, усе могло б зсохнути, вигоріти; також сильні дощі могли б знищити увесь урожай й людина була б безсила що-небудь зробити чи успішно запобігти такій стихії!
Багатство, велике багатство скувало людину, забило в егоїстичні кайдани, в яких він втрачав свою людяність. У серці такої людини не знайшлося місця на першу й другу Заповідь, щоб любити Бога й ближнього. Господь на усе це дивився, спостерігав і врешті видав своє рішення: «… Нерозумний, цієї ночі душу твою зажадають від тебе; а те, що ти приготував, – кому воно буде?» (Лк 12,20). Хтось із знатних цього світу нещодавно заявляв, що настав такий час, що людині можна замінити серце, нирки, печінку, словом майже всі внутрішні органи й вона може жити 150 років й більше!
А з притчі ми почули, що Господь не забирав зерна, він не вимагав серця чи нирок людини, але виразно сказав, що зажадають від тебе душі. Бог кличе до себе душу, духа людини, а усе її багатство та здорове тіло, яке залишиться бездушним – це зостанеться на землі. Що забирають наші воїни та воячки у вічність? – Вірність та любов душі до ближніх, виконання заповіді Господа: «Більшої любови ніхто не має, ніж та, коли хто душу свою покладає за своїх друзів» (Iв 15,13). Наші воїни та воячки, які віддали своє життя захищаючи нас, очікують нашого приходу в потойбічному світі.
Сьогодні церковний календар пропонує нам життя святого Амвросія медіоланського чи міланського. В 390 році у Солуні збунтований народ обкидав камінням царських урядників. Розходилося про якусь незначну річ, але цісар Теодозій послав військо на безборонних людей, де від вчиненої різні полягло сім тисяч народу. Святий Амвросій закликáв цісаря до покаяння, той не слухався його. І, коли цісар бажав увійти в храм на богослужіння, святий Амвросій заступив йому дорогу й не пустив у храм. Після недовгих перемовин, цісар упокорився, визнав гріх, впав на землю й гірко заплакав. Покута тривала вісім місяців, лиш після такого досвіду єпископ дозволив ступити вельможі в храм і прийняв його до Церкви. Використовуймо час, щоб багатіти в Бога, бо кожен день зближує нас до вічності.
Нехай приклад святого Амвросія заохочує нас дорожити своїм життям й життям наших ближніх! Пресвята Богородице, виблагай свого сина Ісуса Христа закінчення війни в Україні!
