У неділю розслабленого владика Володимир звершив Божественну Літургію в соборі святого Юра. Свою проповідь він присвятив роздумам над євангельським уривком цього дня про зцілення розслабленого. Також владика говорив про те, що означає бути “розслабленим” у духовному сенсі сьогодні, як не зневіритися у самотності й труднощах, чому справжнє зцілення починається із внутрішнього оздоровлення, і як жити своє єдине земне життя з гідністю та вірою.
Потребуючі біля Ісуса – дзеркало нашої доби
Люди, які збиралися біля Ісуса, були здебільшого потребуючі: хворі, немічні, грішні… Одні йшли до Нього з переконанням і вірою, а хтось навіть з вигоди. Були щоправда також і багаті, які мали все, крім щастя. Ці всі категорії людей є нам дуже близькі, бо і ми також маємо чимало потреб.
«Бажаєш видужати?» – питання, яке змінює все
Сьогодні в Євангелії чуємо питання Ісуса до хворого чоловіка, до розслабленого: «Бажаєш видужати?» Дуже легко здогадатися, яка є відповідь. Здорова людина має багато планів і побажань, а хвора людина має лише одне побажання – стати здоровою.
«Пане, – відповів хворий чоловік, – не маю нікого, хто б мене запровадив до купелі».
Запрошую піти в глибину цього євангельського слова. Прочитаймо це Боже Слово очима людини XXI століття.
Страждання і самотність: біль без слів
Ситуація згаданого хворого чоловіка є дуже непроста, на межі безнадійності. Він терпів свою недугу аж 38 років, не було кому ним заопікуватися. Напевно, не мав рідних чи друзів. До всього терпіння додається ще драма самотності.
Його оточення – це такі ж хворі люди. Він не відчуває серед них солідарності, а навпаки, велику конкуренцію – хто швидше кинеться в купіль, той може сподіватися на одужання.
Можна ображатися на пів світу, звинувачувати інших у своїй долі. Але чи це принесе полегшення?
Бути поруч – більше, ніж розуміти
Не варто спішити казати людині, яка зазнала втрати: «Я тебе розумію». Ніхто з нас не може до кінця увійти в ситуацію іншої людини. Але варто та можливо бути поруч, по можливості подарувати підтримку.
Ісус свого часу прийшов до цього хворого чоловіка, став поруч і кардинально змінив його життя. Він готовий прийти у наше життя. Він єдиний може сказати нам: «Я тебе знаю, розумію!»
Ісус ніколи хворим не докоряв, чому вони хворі або чому прийшли до Нього? Він давав настанови, прагнув, щоб зцілення було ефективне.
Гріх – невидимий корінь хвороби
Щойно наприкінці євангельського уривку показаний діагноз, причина хвороби – це є гріх. Нема такого гріха, який Бог би не простив, який би Боже милосердя не могло усунути з нашого життя. Бо хто ж тоді простить…
Бог любить грішника, але ненавидить гріх. Головне, щоб людина цей гріх визнавала та мала постанову поправи, хотіла змінювати своє життя в доброму напрямку. Тому Ісус наголошує, промовляючи устами лікаря і педагога: «Але більше так не роби! Не гріши більше, щоб щось гірше тобі не сталося».
Ісус знає, яку руйнівну силу має зло і гріх.
Параліч XXI століття: лінивство, вигода, байдужість
Ми живемо на певному відрізку історії. Сучасна людина часто хворіє на «параліч», який має форму лінивства, вигоди. Не потрібно багато ходити, бо можна швидко заїхати. Для чого напружувати розум і пам’ять, якщо комп’ютери думають? Якщо м’язи не тренувати, то вони не розвиваються.
Подібно стається і з іншими здібностями людини – моральними чи емоційними. Людину може паралізувати страх, може виснажити розчарування і зневіра в собі.
Не хочеться працювати, якщо це нікому не потрібно, якщо цього ніхто не побачить, не похвалить.
«Не маю нікого, Господи», – хотіла б пожалітися людина. Не маю нікого, Господи, хто б мене зауважив, повірив в мої можливості. Нема того, хто б зворушив моє серце, допоміг відкрити закопані таланти. Людина може жалітися чи нарікати: «Нема нікого, хто допоміг би бути собою, могти любити, кохати, тужити, пориватися до неможливого».
Але саме нарікання не допомагає – ще треба жити.
Бог — поруч, якщо ми Його впускаємо
Бог готовий нам подарувати своє товариство, якщо ми Йому на це дозволимо, бо шанує наш вибір і волю. Сам факт чуда, про яке нині роздумуємо, показує, що Бог не лише чекає на нас у вічності. Йому небайдуже наше життя також і на землі.
Життя рано чи пізно минає, ми бачимо, як швидко пливе час.
Про смерть, старість і… дітей
Українська мудрість говорить: «Три біди є у людини: смерть, старість і нечемні діти». Смерть не обминемо, але з нею можна і варто нав’язати своєрідну «дружбу». Св. Альфонс Лігуорі називає смерть приятелькою праведної людини, бо вона не може від’єднати людину від Бога.
Старість – це справа відносна. Не варто боятися старості, бо не всі до неї доживають. Скільки жертв забрала війна. Старість сьогодні може вважатися благословенням, ми її називаємо золотим віком.
Якщо б були діти нечемні – то можуть ставати чемними. А добрі діти можуть ставати ще кращими. Якою дитиною є я?
Лише одне життя — без репетицій
Дуже очевидним є наступний факт: ніхто за мене не зможе прожити моє життя. Це маємо робити самі.
Пам’ятаймо, що нам дане лише одне життя на землі, нема часу на репетицію. Треба жити так, щоб у вічності радіти!
