16 грудня владика Володимир очолив урочисту Божественну Літургію у храмі Різдва Пресвятої Богородиці (Львів-Сихів). Під час проповіді він поділився роздумами над євангельською сторінкою цього дня, яка присвячена розповіді про блудного сина і милосердного батька (Лк. 15, 11-32). Владика наголосив, що це особлива притча, яка «є перлиною між іншими притчами, немов би Євангелієм в Євангелії», адже вона відкриває глибину Божої любові, яка завжди чекає на повернення грішника.
У цій притчі кожен може впізнати власний духовний шлях: хтось – у постаті молодшого сина, що шукає свободи, але потрапляє в рабство гріха; хтось – у старшому братові, який хоч і залишається при батькові, але не розуміє суті його любові.
Віддалення від Бога – дорога до духовного занепаду
Молодший син, вимагаючи свою частку спадку ще за життя батька, фактично заявляє: “Тату, а коли ти вже помреш?” Його прохання про частину спадщини – це символічне розривання зв’язку з батьком та руйнування сімейної єдності.
«Молодший син віддзеркалює людину, яка шукає свободи, віддаляючись від Бога, але зрештою опиняється в рабстві та в розпачі,» – зауважив владика Володимир, бо кожен відхід від Бога веде до духовного занепаду.
Коли син опиняється на дні – голодний, принижений, працюючи зі свинями (що для єврея було особливим приниженням) – він починає усвідомлювати свою помилку. Це перший крок до покаяння. Проте що саме спонукає його повернутися – потреба вижити чи справжнє розкаяння?
«Є різні погляди на цю дорогу покаяння, – сказав Владика. – Хтось може твердити, що молодший син повертається до батька не тому, що сподівається на відновлення синівства, а через велику кризу чи безвихідь. Його слова: «Я недостойний більше зватись твоїм сином» – свідчать про покору і готовність прийняти будь-яке місце в домі батька. Можливо, син все-таки пригадав ці моменти, коли досвідчував батьківську любов в рідному домі».
Батьківська любов – безумовна і всепрощаюча
Найяскравішою постаттю в притчі є батько. «У цій притчі він уособлює Бога, який із нетерпінням чекає повернення кожного грішника, – наголосив проповідник. – Його любов виявляється через готовність пробачити без жодних умов. Коли син ще «був далеко», батько побачив його, бо постійно очікував. Він не дає синові завершити підготовлену покаянну промову, бо вже вирішив його прийняти. Батько дарує сину найкращий одяг, перстень і сандалі – символи відновлення синівства.
Боже прощення – це не лише прощення провини, а, набагато більше, відновлення статусу дитини Божої. Батько організовує бенкет, бо для нього повернення сина – це своєрідне воскресіння, адже «був мертвий, і ожив, пропав був і знайшовся».
Ці слова показують, що гріх – це смерть, а повернення до Бога – воскресіння. Це є центральним посланням Євангелія: Господь не просто стирає провини, а дає нове життя.
Старший брат: випробування заздрістю та самоправедністю
Не менш важливою постаттю притчі є старший брат, який, залишаючись біля батька, насправді теж заблукав. «Він може бути уособленням тих, хто вважає себе праведними і зосереджує увагу на власних заслугах, – підкреслив владика Володимир. – Його реакція на повернення брата свідчить не лише про відсутність радості, а про заздрість. Він не сприймає брата як члена сім’ї, навіть називає його «цей син твій». Його обурення свідчить про те, що він не розуміє суті батькової любові. Він вірить, що його вірність повинна приносити винагороду, і не бачить, що його перебування з батьком – це вже великий скарб.
Старший син є пересторогою для тих, хто перебуває в Церкві, але не розуміє, чому Бог милосердний до інших. Чому прощає, а не карає…»
Батько лагідно пояснює йому, що прийняття брата не завдає йому жодної кривди, не зменшує благословення. Він запрошує вийти за межі заздрості, бо тоді можна побачити дію Божої благодаті.
Свято Божого милосердя – чи ти його учасник?
Притча про блудного сина часто називається також притчею про доброго батька або про Божу любов. Владика Володимир наголосив, що вона (притча) ставить перед нами важливе питання: чи ми стаємо учасниками свята Божого милосердя, чи залишаємося лише спостерігачами?
«Кожна історія гріха та падіння може закінчитися святом – якщо людина примиряється з Богом, – ствердив Владика. – Але для цього потрібно зробити крок назустріч».
Дияконське рукоположення: відповідь на покликання до служіння
Особливістю цього дня стало також дияконське рукоположення Богдана Мунжова та Ігоря Івановича. Церква – це не просто місце перебування, а спільнота покликаних до служіння. Новопоставлені диякони отримують привілей бути в Церкві, перебувати в обіймах Божої любові та служити людям.
“В Церкві замало просто бути, в ній є покликання до різного служіння”, – ці слова Владики нагадують кожному, що християнство – це не споглядання, а дія.
«Хай новий шлях служіння дияконів Богдана та Ігоря буде укріплений молитвами Церкви та покровом Пресвятої Богородиці!» – побажав їм владика Володимир.
Більше фото за цим посиланням
