2 неділя Рм 2,10-16; Мт 4,18-23. Храм блаженної Йосафати, Львів 22.06.2025.
Святий апостол Павло писав римлянам про закон, який виконують ті, хто його знає й кого Господь згідно цього закону судитиме. Знання закону не оправдовує людину перед Богом. Його необхідно виконувати, як пояснював святий Павло: «… виконавці закону будуть виправдані» (Рм 2,13). А погани, які не знають Божого закону, але тримаються природного закону, що записаний у їхніх серцях, стають собі самі законом. Якщо вони керуються своїм сумлінням і слідують за добрими чи негативними думками, будуть суджені відносно їхнього розуміння, яке знає Бог. Потрібно розуміти, що Господь судитиме в людях не лише те, що зовні проявляється, але й таємне, що скрите перед людьми у серцях. Перед Богом неможливо щось втаїти, бо Він бачить кожну людину з усім її позитивом та негативом наскрізь! Вартує пам’ятати й виконувати те, що писав святий Павло филип’янам: «Плекайте в собі ті самі думки, що були і в Христа Ісуса» (Флп 2,5). Безглуздих думок необхідно стерегтися, уникати, бо вони провокують зло!
Ісус, у свій час, повернувся з пустині, в якій постив сорок днів та сорок ночей й демон спокушав його. Господь відкинув демонські пропозиції, якими диявол старався заплутати Ісуса. Демон залишив Христа, а Ісус проповідував народові: «… Покайтеся, бо наблизилося Небесне Царство» (Мт 4,17). Спаситель навчав, ходячи при морі Галилейському і там зустрів двох братів Петра та Андрія, що закидали сіті в море. Не мав довгої розмови з братами, лиш сказав, щоб слідували за ним, а він вчинить їх ловцями людей. Ті нічого не допитувалися, залишили сіті й пішли за Ісусом. Пройшовши недалеко від місця зустрічі з Петром та Андрієм, два інші брати – Яків та Іван, були у човні зі своїм батьком й лагодили сіті. Господь також покликав їх, а ті, не задумуючись, залишили батька й подалися за Ісусом, бо Господня позитивна енергія діяла й притягала до себе прості серця. Довідуємося про дуже простий спосіб покликання Богом до свого служіння й тут відразу скажемо про священство, до якого кличе Господь тих, кого сам хоче. Тому багато із народу помиляються, коли говорять, що «він пішов вчитися на священника». Пішов не тому, що захотів, а через покликання, яке походить від Бога. Людина приймає його або ні. Нещодавно підійшов до мене колишній семінарист, який закінчив семінарію, але не бачив себе священником. Вів влаштувався на добре оплачувану роботу, гарно заробляв і сказав, що в такий спосіб втікав від того, щоб не стати священником. Поділився тим, що за ним ходить його покликання і він уже не може більше ховатися. Бог до нього звертався, щоб йшов за ним, а він пропонував Господові, щоб благословив його на іншу сферу діяльності! Не домовився з Господом, залишив свою роботу й пішов дорогою священства! Звичайно, що це непроста дорога бути добрим священником. Бо на негідного священника, навіть не вартує починати старт. Учні, яких покликав Ісус, ходили з ним, приглядалися до нього, слухали його навчання. Ставали свідками його чудесної сили оздоровлень недужих, вигнання бісів тощо. Життя Господа полонило їхні серця і вони побачили для себе неочікувану дорогу, вибрали не простий спосіб життя, але в ім’я Господнє виконувати Його волю!
Сьогоднішня неділя, тематика її богослужіння, присвячена у великій мірі блаженним, преподобним і святим нашого народу. Очевидно їх дуже багато, хоч у нашому церковному календарі зустрічаємо обмежену кількість блаженних осіб. Думаю про багатьох наших воїнів та воячок, які віддали своє життя з любові до Господа, захищаючи ближніх, які прописалися, як мешканці неба! Згадаю про блаженну сестру Йосафату Гордашевську, якій присвячений цей невеликий храм, в якому зараз молимося. Вона молодша на чотири роки від святої пам’яті митрополита Андрея Шептицького, якого свята Церква признала й проголосила праведність його чеснот. Святий Іван Павло ІІ проголосив блаженною сестру Йосафату 27 червня 2001 року. Свого часу, вона стала першою настоятелькою і спів-засновницею сестер Служебниць. Коли сестри об’єдналися у початкову чернечу спільноту, вона мала дуже благородний намір: «служити там, де була найбільша потреба», щоб «виховати серце народу». Любила людей, дбала про них, про їхнє здоров’я. Скільки могла, посвячувалася, щоб їм служити та заохочувала до такого служіння сестер. У той далекий час, у наших місцевостях траплялися пошесті та ширилися різні хвороби між народом, люди помирали від хвороб, а сестри, як уміли та могли, лікували і допомагали. Залишалося багато дітей сиріт, для яких відкривалися садочки, так звані «захоронки». Сестри опікувалися дітьми, виховували їх й прививали велику любов до усього свого, українського! Сестра Йосафата глибоко зрозуміла зміст свого покликання й своєю щоденною посвятою, заглибленням у працю та служіння ближнім аж до виснаження своїх сил, не відступала, а продовжувала любити й служити!
Вкінці життя туберкульоз кісток докучав її гострими болями та втратою сил. Не нарікала, лише шукала радості в розп’ятого Ісуса Христа та у Святому Причасті. Вчилася глибокої терпеливості й героїчно змагалася з важкою недугою. Багато молилася, цілковито віддавалася в руки милосердному Ісусові. В мужньому змаганні з болями хвороби, але з духовним багатством, завершила своє життя на 50-ому році, віддаючись люблячому Господові!
Усі святі українського народу, виблагайте нашому народові дару навернення до служіння Богові й завершення війни в Україні! Блаженна Йосафато, бережи нас і виблагай у пресвятої Богородиці завершення війни!
