Призначення Йосифа Сліпого ректором Львівської духовної семінарії у 1924 році відбулося на тлі гострої інституційної кризи. Після того, як Митрополит Андрей Шептицький вирішив не продовжувати провід семінарії отцям-василіянам, вони «чулися тим дуже діткнені, а о. Калиш сейчас відкликав усіх отців з Духовної семінарії».
У цей момент Митрополит звернувся до Йосифа Сліпого, який на той час був зосереджений на науковій роботі:
«Митрополит вже передше запитував мене кілька разів, чи я дав би собі раду з проводом Духовної семінарії, а я завжди давав виминаючу відповідь».
Коли ж він зрештою погодився, то сприйняв це як особисту поразку: «Отець Климентій [Шептицький] дуже втішився, а для мене це була одна з найприкріших подій в життю, хоч мав я їх дуже а дуже багато. Треба було зачинати спочатку».
Новий ректор прийняв установу в стані повного фінансового та організаційного занепаду. Стан справ він характеризував так: «Каса семінарії була майже порожня, а навіть було 5000 довгу затягненого в консисторії».
Першочерговим викликом стала дисципліна питомців, які «негодували і хотіли боронити ‘давні вольності’»: «Раз в середу і в п’ятницю я зарядив читання при трапезі, тоді на знак протесту питомці не хотіли обідати».
Реакція Сліпого була жорсткою та принциповою. На вечірній конференції він заявив про відновлення порядку: «Я ніколи не допущу до того, щоби в семінарії панувала якась анархія… Кому не подобається, може виступити… Церква вже має усталені норми виховання, і їм кожний мусить підчинитися, хто хоче бути священиком».
Діяльність семінарії проходила в умовах ворожого політичного оточення. Тиск з боку польської влади був постійним, а в часи «пацифікації» переходив у пряму агресію: “польська боївка напала на семінарію, повибивала вікна, вдерлася досередини, повикидала постелі та порозрізувала подушки… а мене мало камінням тоді не вбили”.
Для забезпечення автономії інституції Сліпий вдався до розбудови самодостатнього господартства: «…конкордат віддавав Духовній семінарії 180 гектарів в Якторові… Крім того я купив 40 гектарів на Личакові… т. зв. Андріївку… звідтам приходило м’ясо, молоко, ярина, хліб… Так була завершена самовистарчальність Духовної семінарії».
Проте своєю головною стратегічною метою ректор бачив розвиток науки. На базі семінарії в 1929 році було засновано Богословську академію. Він відмовився від «кафедри догматики» в польському університеті, щоб створити «національний науковий осередок”: «Я бачив ясно, що якщо ми не створимо наукового осередка, свого власного, то ми ніколи не займемо місця жодного у філософічній і богословській науках».
Науковий рівень академії тим часом досяг міжнародного визнання. За часів кардинала Тіссерана, інституція була за крок до отримання права надавати докторати. Кардинал переглянув всі звіти і заявив: «що Богословська академія має всі дані під оглядом науковим і економічним, щоби надавати право докторату”. Проте, як зазначає Сліпий, «якісь там непорозуміння між Конґреґаціями спинили справу».
Паралельно ректор створив потужну культурну базу: заснував музей, який до 1938 року налічував 1321 експонат, та залучив до оздоблення каплиці митців, зокрема Петра Холодного і скульптора Андрія Коверка.
У фінальних абзацах свого спогаду Сліпий підсумовує неймовірний масштаб тиску. Це була не лише зовнішня загроза, але й постійні внутрішні конфлікти:
«Мушу сказати, що таких прикростей я мав багато зі всіх боків… Кожний мав якісь претенсії — і батьки питомців, і професори, і капітула, і польське правительство, і націоналісти…».
Проте, його тримала не лише наполегливість, але й чітке усвідомлення мети — підтримати націю в майбутніх випробуваннях:
«Одначе багато людей розуміло цілу справу… і підбадьорували, щоби не кидати, бо як казав отець-професор Конрад: ‘Все завалиться, і будуть радуватися тії, що давно хотіли завалити семінарію і академію’… І не було іншої ради, як, незважаючи на прикрості, дальше нести свій хрест».
Так, Йосиф Сліпий прийняв Львівську духовну семінарію, яка, за оцінками істориків, «перебувала в стані глибокого занепаду і кризи». Попри тотальний тиск, внутрішні конфлікти та фінансову скруту, до кінця 1930-х років він “перетворив її у престижний освітній заклад із високим рівнем викладання». А заснована ним Богословська академія стала «справжнім центром богословської науки», реалізувавши його головну візію.
На фото: Митрополит Андрей Шептицький біля греко-католицької богословської академії.На передньому плані – отець-ректор Йосиф Сліпий. 1930-ті рр., Львів.
За матеріалами:
Сліпий Йосиф. Спомини / ред. Іван Дацько, Марія Горяча. 3-тє вид., виправлене й доповнене. Львів ; Рим : Видавництво УКУ, 2017.
Киричук О. Львівська духовна семінарія УГКЦ та Богословська академія під керівництвом ректора Йосифа Сліпого (1926–1939 рр.). Історія релігій в Україні: Науковий щорічник. 2017. Вип. 27.
▪️Джерело світлини: ЦДІАЛ України tsdial.archives.gov Ф. 764, оп. 1, спр. 27, арк. 12.
Кольоризація та реставрація: Ecclesiast – історія УГКЦ.
