З нагоди 30-ліття освячення храму Святих Володимира і Ольги в селі Зозулі, Золочівського деканату, Архиєпископ і Митрополит Львівський Ігор звершив Архиєрейську Літургію, поблагословив парафіяльну громаду та подякував за те, що дбають про розвиток і процвітання.
У своїй проповіді Архиєрей зазначив:
Святий апостол Павло писав галатам про те, що він переслідував Божу Церкву і в тому ремеслі досягнув великих успіхів. Можливо галати споглядали на нього підозріло, як на проповідника Божого, бо він так строго себе оскаржував, щоб не думали про нього забагато побожного. Навіть про Євангеліє пише, що ніхто його не навчав, лише Ісус Христос об’явив йому!
З іншого боку, святий не боявся писати про себе правду, не соромився своєї попередньої юдейської завзятості спрямованої проти прихильників Ісуса Христа. Представляв себе таким, яким був, але й не мовчав, що Бог вибрав його, щоб він благовістив Ісуса Христа між поганами. Складну життєву дорогу та строгі випробування долав святий апостол Павло й не згубився у цьому світі. Апостол стартував, як ревний гонитель Христової Церкви, а завершив, як великий святий мученик, усічений мечем, віддаючи життя за вірність Ісусові Христові. Йому не розходилося, щоб пізнати усіх апостолів Господніх, але він дуже уболівав, щоб слово Боже проповідувалося, особливо, поміж тим народом, до якого було трудно підступити.
А Ісус ходив, навчав, оздоровляв, виганяв демонів із людей, навіть мертвих воскрешав. Спаситель заходив у невелике місто Наїн, за ним слідували його учні й тягнулася довга юрба народу. З іншого боку, з міста виходила процесія з мертвим сином однієї вдови, яка втратила чоловіка. Зустрілися процесії життя і смерті. Ісус промовив до вдови мертвого сина: «Не плач». Таке звернення, щоб не плакала, бо це нічого не змінить, повторяли їй багато-хто. І ці заспокоювання нічого корисного не приносили вдові. Але Ісус не зупинився на словах, він підійшов до мар, на яких несли померлого й промовив: «… Юначе, кажу тобі: встань». Усі побачили чудо: мертвий підвівся й почав розмовляти. Спаситель віддав хлопця матері. Тепер вона плакала з радості, бо її надія на опіку та допомогу повернулася. Син живий і оживив його Господь. Присутній народ одночасно і злякався, і прославляв Бога!
Ісуса називали великим пророком, через якого сам Бог навідався до свого люду. А Ісус продовжував оздоровлювати та проганяти злих духів із людей. Цей самий Ісус, Син Божий, діє досі в нашому житті та в усьому світі. Господь зцілює людей в різний спосіб. Одних через лікарів та обдарованих людей, інших воскрешає душі для життя в мирі з Небесним Батьком через священників у святій тайні Сповіді. Поки наша душа в тілі, стараймося часто очищувати її від гріховної кіптяви, яка через людську слабість нашаровується в нашій душі. Мати раділа воскреслим сином – і кожна людська душа після щирої сповіді відновлюється, скріплюється мирним життям з Богом. Господь повертає оздоровлену душу своїй матері Церкві!
Так сталося, що в сьогоднішню неділю святкуємо великого мученика та мироточця Дмитрія. Він належав до безстрашних мучеників, які прославляли Господа своїм мученицьким життям і відважною смертю. Народився в заможній сім’ї, у третьому столітті; його батько був проконсулом міста Солунь, сьогодні Салоніки. Більшість мешканців були язичниками, але й збереглася гарна громада християн, яких згуртував святий апостол Павло. Родина Дмитрія зберігала правдиву віру в Сотворителя світу. Дмитрій молився до Господа і не вірив ідолам, бо покланявся правдивому Богові. Коли помер батько, Дмитрій зайняв його місце праці, де визнавав віру в єдиного Бога й передавав її іншим. Імператор довідався про віру Дмитрія в Бога, тому наказав кинути його до в’язниці. В той час, імператор Максиміліан втішався гладіатором Лієм, який кидав поклонників Ісуса Христа на списи з арени, де вони помирали. Відважний юнак Нестор, не лякаючись смерті, просив благословення у Дмитрія, щоб помірятися силами з Лієм. Нестор переміг гладіатора, кинув його на списи, але розгніваний імператор велів стратити Нестора і разом з ним Дмитрія за те, що той допоміг йому своєю молитвою.
Наслідуймо життя святих мучеників, щиро визнаючи віру в правдивого Бога. Не лякаймося труднощів та погроз у практиці правдивої віри, бо кожен акт віри – цеглинка в нашу духовну будівлю! Наша Церква прославляє святого великомученика Дмитрія у молитвах, співах, спорудженні храмів тощо. Просімо святого мученика Дмитрія, щоб заступався за нас перед Господом й виблагав нам доброго християнського життя, утвердження у вірі та закінчення війни в Україні.
