20 неділя Гл 1,11-19; Лк 7,11-16 (о. д-р Турконяк Р.) Воля Жовтанецька 10.11.2024.
Святий апостол Павло був щирою та відкритою людиною. Він не приховував, що переслідував християн, Церкву Христову. Причому, він був завзятіший від усіх інших, бо уважав, що християни приносять розбрат у юдейській вірі. Сам напрошувався у керівників, щоб його посилали виявляти вірних Ісусові Христові, а потім ставити їх перед судами і карати смертю. Але добрий Господь не залишив його в такому гріховодницькому завзятті. Бог приготував для кожної людини дорогу спасіння, лише не кожна особа приймає цей шлях, бо хоче демонструвати свою волю, радше сваволю. Можемо почути від певних бідних осіб неоправдану мову: «А хто для мене Бог?» Людина забуває, що Господь є Творцем та Вседержителем не лише для неї, але й для всього створеного на небі і на землі! Бог для кожного зачатого плоду в утробі матері створює окрему безсмертну душу. Господь підтримує світ, хоч той є грішним у своєму існуванні! Святий Павло, коли навернувся до праведного служіння Богові зрозумів, що попри своє вороже ставлення, Творець мав на нього власні плани. Апостол написав у листі до галатів, що «… Бог, що вибрав мене з лона моєї матері і покликав своєю ласкою, уподобав об’явити в мені Сина Свого, щоб я благовістив його між поганами…» (Гл 1,15-16). Апостол Павло приписував собі гоніння Церкви Христової, а Богові признав милосердя, доброту і любов. Бо Господь пощадив його та вчинив проповідником, щоб він голосив правду про Ісуса Христа, як Сина Божого. Святий Павло стартував у своєму житті грішними дорогами, навернувся і закінчив своє життя мученицькою смертю, помираючи з любові до Христа Ісуса.
У євангельській розповіді на сьогоднішню неділю, умовно зустрічаємося з великим похоронним походом, до якого приближався Ісус Христос, йдучи у місто Наїн. Несли мертвого сина, одинака вдови з Наїн. Усі звернули увагу на те, що до заплаканої жінки, матері померлого сина, підійшов Ісус і спокійно промовив: «… Не плач». Вона від багатьох чула подібні слова, щоб не голосила за сином, але слова Ісуса звучали по-іншому. Жінка ще не отямившись, спостерігала за дивним молодим чоловіком, можливо бачила його вперше. Господь не пройшов мимо, підійшов до мар – носилок з померлим, доторкнувся їх, чого не можна було робити, бо існувала заборона приписами ритуальної чистоти. Але Ісус – Бог, жодні ритуальні приписи не діють на нього. Похід зупинився, всі як один були в очікуванні того, що станеться. Він – життя! Той, хто зустрівся зі смертю й показав, що має владу над нею! Заспокійливі слова «Не плач» були для матері, а для мертвого її сина Господь мав слова життя: «… Юначе, кажу тобі: встань» (Лк 11,14). Присутні почули слова Ісуса й побачили, що той, хто був мертвий – підвівся. Такого дива, такого чуда ніде, ніхто й ніколи на бачив! Юнак не тільки піднявся, він почав говорити, щоб хтось не подумав про якусь штучну дію воскресіння. Ісус віддав сина матері. Велика юрба несла мертвого ридаючи, а Ісус віддав живого сина радіючій матері! «Отож, як Батько воскрешає мертвих і оживляє, так і Син, кого хоче, – оживляє» (Ів 5,21).
Боже милосердя вище не лише понад гріхами людства, його милосердя панує над смертю! Гріх робить людину мертвою для Бога, бо Господь несумісний з гріхом! Бог ненавидить гріх, як продукт злого духа. Ці гріховні плоди проштовхує демон у людські серця та душі. Диявол шукає можливості, демонструє людині гріх, ніби той є благородним овочем, щоб вона спожила цю духовну отруту. І хто ж є тим, який рятує від цієї отрути і оживляє людину для життя з Богом? Ніхто, окрім самого Господа! А як Бог чинить людину живою для себе? – Через таїну святої Сповіді. Щире покаяння перед Господом – коли людина душевно сповідається, покірно кається за свої гріхи. Бог, в особі священника прощає та оживляє таку особу своїми небесними дарами. Подібно, як промовив батько в притчі про блудного сина: «Бо цей мій син був мертвий – і ожив, пропав був – і знайшовся…» (Лк 15,24). Буває, що людина багато разів духовно помирає через вчинення важких гріхів. Тоді потрібно багато разів приходити до Господа, каятися й просити прощення, щоб він оживляв померлу особу. Святий апостол Петро виступив із питанням до Ісуса, завдаючи свій тон: «… Господи, як згрішить мій брат проти мене, скільки разів маю йому прощати? До сімох разів? Відповідає йому Ісус: Не кажу тобі до сімох разів, але до сімдесятьох разів по сім» (Мт 18,21-22). Це означає, що Бог, коли людина кається, готовий завжди прощати: «Бо Він пізнав наше творіння. Згадай, що ми є порохом» (Пс 102,14). Бога не потрібно боятися, слід боятися чинити гріхи. А Господь знає, що ми порох, здібні часто й важко його ображати. Але Боже милосердя більше за усі людські беззаконня. Всі гріхи втонуть у Божому милосерді так, як гори перевернуті в океан покриються водою!
Переживаємо час великої війни, але пам’ятаймо, що Господь з нами. Тримаймося Бога постійно! Господь має незліченні можливості завершити війну, просімо його про такий кінець розв’язання цієї великої справи. Колись народи, які воювали проти Єрусалиму, зустрілися із вироком Господнім: «Їхні тіла розтануть як вони стоятимуть на їхніх ногах, і їхні очі випливуть з їхніх заглиблень, і їхній язик розтане в їхніх устах. І буде в тому дні великий господній жах на них…» (Зах 14,12-13). Були різні випадки, але коли Бог бажав захистити свій народ, тоді застосовував такий спосіб, який сам бажав. У цьому випадку тіла воїнів, що нападали на Єрусалим, гнили живцем.
Хай святі ангели бережуть нас від усіх видимих та невидимих ворогів! А ти, добрий та милосердний Господи, заверши війну в Україні! Пресвята діво Маріє, оберігай нас!
