Моя головна мотивація – віра, – диригент Анатолій Тарновський знайомить зі своїм хором

-
Post font size
+

Хор у місті Яворові, на парафії Святого Юрія Переможця, існує не один десяток років. Хористи та їхній диригент пан Анатолій Тарновський плекають українську пісню, вдосконалюються у літургійній музиці та переконують – хочуть віддати весь свій талант на славу Божу.

Про історію хору, його учасників, плани та пам’ятні моменти – поговоримо з керівником.

— Пане Анатолію, розкажіть, коли та за яких умов заснували хор при церкві Святого Юрія Переможця?

— Історія нашого хору сягає ще 60-х років XIX століття. Його заснував отець Михайло Фенін. Про цей час є мало відомостей. Тоді хором упродовж 20 років керував Володимир Духнич, після нього – Андрій Духнич, його племінник. А в 2000 році колектив очолив я і цьогоріч святкую перший великий ювілей своєї праці.

Я військовий музикант, свого часу керував військовим оркестром, тому маю відповідний досвід. Колись заснував у Яворові хор, який очолював 2 роки, а далі мав перерву в роботі. Після передчасної смерті Андрія Духнича мені запропонували його замінити й стати диригентом. Мене добре знали хористи й парох, бо разом з дружиною ми співали в цьому хорі. Тож я погодився і почав працювати.

— Як хор залучений до життя парафії, які богослужіння ви співаєте?

— Наш хор дуже активний. За 25 років роботи ми заспівали мабуть все, що можна. Навіть не пригадаю, щоб у неділю чи свята хор не виконував Літургію. Ми співаємо її щонеділі о 10 годині. Також нас запрошують співати вінчання, хрестини і похорони. З початком повномасштабної війни ми вирішили, що хор співатиме всі похорони наших військових, щоб гідно провести їх в останню путь, віддати шану Героям. Ми не дивимось в яку церкву ходив військовий, а попри все йдемо та співаємо чин прощання.

Також активно долучаємось до громадської діяльності. Беремо участь у концертах, виступах, фестивалях. Був період, коли в Яворові не залишилося музичних колективів, тому фактично наш хор «закривав» усі заходи.

— Які особливі моменти в історії хору можете згадати?

— Дуже особливим і теплим спогадом залишається наш візит у резиденцію Блаженнішого Святослава у Княжичах, а також спільна літургія з ним у Соборі Воскресіння Христового. Тоді ми мали нагоду зустрітися зі світлої пам’яті кардиналом Любомиром Гузарем та отримати його благословення. Це була надзвичайна поїздка, яку ми згадуємо досі.

Також співали у храмі Святого Василія Великого у Києві. Після літургії виступили з невеликим духовним концертом. Це дуже пам’ятна для нас подія.

У 2015 році супроводжували співом прощу у Страдчі. Там проводять щорічні багатотисячні прощі. Нам було дуже приємно двічі брати в ній участь. Ми неодноразово відвідували фестивалі духовної музики в Польщі. Там живе велика українська громада, яка часто запрошує нас у гості.

— Розкажіть детальніше про вашу співпрацю з поетесою Марією Прокопець.

— Перебуваючи у польському місті Ярослав, під час вшанування чудотворної ікони Пресвятої Богородиці, ми познайомилися з львівським ансамблем «Любисток». Вони згодом познайомили нас з патріоткою, активною громадською діячкою, письменницею, авторкою пісень – пані Марією Прокопець.
На жаль, сьогодні вона вже пішла у засвіти, але упродовж багатьох років досліджувала трагічну сторінку в нашій історії – вбивство енкаведистами, під час Другої світової війни, величезної кількості в’язнів у соляних шахтах на Львівщині. Завдяки її зусиллям, на місці трагедії, а також у Львові на Янівському цвинтарі, встановили меморіал.
Щороку, в кінці червня, там відбуваються пам’ятні заходи, до яких наш хор активно долучається, виконуючи твори пані Марії. Я написав для них музику. Ми продовжуємо знайомити з цією маловідомою сторінкою історії наших людей в Києві, Львові, Польщі та інших містах. Знайомство з Марією Прокопець подарувало хористам глибоке усвідомлення національної ідеї, а для мене вона є героєм рідного краю, адже зробила для нього дуже багато.

— Скільки учасників налічує ваш хор та хто ці люди?

