Уже понад 30 років у храмі Успіння Пресвятої Богородиці, що в селі Лапаївка-Холодновідка гуртується хор «Гармонія». Їхня історія почалась ще тоді, коли замість великого храму стояла маленька капличка, а Україна робила перші кроки своєї незалежної історії. Ця історія триває дотепер і триває натхненно, віддано й творчо.
Про колектив, його учасників та 30-літню історію хору нам розповість його керівниця — пані Галина Макар.
— Розкажіть, будь ласка, коли та як з’явилася ідея заснувати на парафії хор?
— Наш колектив заснований у 1993 році. Поштовхом до цього стало завершення будівництва каплички у селі Лапаївка. Парохом тоді був о. Петро Кузь, який спершу звів каплицю, а потім і великий храм. Спостерігаючи за цим процесом, парафіяни вирішили створити хор. Ініціатором був пан Мирослав Іваник, який хоч і не займався музикою професійно, але зміг згуртувати навколо себе інших людей.
Я прийшла у колектив хористкою, коли мені було всього 13 років. Навколо мене були віддані люди, які горіли ідеєю створення хору, розвитком парафії. Державотворчі процеси, що відбувалися в країні, тільки підсилювали наше бажання щось робити.
Життєві обставини склалися так, що після пана Мирослава хором керували Галина та Оксана Данів — професійні музикантки, прекрасні співачки, бандуристки. Але згодом одна із сестер виїхала за кордон, в іншої народилася дитина, тому мене дедалі частіше просили допомагати з хором. У той час я була лише студенткою 1 курсу музично педагогічного училища, але вже співала у колективі, мала загальне розуміння того, що потрібно робити. Спершу я почала підміняти регента, а коли Галина остаточно залишила хор, мене попросили тимчасово його очолити. Це «тимчасово» непомітно перетворилося у «постійно» і триває вже майже 30 років.
— Чи одразу почали співати під назвою «Гармонія»? Хто її придумав?
— Назва з’явилася лише через декілька років після заснування хору. Це було досить спонтанне рішення. Ми мали виступати з концертом на виїзді й потрібно було, щоб хор представили. Я запропонувала назву «Родина», бо у нас співає багато сімейних пар. Але коли переглянула інші хори Львівщини, то побачила, що колективів з такою назвою є багато. Тоді ми зупинилися на «Гармонії».
Зважаючи на те, що у нас дуже різні учасники — і за віком, і за вподобаннями — ми завжди намагаємось знайти баланс, гармонію, щоб вийти на спільний результат. Ба більше, у ті роки країна тільки формувалася і всі ми дуже потребували гармонії навколо та всередині себе. Ю
— Розкажіть про ваших учасників. Чи залишилися хористи з першого складу?
— Такі люди є, але їх небагато. Основна частина приєдналася до хору приблизно через 7 років після заснування і вони досі залишаються з нами. У 1993 році зібралося приблизно 20 людей. Радію, що зараз ця цифра не зменшилась, а навіть трішки збільшилась.
Серед нас є четверо професійних музикантів, ще декілька хористів закінчили музичні школи й мають хоровий досвід. А більшість – це педагоги, викладачі в школі, університеті.
— Як хор залучений до життя на парафії?
— Наш головний обов’язок – співати літургії щонеділі о 9 годині. Більшість хористів приходять раніше й додатково співають утреню. Першу літургію виконує основний склад «Гармонії», а на 11:30 «молодший склад» – діти. З ними також працюю я.
Окрім літургій, мали досвід молитви на вервиці для Живого телебачення. Ми до неї довго готувалися, а потім чули багато хороших відгуків, тож старалися недаремно. Також співаємо Пасхальну утреню Артемія Веделя, молебні, акафісти, вечірні напередодні великих свят. Меншим складом виконуємо Канон Андрея Критського.
— Мабуть, за роки активної діяльності, у вас було чимало пам’ятних моментів в історії. Що першим спадає на думку?