— Зараз нас 25 і більшість учасників – вчителі. Молоді не так багато, основу складають люди середнього віку. Ми співаємо непростий репертуар, тому я не можу взяти зовсім молоду людину без жодної підготовки. Декілька учасників мають музичну освіту, закінчили музичні училища, університети. Коли я став диригентом, то змінив склад на 80%. Тоді нас було вдвічі більше, роботу необхідно було організувати по-іншому, але радію, що останні роки «кістяк» залишається незмінним.

— Чи є у вас спільне дозвілля, можливо, поїздки, паломництва?

— Ми регулярно зустрічаємось з нашим парохом отцем Володимиром Гавриленком та з іншими отцями. У храмі проходять реколекції, духовні бесіди, у яких ми беремо участь.

Разом з хором побували у всіх відпустових місцях. Їздили у Зарваницю, Унів, Страдч, Крехів, Гошів. Багато співали у Львові. Завжди поєднуємо паломництво з літургією. Навіть коли їдемо хором на короткий відпочинок, то завжди дбаємо про те, щоб не пропустити богослужіння. Це обов’язково.

А загалом наш хор дуже активний. Я дбаю про це, стараюся організувати різні поїздки, а хористи радо зголошуються та повністю мене підтримують.

— Зважаючи на довгу історію хору, чи досі проводите регулярні репетиції?

— Такої потреби у нас зараз немає, адже ми співаємо разом не один десяток років, люди навчені та мають добру базу. Напрацювали величезний репертуар, наприклад, можемо виконати 4 – 6 різних варіантів однієї молитви. Співаємо твори М. Леонтовича, А. Веделя. Я також написав для хору багато пісень і дуже радію, що ми їх виконуємо. Сподіваюсь залишити після себе добру пам’ять.

Знаємо стільки колядок, українських пісень, що й важко підрахувати. Для того, щоб все це вивчити ми тривалий час збиралися на репетиції двічі в тиждень. Завжди вчили щось нове. Таким чином я хотів зацікавити хористів. Зараз збираємось на репетиції, хіба якщо готуємось до виступів, запису пісень, концертів.

— Вже 25 років ви працюєте з хором. Чим він вас мотивує упродовж такого довгого часу?

— Головна моя мотивація – віра. Я розумію, що своєю працею можу послужити Богові. Коли я був військовим, завжди намагався не пропускати літургію. Як би важко не було, шукав цю можливість. Навіть моє керівництво знало, що я маю йти до церкви.

А також мене надихає та мотивує колектив. Разом з ними я зростав. Чогось навчив їх, багато навчали вони мене. Повне порозуміння у колективі надихає та мотивує. Я готовий слухати їхні підказки, пропозиції, також і вони завжди мене слухають та підтримують.

— Чому саме до вас має приєднатися наш читач і як це можна зробити?

— Я довго працював над тим, щоб вирівняти якість співу, зробити колектив організованим. Зараз готовий прийняти до нашого складу нових учасників, але спершу їм необхідно прийти до храму й певний час додатково позайматися. У цьому я готовий допомогти.

Нам дуже важливо, щоб люди поділяли наші цінності. Так само як і ми, любили співати, хотіли прославляти Бога та Йому служити. За роки спільної праці у нас сформувалася родинна атмосфера. Ми щиро переймаємось долею один одного, знаємо про всі переживання, радості й страхи кожного з нас. Тож будемо раді учасникам, які доповнять колектив і спільно з нами служитимуть для Бога та парафії!

Автор: Наталія Бельзецька

Останні новини

Упродовж Різдвяного посту в Архикатедральному соборі Святого Юрія у Львові виставлено для почитання Вифлеємську ікону Пресвятої Богородиці. Щодня...
Щоб допомагати молоді зростати у вірі, важливо не припиняти зростати самому. Саме з такою метою Комісія у справах...
Публікуємо постанови 104-ї сесії Архиєрейського Синоду УГКЦ в Україні, що відбулася 13–14 листопада 2026 року у Львові. Основну...
У Львівській Архиєпархії УГКЦ завершилися щорічні реколекції для духовенства, які цього року об’єднали близько 450 священників. Упродовж шести...
16 листопада працівники Курії Львівської архиєпархії УГКЦ традиційно відвідали Zenyk Art Gallery (ZAG), де оглянули дві нові виставки...