— Назавжди запам’ятався візит у Київ. Разом з нашим тодішнім парохом о. Інокентієм Волошином ми їздили у Патріарший собор, де заспівали літургію. В останній момент нас попередили, що ведеться пряма трансляція, тому очевидно, що було присутнє відчуття хвилювання.
Під час цієї поїздки нам вдалося познайомитись зі світлої пам’яті протодияконом Михайлом Продиусом. Це була надзвичайно добра людина з неймовірним, прекрасним голосом. Зустріч з ним ми пам’ятаємо досі. А поїздка в Київ залишаєтьсь одним із найяскравіших спогадів у житті «Гармонії».
Крім цього, ми співали не одну Архиєрейську літургію, були присутні під час візитацій єпископів, супроводжували співом літургію в день 30-річчя нашої парафії.
— Як часто відбуваються репетиції? Чи є вони регулярними?
— Ми збираємось щотижня у п’ятницю. Якщо є важлива подія, тоді частіше. Розумію, що хористи втомлені після робочого тижня, але все-таки вони приходять на репетиції. Ми постійно вивчаємо щось нове, намагаємось доповнювати репертуар. Радію, що хористи відгукуються на такі ідеї та підтримують їх.
— За роки спільної діяльності у вас сформувалось чимало традицій. Розкажіть про них.
— Ми справді живемо однією родиною, разом переживаємо радісні і сумні життєві ситуації. Маємо гарну традицію – вітати наших ювілярів. Всі чекають цього, уважно стежать за календарем (усміхається – авт). Обов’язково співаємо вінчання для учасників хору, їхніх дітей, а також хрестини.
Час від часу організовуємо відпочинкові виїзди. Робимо акцент на духовність, проте намагаємось реколекції поєднувати з відпочинком. Наприклад, коли відвідуємо старовинні храми, то неодмінно їздимо на інші парафії з літургіями. У жовтні цього року, за сприяння нашого пароха о. Василя Попика, брали участь у дуже цікавих реколекціях у селі Стрілки, співали вечірню у місцевому храмі. Нас приємно вразило, що цього дня до церкви прийшло багато місцевих, всі вони хотіли молитися разом з нами.
— Ви віддаєте багато часу для хору, а що він вам дає натомість? Чим мотивує?
Одразу мушу сказати, що хористи дуже допомагають мені в усьому. Це стосується репертуару, підготовки до виступів, організації поїздок. Я неймовірно вдячна їм за те, що ми працюємо спільно, бо саме спільна праця дає хороший результат. Тому не можу сказати, що лише я вкладаю свій час у хор. У «Гармонії» ніхто не є байдужим до того, що ми робимо. Ми відповідаємо своїй назві, бо в колективі цілковита гармонія (усміхається — авт).
Я не можу виокремити те, що найбільше подобається, адже хор вже давно став частиною мого життя. Я прийшла в колектив у підлідковому віці і залишаюся тут досі, бо вже не уявляю себе без нього.
Наші хористи є відданими спільноті, їхнє бажання попри все залишатися з нами — справді вражає. І звісно, всі ми знаємо, що хто співає, той молиться двічі.
— Чому саме до вас має приєднатися наш читач і що для цього потрібно зробити?
— Особливих вимог ми не висуваємо. Готові всіх навчити, підказати й допомогти. Якщо людина хоче йти до церкви, молитися і співати – то як я можу це заборонити? А основи співу з радістю підкажу. Ми будемо дуже раді новим учасникам.
Наші хористи почуваються тут як у сім’ї. Ми знаємо все один про одного, співаємо разом не перший рік, тому переймаємось долею кожного. Готуючись до нашого інтерв’ю, я отримала таке повідомлення від однієї з хористок: «До нас варто приєднатися, бо ми дружні, вміємо слухати один одного, тонко розуміємо нюанси, відчуваємо ритм нашого життя. А ще, ми щасливі, коли співаємо спільні молитви. У такі моменти наші серця наповнює особлива любов до всього світу. Приходьте до нас і ви будете щасливою людиною!»
Автор: Наталія Бельзецька
